Ні луски, ні хвоста!

Дамба на озері Сасик

Озеро Сасик (Одеська область), яке горе-меліоратори, заподіявши довкіллю та людям чимало лиха, понад 30 років тому відділили від моря, таки має шанс знову стати морським лиманом. А екологічна ситуація у регіоні – знову повернутися до нормальної. Спеціальна Державна міжвідомча комісія доручила Національній академії наук України провести остаточні дослідження з роздамбування озера й впровадити в життя технологічну операцію цього процесу. Але були й голоси проти роздамбування, зокрема – рибогосподарників. Начебто роздамбування негативно позначиться на тутешньому рибальстві. Чи це так?

Не мала баба клопоту – створила спецрибгосп

До 2003 року Сасик був водогоспо­дарською водоймою, головною ме­тою перетворення лиману на водо­сховище було зрошення. Коли затія повністю провалилася – вода у лимані так і залишилася солоною, а тисячі гектарів политих нею земель було безнадійно зіпсовано, автори ідеї стали шукати виправдання марно витраченим грошам і поламаним людським долям. Ось тут й вигулькнули «риболюби».

Рибництво було побічним продуктом водосхо­вища. Зариблювали водойму росли­ноїдними видами, зокрема товстолобом, виключно з меліоративною метою – риба мала очищати водойму від водоростей, поїдаючи їх. При цьому вона накопичувала у собі важкі метали, токсини, паразитів і не могла бути якісним про­дуктом хар­чування, але рибу вилов­лювали і реалізовували населенню. За рахунок рибництва певна кіль­кість людей заробляла на хліб насущ­ний.

До 2003 року на Сасику працювали рибопідприємства різних форм власності (2002-го їх було 16). Керівники само­стійно отримували дозволи на вилов риби і ліміти: щороку кількість до­пущених до, так би мовити, корита, коливалася – не всім виста­чало часу і, головне – фінансових мож­ливостей обійти необхідні кабінети, починаючи з Вилкового (де низова рибінспекція) і до Києва (Держкомрибгосп).

2003 року Сасику було надано статус ри­богосподарської водойми з режимом СТРГ (Спеціальне товарне рибне господарство) і створено Асоціацію «Риболо­вецькі господарства озера Сасик», до якої увійшло 31 підприємство. Що ж спонукало до зміни стату­су і створення СТРГ? Меліорато­рам шкода було кидати цей «тягар» (Сасик) і несила далі його тягти. Тим паче, що до 2002 року вже було розставлено крапки над «і»: районна рада прий­няла рішення про відновлення морського лиману та з’явилися результати досліджень, які свідчили про те, що передбачуваної меліорато­рами катастрофи при роздамбуванні не буде. Навпаки, вона вже є і буде, якщо не відновити водообміну Сасику з Чорним морем. А сама Дунай-Дністровська система, крім вели­чезних збитків, нічого не давала. Усі ці аргументи були вагомими, влада мала б приймати якісь рішення. І прийняла… Нагадаю, що владу на той час представляли: М. Шведенко, голова комітету рибного господарс­тва (у 2002–2006 рр. – депутат ВРУ), С. Гриневецький – голова Одеської ОДА, Д. Макосій – голова Татарбу­нарської РДА, Г. Бузіян – начальник Одеського облводгоспу. Я вважаю, що саме ці люди стоять за великою аферою під назвою «рибопродуктивна водойма Сасик». Законних підстав для зміни статусу водойми не було, але вони мали бажання і, головне, – можливість, використати си­туацію. Підтримували цю ідею й керівники риболовецьких підприємств. Та для них уся ця історія обернулася фактично рабством, про що йтиметься далі.

Члени Асоціації здійснювали свою діяльність згідно з науково обґрун­тованим «Режимом рибогосподарської експлуатації оз. Сасик», але за 6 років прогнозованих науковцями показ­ників рибопродуктивності так і не досягли. Дебет із кредитом у них ніяк не збігається – мали б уже прибутки рахувати, але витрати надзвичайно високі.

Іще проблемка: великі побори на утриман­ня та функціонування Асоціації не кожен витримає. Станом на 2009 рік у Асоціації залишилося лише 8 під­приємств (5 вилківських та 3 татар­бунарські), що вдвічі менше, ніж 2002 року і майже вчетверо менше, ніж 2003 року.

Короп чи піленгас?

У зв’язку з прийнятим не так давно рішенням Одеської обласної ради щодо реалі­зації проекту «Відновлення екосис­теми морського лиману Сасик…» перед рибалками постала дилема: якщо все йде до відновлення морсько­го лиману, то проводити зариблення прісноводними видами уже зараз нелогічно та й для них збитково, адже риба досягає товарного розмі­ру через 3–4 роки. Більш того, згідно з висновками вчених, до роздамбування потрібно здійснювати тотальний вилов прісновод­них риб.

Голова Асоціації «Риболовецькі господарства озера Сасик» С. Турчак звертається з цього приводу в Держкомітет рибного господарс­тва. У листі-відповіді за підписом М. М. Шведенка зазначено, що та­кий проект до них не надходив. Якщо він і буде, то там мають бути розра­хунки збитків, завданих рибному господарству, і попередня компенсація збитків. У разі проведення будь-яких робіт в межах акваторії без належної документації Держкомрибгосп буде змушений звернутися до правоохо­ронних органів з метою припинення діяльності, яка, на думку чиновників, призводить до руй­нування середовища існування, умов розмноження, шляхів міграції риб. Хоча про яку міграцію у закритій водоймі йдеться – незрозуміло. Та і зруйнувати щось після того, як тут усе з ніг на голову перевернули «меліоратори», теж надскладно.

