Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Шаровики-звірофоби знову лізуть у заповідники?

Псевдомисливці знову хочуть вбивати тварин у заповідниках і національних парках. Отримати таке право вони планують через законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (щодо удосконалення окремих положень)» №1427, який уже зареєстровано у Верховній Раді.

Чому пишу «псевдо»? Бо справжні мисливці — це вам не шаровики-затійники, це люди, які наполегливо працюють над поліпшенням стану своїх мисливських угідь, воюють з браконьєрами, підгодовують дичину. А не зазіхають на картопельку на чужому городі. Мисливські угіддя охоплюють близько 80% території країни. Площа природних, біосферних заповідників і національних парків ледь дотягує до 2%. Саме в ці 2% і хочуть любителі дармовщинки влізти брудними чобітьми, використовуючи як відмичку новий закон.

Написано законопроект дуже хитро. Цього разу мисливство заховано у троянського коня під назвою «селекційний відстріл» і «регулювання чисельності». Але якщо в мисливському господарстві, може, і є потреба проводити відстріл хворих та «некондиційних» (з точки зору колекціонерів рогів і копит) тварин, то у заповідниках цього робити взагалі не можна. Бо природні заповідники — це лабораторії природи, які від людини ні «селекції», ні «регулювання» не потребують. А якщо якась потреба регулювання виникне на заповідних територіях з м’якшим режимом, то ніщо не заважає національному природному парку у разі потреби відловити тварин і перевезти в інші місця. Або й продати — приміром мисливцям, виручивши копійчину.

Ця спроба колишнього регіонала депутата В. Мельниченка скористатися тим, що десятками років оберігає заповідне табу, — вже шоста подібна за останні п’ять років. Я вже стомився писати про ці підступи. У березні 2013-го у статті «Куди ховатися білоокій качці» «УК» вже розкривав хитру спробу вдертися у заповідники з рушницями під прикриттям так званого мисливського туризму (http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/kudi-hovatis-bilookij-kachci/). Добре, що тоді депутати з Комітету з питань екологічної політики зважили на те, що принцип заповідання й одночасне полювання на заповідних територіях є поняттями протилежними та несумісними, і «поховали» цей «туризм». Адже завдання заповідних територій — збереження еталонних ділянок дикої природи, їхнього біологічного різноманіття, спонтанних природних процесів на цих територіях та моніторинг навколишнього природного середовища.

Таким чином, будь-яке пряме втручання людини, зокрема й через так зване регулювання чисельності, селекційний відбір та ветеринарно-санітарну експертизу, запропоновані нинішнім законопроектом №1427 як зміни до статей 16, 18 та 21 Закону «Про природно-заповідний фонд України», суперечить самій меті заповідання, порушує хід природних процесів і зводить нанівець систему екологічного моніторингу, в якому об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) виконують роль контрольних ділянок.

Одним із найголовніших завдань об’єктів природно-заповідного фонду, за словами дніпропетровського еколога Олексія Бурковського, — є збереження зникаючих та рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Навіть якщо ці види не є об’єктами полювання, дозвіл на полювання в природних та біосферних заповідниках і національних парках на мисливські види призведе до екологічного стресу популяцій рідкісних і зникаючих тварин, що загрожує їм повним вимиранням на цих територіях. Як наслідок — втрата природної та екологічної цінності заповідних територій, жорсткий і непоправний удар по біологічному різноманіттю нашої держави, її екологічному балансу.

Тож екологічна й зоозахисна громадськість звернулася до Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики з вимогою відхилити цей ганебний, цинічний та антиекологічний законопроект №1427. Сподіваємося, члени комітету дослухаються до цієї думки.

Leave a Reply