Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Хто гальмує заповідний експрес

Охороняти природу заважають не так бідність бюджету, як бюрократія та відомчий підхід

Національному ботанічному саду імені М. М. Гришка доведеться цього року заплатити понад 41 мільйон гривень земельного податку. Це попри те, що весь його бюджет-2014 становив лише 20 мільйонів гривень. Чорноморському біосферному заповіднику користування територією обійдеться у 4 мільйони, Дунайському біосферному — в 1,3 мільйона, дендропарку «Софіївка» — у 2,3 мільйона. Де їм узяти кошти на сплату податку, невідомо, адже це державні установи, і в держбюджеті-2015 на такі витрати їм грошей не передбачено.

Список таких заповідників, національних парків, ботанічних садів можна продовжити, адже з незрозумілих причин в одному з 40 законопроектів, які гамузом за одну ніч ухвалила Верховна Рада напередодні нового 2015 року, з Податкового кодексу зникла пільга на сплату земельного податку, яку мали заповідні установи (крім, що справедливо, мисливських заказників).

Як показали недавні слухання у Комітеті ВР з питань екологічної політики, цей податок — не єдине гальмо українського заповідного експреса на шляху до Європи. Там, до речі, очікують, що ми прийдемо в цивілізовані обійми із не менш як 10% заповіданої території. Маємо ж лише шість.

Збільшити чарівні відсотки, на думку начальника профільного департаменту Мінекології Ігоря Іваненка, заважає й саботаж лісового відомства. Лісівники то відшкодування за землі, які стали заповідними, вимагають (добре хоч законопроекту на підтримку цієї дикості не ухвалили), то відмовляються виконувати доручення уряду та Президента щодо передачі земель лісового фонду національним паркам та заповідникам. Наприклад, Острозький держспецлісгосп не надає згоди на вилучення ділянок для створення НПП «Дермансько-Острозький», хоч указу Президента про створення парку вже понад п’ять років.

А ДП «Чортківське лісове господарство» міцною лапою вчепилося у 1700 гектарів, які мають перейти НПП «Дністровський каньйон», теж, між іншим, державній установі. Тут указ Президента саботують чотири роки.

Ніяк не отримає від Косівського міжгосподарського лісгоспу належні документи НПП «Гуцульщина» (відомий також тим, що у ньому квартирує Святий Миколай). Тут взагалі пробі — тяганина триває з 2002-го.

Фото з сайту photobucket.com

Фото з сайту photobucket.com

Далі у доповіді Мінекології — список таких саботажників на сторінку.

Шкода, що не було на слуханнях аграрного міністра. А може, він і так належні вказівки дасть, адже хоч Держлісагентство з 2011 року у вертикалі не Мінекології, а МінАПК, одне ж діло робимо, в одну Європу… повземо.

Та й колізії в законодавстві разом би обидва міністри домовилися прибрати. Бо розпоряджатися рибою у нацпарках за одним законом («Про природно-заповідний фонд») має Мінекології, а за іншим («Про рибне господарство») — МінАПК. По-різному заповідні питання тлумачать Земельний та Лісовий кодекси, екологічні закони, Закон «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та інші. Роботи із законодавством — непочатий край. Так само, як зі створенням нових об’єктів та управлінням нинішніх (маємо на сьогодні понад 8 тисяч різного рангу утворень — від пам’яток природи до біосферних заповідників).

Та ось робити цю роботу майже нікому. Якщо кілька років тому заповідною справою у системі Мінекології займалося 78 чиновників. То нині — лише 22. При цьому кількість, наприклад, національних природних парків, якими управляє Мінекології, збільшилася з 2004 року із 15 до 45. До того ж дощенту зруйновано вертикаль управляння заповідною справою. Через так званий закон Мірошниченка (представника Януковича у ВР) у 2012 році ліквідовано обласні управління екологічного міністерства, в яких були хоч і маленькі, але нерідко дієві «заповідні» відділи. Тепер, коли їх немає, як з Києва дотягнутися, скажімо, до Рахова (штаб-квартира Карпатського біосферного заповідника, Закарпаття), або до Вилкового (Дунайський біосферний, Одещина)?

А про кошти навіть не згадуватиму. Зарплата і комунальні послуги — ось усе, на що можуть сподіватися заповідні установи. І то ще спробуй вчасно отримати. Форма, бензин для патрулювання, інформаційні щити — це співробітники заповідних установ часто купують за власний кошт, а зарплата рядового інспектора — 1400—1500 гривень.

Тут хоч би відновити статус державного екологічного фонду, з якого раніше латали дірки на найпотрібніших напрямах.

Як же здолати ці та інші заповідні негаразди? Комітет з екополітики ВР заявив, що готовий лобіювати потрібні зміни до законодавства. Громадськість обіцяє підставити плече у створенні нових заповідників та національних парків (наприклад – Сухолуччі або Холодному Яру, який має не лише природниче, а й історико культурне, патріотичне значення), навести лад у нинішніх. Визнає заповідну справу пріоритетом і міністр екології та природних ресурсів Ігор Шевченко, але оперативно керувати напрямом у новій команді очільника відомства поки що нікому — з незрозумілих причин запропонованих ним заступників досі не затверджено. Хоч ситуація вимагає рішучих дій — і не лише на заповідному напрямі.

Також учасники слухань говорили про необхідність жорсткіше фільтрувати ті законопроекти, що направлені на знищення заповідної природи, необхідність відкритості кадрової політики у заповідній справі, що треба нарешті виконати вимоги Майдану і перетворити «панські полювання», які числяться за ДУС (ДП «Залісся», «Синьогора» та «Білоозерське») у національні парки  Піднімалося і питання про те, коли нарешті Біличанський ліс на ділі стане частиною НПП «Голосіївський ліс».

Leave a Reply