Про що просять діти Святого Миколая
«Будь ласка, зроби так, щоб закінчилась війна, щоб ніхто більше не гинув і не хворів. А ще мені хотілося б на свято отримати маленьку ляльку», — пише друкованими літерами у своєму листі маленька Настя Бунта з Попасної Луганської області. Лист адресовано Святому Миколаєві. Пошта надходить на цю адресу щороку цілими мішками.
Добродій з чарівної галявини
Скільки ж радості отримає дитина разом з листом від Святого Миколая… Фото автора
Фінський друг слухняних дітей Йоулупуккі живе в містечку Рованіємі, французький Пер Ноель — у Лібурні. А їхній український колега Святий Миколай мешкає у просторому двоповерховому дерев’яному будиночку біля містечка Косів Івано-Франківської області.
До речі, ім’я американського Санта Клауса нашою мовою так і перекладається: Святий Миколай. Тільки наш Миколай набага-а-ато старший, і мандрував він Україною тоді, коли Сполучених Штатів, як-то кажуть, ще й у проекті не було. А ось на Косівщині наш Святий оселився не так давно, лише 2006 року. Дирекція національного парку «Гуцульщина» надала під маєток будинок лісника, розташований у центрі просторої лісової галявини. Навколо — зелені ялиці й смереки, стежки встеляє шерхітливе, притрушене снігом руде листя буків. На галявині гірки, турніки, гойдалки — усе для здорових розваг милої Миколаєвому серцю малечі.
Господар зустрічає на порозі й веде показувати свою оселю. Ось кабінет, у якому він підписує вітальні листівки й завіряє їх особистою печаткою. Тут стоять мішки з подарунками для милосердих та слухняних дітей, а кошик з різками — для пустунів. Поряд із кабінетом опочивальня, з протилежного боку — майстерня, де діти допомагають Святому готувати подарунки для своїх ровесників та вправляються у різних мистецтвах. Скрізь на стінах будинку малюнки, на столиках — ліплені фігурки, саморобки з природних матеріалів.
На першому поверсі невеличкий музей Національного природного парку «Гуцульщина», ще в одній кімнаті — багата колекція новорічних фігурок дідів морозів різних країн та років. Мені аж серце защеміло, коли побачив такого, як у моєму дитинстві, що стояв під привезеною батьком ялинкою і стеріг до ранку, поки прокинемося, наші із сестрою новорічні подарунки. Де ти тепер, ватяний дідусю з червоним ситцевим мішечком?
Допомагають батьки, добродійники і волонтери
Струшую головою, відганяючи ліричні спогади, й услід за Миколаєм заходжу до ще одного його робочого кабінету, не такого врочистого, зате з комп’ютером, бо зробити таку купу справ, що лягає на плечі Святого, без сучасної техніки неможливо. З дозволу Миколая та співробітника національного парку «Гуцульщина» Віталія Ходана переглядаю адресовану Святому пошту.
Пишуть про різне. Є листи, на які відповідати простіше (так-так, Миколай разом з помічниками надсилає із садиби щороку по кілька тисяч листів-відповідей), є такі, над якими доводиться добряче подумати, бо діти вміють ставити запитання, а буває, потрапляють у такі життєві ситуації, що не відразу й зорієнтуєшся, що порадити.
Особливо це стосується дітей старшого віку. Одні просять помолитися за здоров’я рідних, інші — знайти роботу для батьків удома, в Україні, бо змучилися жити з ними в розлуці. І треба знайти для всіх слова втіхи, якось розрадити.
Найскладніше відповідати на листи дітей-сиріт. Бо для батьків «домашніх» діток Миколай посилає ангелів-охоронців, щоб дорослі знали, чого хоче і про що мріє малеча.
Та, на щастя, не обходиться і без добродійників, які підсобляють Миколаєві допомогти й дітям, які залишилися без найрідніших. І їдуть у різні куточки країни книжки, іграшки, солодощі. До речі, кожен охочий може теж долучитися, телефони Миколая в редакції є. Попереду ще багато свят, та й у будні отримати привіт та посилочку від Миколая — більше ніж приємно.
Відповісти на тисячі листів — робота нелегка. Починаючи з десятого грудня до неї залучаються і співробітники національного парку, і старшокласники місцевої школи, і дорослі волонтери.
Про що ще пишуть дітки? Буває, що в листі зізнається: була нечемна, неслухняна або отримала погану оцінку. Але завжди просить пробачення і обіцяє виправитися. Що ж вдіяти, Миколай пробачає.
Багато дітей пишуть, що допомагають звірям та птахам, підгодовують їх. Інші — що захищають тварин від недобрих однолітків. Часто розказують про свою участь у хатніх справах, про успіхи в навчанні, у гуртках та секціях. Та всього й не перелічиш.
Нехай закінчиться війна
Але цього року додалися листи особливі — в них діти просять зробити так, щоб більше нікого не вбивали, та щоб закінчилася війна.
«Я хочу, щоб солдати повернулися живими. Нехай буде мир на землі. І щоб моя маленька сестричка не хворіла, а ще надішли для неї подарунок», — пише Святому першокласниця Емма із села Шипинці Чернівецької області.
«Хай буде мир у нашій країні — любій Україні, а наше життя — щасливим. Щоб у кожного була щаслива родина», — просить група зі столичного дошкільного навчального закладу.
Десятирічна Яна з Вінниччини загадує Миколаєві помолитися «за всіх поранених, за людей, яким немає де жити і що їсти, за всіх людей на землі». Не забуваючи й про Яниних батьків, дідусів, бабусь, братів та сестер. І для себе Яна дуже просить таку «ляльку, якій можна чистити зубки, яка їсть, пісяє, какає і має (у комплекті) п’ять памперсів».
Львівська першокласниця Таня повідомляє, що вона вже справжня учениця, має багато книжок. Навчання нелегке, але «під твоєю опікою, Святий Миколаю, я все зумію. Хоч я ще маленька, але розумію, що точиться війна, і я хочу, щоб усі солдати повернулися живими, щоб матері побачили своїх дітей».
Що тут ще додати! Залишається лише приєднатися до цих щирих побажань і за можливості підставити плече Святому Миколаєві у його нелегкій роботі виконавця найважливіших мрій та прагнень.
Leave a Reply