Однак Держкомрибгосп пропонує «продов­жити рибогосподарську діяльність на оз. Сасик та виконувати планові показники з вилучення та вселення водних живих ресурсів. Після такої відповіді стає зрозуміло, для чого створили СТРГ на Сасику і кому це було потрібно.

Але в Асоціації не послухали «мудрої» поради (не Шведенко ж пла­титиме чималі гроші за зариблення) і звертаються до Одеської облради з проханням проінформувати Держ­комрибгосп про реалізацію проекту відновлення лиману Сасик та недо­цільність проведення зариблення. У листопаді 2009р. М. Тіндюк, за­ступник голови Одеської облради, звертається до голови Держкоміте­ту рибного господарства України М. Шведенка з пропозицією «враху­вати особливості розвитку рибної галузі та внести відповідні корек­тиви до Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища Сасик». Які «особливості розвитку галузі» мав на увазі Микола Андрійович? А ті, що режим СТРГ на водосховищі Са­сик себе не виправдав. Згідно з Режи­мом, рибопродуктивність водойми 2008 року мала досягати близько 1500 тонн з акваторії, а реаль­но становила лише 521 тонну. Одним з факторів зниження продуктивності на зазначеній водоймі є зміна умов перебування водних живих ресурсів. Отже, ті умови, які Шведенко хоче за будь-яких умов зберегти, навіть з допомогою правоохоронних органів, виявляються непридатні для ефек­тивного рибництва, бо це не природ­на водойма. Вам це зрозуміло, а чому незрозуміло йому?

На функціонування та утримання Асоціації її члени витрачають чималі кошти, тому для рибалок був би прийнятний такий варіант: вони виловлювали б рибу, якою зарибнили водойму в попередні роки. Але, як виявилося, цей варіант є неприйнят­ний для системи Держкомрибгоспу. А з облради відповіли, що усі заходи із зариблення водойми – власна справа Асоціації. Власна то власна, але ж дозволу на виловлювання риби їм не дають!

У самій Асоціації давно точилася конкурентна боротьба між колек­тивами вилківськими та татарбу­нарськими. Сусіди активно «видав­лювали» татарбунарців. І 12 квітня цього року на зборах більшістю го­лосів (5 проти 3) три колективи, що було зареєстровано в Татарбунарсько­му районі, було виключено з членів Асоціації. Фактично Сасик монополі­зували, бо за тими вилківськими під­приємствами проглядається фігура М. Шведенка (на сьогодні – вже колишнього голо­ви Держкомрибгоспу). Наші рибалки звернулися до Татарбунарської РДА – адже Сасик розташований на тери­торії Татарбунарського району і співробітники РДА мають бути зацікавлені в тому, щоб роботу мали місцеві люди і податки лишалися тут. Але звідти – жодної реакції.

Обклали оброком!

Поки «розбиралися» між собою, прийшла нова біда. Спочатку Асоціації рибодобувних господарств «Сасик» не надали дозволу на виловлювання. Причина – давнє порушення Режиму СТРГ (не провели зариблення восени 2009 року). Асоціація змушена була замовляти новий Режим СТРГ, що й було зроблено влітку. Розробляли Режим науковці Державного підприємства «Одеський центр Південного науково-дослідного інституту морського господарства та океанографії» (ПівденНДІРО), звісно, за плату. До речі, вони ж і узгоджують Режим СТРГ. Рибалки з нетерпінням очікували документ, але директор ПівденНДІРО С. Бушеєв повідомив, що Режим передали… новоствореній ТОВ «Шагани» (усі узгодження в Києві та Одесі вони отримали за … 3 дні! Зазвичай на процедуру узгодження йде не менш як 3 місяці).

Керівник асоціації звертався до всіх структур, починаючи з Татарбунарської РДА, закінчуючи Комітетом рибного господарства, адже порушено існуючу Інструкцію, згідно з якою вони мають першочергове право на отримання дозволів, але марно.

Хто створив і хто стоїть за ТОВ «Шагани», невідомо. У Татарбунарському районі вона не зареєстрована, тож навіть мізерні відрахування не потраплять до бюджету. Що змінилося для рибалок? Практично нічого, крім того, що їх обклали оброком – вони віддають 25% улову ТОВ «Шагани». У свою чергу, представники товариства з обмеженою відповідальністю нічим не переймаються, вони просто продають квоти на виловлювання рибалкам і отримують «свою» частку від кожного улову. Матеріальне забезпечення, податки, техніка безпеки, заробітна плата – все це залишилося на плечах рибалок, яким потрібно виживати.

Який вихід із ситуації? Ліквідува­ти СТРГ, адже мета створення цього суб’єкта господарської діяльності не досягнута! Ніякого підвищення ри­бопродуктивності водного об’єкта через штучне відтворення жи­вих ресурсів не відбулося. Тим біль­ше, що цінних видів риб у Сасику немає. А карася можуть виловити до роздам­бування і місцеві рибалки. Треба повернути систему квотування, щоб вилов риби відбувався під контролем державних органів. СТРГ – це коруп­ційна та антиекологічна структура, завдяки якій можна монополізувати будь-який водний об’єкт в Україні в начебто законний спосіб.

Ірина ВИХРИСТЮК,

м. Татарбунари Одеської області

Довідка СП: Спеціальне товарне рибне господарство (СТРГ) – суб’єкт господарської діяльності, основною метою якого є підвищення рибопродуктивності рибогосподарського водно­го об’єкта через штучне відтворення живих ресурсів, а також збережен­ня та раціональне використання цінних видів водних живих ресурсів.

«Селянська правда», №151, 24 грудня 2010