Останні записи

Казка про рибалку й рибку

Наш Татарбунарський район сміливо можна назвати країною лиманів. І тутешній народ традиційно займається риболовлею й заготівлею очерету. Ці види діяльності доволі трудомісткі, дають робочі місця і, звичайно ж, поповнюють місцеву скарбницю. Точніше, мають «давати» і «поповнювати». Офіційно зареєстровані робочі місця в цих галузях і, відповідно, відрахування в бюджет – питання надзвичайно болючі як для підприємців, так і для влади. Першопричина – дурне податкове законодавство й корупція…

Візьмемо, приміром, хоча б наш багатостраждальний Сасик (перетворений з морського лиману у водоймище понад 30 років тому). Вода Сасика не придатна для зрошення й промислового риборозведення через високий вміст у ній солей важких металів, токсини, високе бактеріологічне й паразитарне забруднення. Тому сасикська риба, накопичуючи  все перераховане вище, вже не може бути продуктом харчування. Проте  рибний промисел на Сасику ведеться. І  дуже інтенсивно. Людям елементарно треба виживати, тому вони готові виконувати будь-яку роботу, щоб  підтримати свої родини. Це стосується і рибалок, заручників  заплутаної  й задавненої  проблеми, адже фактично їхнє існування рабське, адже працюють вони на «хазяїна», маючи крихти з панського стола. А на районному бюджеті їхня діяльність жодним чином не позначається, тому що фірма ТОВ «Шагани», яка фактично монополізувала водойму, зареєстрована в Одесі.

«Шагани» створено 2010 року, тоді ж фірма одержала квоту на вилов риби і всі дозволи, причому в рекордно короткий строк (7 днів!). І відтоді рибалкам, які до 2010 року входили до Асоціації «Сасик», доводиться працювати фактично під дахом «Шаганів». Певним чином можна оцінити дії «Шаганів» як рейдерське захоплення озера. Навіть є судове рішення на користь Асоціації, але воно не береться «ким треба» до уваги!

Що ж це за фірмочка така з назвою місцевого лиману Шагани?  Прізвище директора нам мало що скаже, адже такі фірми оформляють на підставних осіб, а головні діючі особи сидять у держструктурах, наприклад, у Держкомітеті рибного господарства й Західно-Чорноморському басейновому держуправлінні охорони, використання й відродження живих водних ресурсів і регулювання рибальства. Злі язики кажуть про причетність до рейдерської атаки колишнього начальника цього управління, нині депутата Одеської міської ради від Партії регіонів.

Повернімося до рибного промислу на Сасику. Якої якості рибу там виловлюють? Дві незалежні експертизи й одна державна особисто нас переконали в тому, що вживати в їжу цей продукт можуть лише самогубці. А як же сертифікати якості? – запитаєте ви. Відповідаємо – усе має свою ціну. Треба тільки знати, кому заплатити.

Що ж саме ловлять у Сасику? 90% улову – це карась, вид далеко не найцінніший і сам по собі, а у Сасику він виростає й узагалі нікудишній. Решта 10% – це вже рибка цінніша. Сасик є своєрідною пасткою – каналом сюди заходить прісноводна риба з ріки Дунай (судак, товстолоб, короп). А з моря, через проран на лимані Джантшейський – риба морська (піленгас, кефаль). (Той факт, що в Сасику виловлюють морську рибу, свідчить, що природу не обдуриш і що Сасик був і є солоним лиманом.)

Здавалося б, за таких «розкладів» на сасикській рибі не заробиш. Та якщо «грамотно» організувати справу, то навіть така риболовля стає прибутковою.

Ми провели невелике анонімне опитування рибалок і одержали кілька цікавих цифр:

  • у Сасику офіційно можна виловлювати 1200–1280 тонн риби на рік, а фактично щорічний вилов становить більш як 3 тис. тонн;
  • щодня на воду виходить 60-70 човнів, з них близько 20 працюють неводами, решта ловлять рибу іншими сітками, не такими уловистими;
  • щотижня з кожного працюючого човна з сітками хазяїн одержує через приймальника 2000 гривень «на документи», тобто 8 000 гривень на місяць;
  • – щотижня за кожний невід плата доходить до «штуки баксів».

Рибалки бідують, а «хазяїн» за свою  «титанічну працю»  одержує 700 000 гривень на місяць на «оформлення документів». А скільки ж грошей одержує місцевий бюджет від такого прибуткового бізнесу? А ніскільки – «Шагани» зареєстровано в Одесі, тож там платить усі офіційні платежі. Наскільки чесно – не знаємо, це питання до відповідних органів.

Не можна не згадати ще про одну сторону цього бізнесу – зариблення. Щороку водоймище має зариблюватися приблизно 30-ма тоннами малька. Згідно з підписаними актами, так воно й відбувається (до речі, акти підписують представники районних органів влади). Але є одна дивна обставина: жоден з опитуваних рибалок не підтвердив факт зариблення ні 2010 року, ні 2011-го! Акти підписали й гроші чималі на зариблення списано, а рибу виловлюють, що заходить із Дунаю й Чорного моря, таким чином підриваючи природні біоресурси.

Підсумовуючи усе сказане, задамо питання: то за що ж платять рибалки «хазяїнові», а разом з ними платимо ми всі, адже ціна на рибу чимала? Виходить, що за право працювати на своїй землі й на своїй водоймі! За те право, яке людям гарантує Конституція! Чи не час гаранту цієї Конституції розібратися з ситуацією на Сасику? А якщо ні він, ні його ставленики на Одещині цього зробити не можуть, то треба змінювати нинішніх владців на тих, які шануватимуть і свій народ, і українську Конституцію.

Ірина Вихристюк, голова Татарбунарської районної громадської екологічної організації «Відродження»;

Василь ГЛУШКО.

Одеська область

«Селянська правда від Івана Бокого», №55, 15 травня 2012

Leave a Reply