Останні записи

Не поспішайте купувати кожухи

Цьогорічна зима буде теплою і схожою на попередню: загалом близько двадцяти морозних днів

Після прогнозу відомого народного синоптика Леоніда Горбаня різко піднялися ціни на батареї й теплий одяг. За його передбаченнями, цьогорічна зима має бути сніжною, морозною і затяжною. Похолодання й дощів зі снігом слід очікувати вже наприкінці жовтня. А сніг випаде в середині листопада. Грудень буде сніжним і холодним. Найбільшого морозу слід очікувати в січні, на Водохреще. Також морозним буде лютий. Мерзнутимемо аж до кінця березня.

Не кажи «гоп»

Начальник відділу кліматології Головної геофізичної обсерваторії Олена Доніч до народних синоптиків ставиться доволі критично. І має для цього підстави. «Ми подивилися, яким був прогноз Леоніда Горбаня на 2015—2016 роки і наскільки він справдився. Народний синоптик тоді теж прогнозував значні холоди, ранні морози. Казав про морозний січень і лютий. А що насправді? Грудень був аномально теплим. Похолодало лише після 28 грудня. Січень був традиційним, а лютий — теплим. Середня зимова температура 2015—2016 років була вищою від норми на три градуси. Тобто зима була теплою і як на холодну пору року — короткою.

Ми народним синоптикам не довіряємо. Справді холодною зима була 32 роки тому. Але останні 17 років зими в Києві теплі. Та й загалом зими теплішають. Може, це глобальне потепління, може, ні, але така тенденція. І безсумнівно: живемо в період теплих зим.

Загалом прогнозів не робимо — по це краще звернутися до наших колег із Гідрометеоцентру. Ведемо багаторічні спостереження, зіставляємо факти. Вони свідчать, що найхолоднішою була зима 1953—1954 років. А найтеплішою — 2007-го. Тоді середня температура становила +0,7 градуса Цельсія. Нормою для наших зим вважається –4».

Сибірських морозів синоптики не обіцяють.

Плюс–мінус корова

Про справджуваність погодних прогнозів розпитуємо і в заступника директора Центральної геофізичної обсерваторії Сергія Гришка. «Ймовірність прогнозу погоди на один-три дні становить 90—95%, — розповідає він. — На 7—10 днів — 60-70%, як кажуть, на потім метеорологи зазвичай жодних гарантій не дають».

Але неможливість (точніше, не надто висока гарантованість справдження) далекоглядних прогнозів зовсім не означає, що до метеорології можна ставитися зверхньо. Або тримати її на голодному пайку, як це відбувається з колись потужною і шанованою службою нині.

У радянські часи Державний комітет з гідрометеорології підпорядковувався безпосередньо Раді міністрів. Тож усі проблемні питання його голова міг обговорювати напряму із прем’єр-міністром. Згодом Держгідромет підпорядкували Мінприроди. Нині те, що залишилося від колись потужної й шанованої служби, — роздроблені рештки під керівництвом управління гідрометеорології (з шести осіб) у складі ДСНС. До перших осіб, які й вирішують кардинально принципові питання, — як до Місяця пішки. Проблеми, що накопичувалися роками, і далі ростуть, як відсоток парникових газів в атмосфері.

Наприклад апаратна база. Прилади, які використовують для метеоспостережень, — ще радянські. Замінити їх новими українського виробництва (якби навіть були кошти) не випадає, бо усі заводи-майстерні залишилися в Росії.

Отож час подумати про інших постачальників метеообладнання. Їх багато. Але на які типи й принципи орієнтуватися? Чиї вироби взяти за зразок, за орієнтир — німецькі, швейцарські, фінські? Неясно, бо стратегії розвитку гідрометеослужби нема. Закон про гідрометеорологічну діяльність, щоправда, є, ухвалений ще у 1999 році. Але відтоді багато води спливло, чимало його статей пора переписати. Як і створити вже згадану стратегію. Плюс концепцію і програми розвитку. Потребу в їх написанні й оновленні диктує невпинний науково-технічний прогрес.

Нині метеостанції обслуговують техніки із середньою спеціальною освітою. Працюють вони фактично вручну, заносячи дані в журнали спостережень, у кращому разі — вбиваючи їх, знов-таки пальчиками, в бази даних. На них чекає не лише радіослухач чи телеглядач, а й закордонні колеги: Україна все-таки — член Всесвітньої гідрометеорологічної організації (ВМО), постійно надає отримані на наших базових станціях дані до глобальної системи телезв’язку ВМО.

А світ тим часом переходить від традиційних метеомайданчиків із дощатими ящиками до автоматизованих станцій спостереження. Їх мають обслуговувати інженери з вищою освітою. Підготовкою таких фахівців могла б зайнятися, скажімо, Київська політехніка. Якби набрали майбутніх інженерів автоматичних метеостанцій цього року, то дипломовані фахівці могли б стати до роботи через чотири роки. Це я до чого? Та до того, що навіть якби у мудрих державних головах таки визріла думка терміново витягувати гідрометеорологію з ями, вибратися з болота вмить не вийде.

Без гідролога — як без води

Гідрометеослужба (і Центральна геофізична лабораторія, й Український гідрометеоцентр, і всі інші пов’язані з ними підрозділи та служби) — це не просто можливість дізнатися, що вранці треба не забути парасольку. Різко зросла потреба в якісних метеоданих з відновленням армії. Їх потребують не лише авіатори, а й, наприклад, артилеристи, бо без точних даних про вітер і вологість у далеку ціль не влучиш.

Дедалі більше — із зростанням ролі агросектору як одного з основних постачальників валюти у скарбницю — потребують послуг гідрометеорологів сільгоспвиробники.

Багато говорять про відновлення сектору авіаперевезень, і ось уже активні аеропорти оновлюють свої метеослужби, постійно стежачи за даними, які отримують державні метео?станції. Щоправда, районні (колись можна було літаком дістатися, наприклад, з Івано-Франківська до Коломиї, Косова, Городенки і Снятина) аерометеоцентри потихеньку занепадають і закриваються.

Річкоходи і мореплавці теж цікавляться і погодою, і водністю на своїх маршрутах.

Потребують інформації про погоду страховики. Причому як прогнозів, так і даних про те, що й коли вже відбулося: аби знати, чи справді мають виплатити належні відшкодування клієнтові. Хоч… Нині страхова галузь, зокрема аграрна, ледве чмише, тож це не стільки питання сьогодення, як завтрашнє. Та хіба ми не прямуємо до Європи, де без страховки ніхто навіть не чхне, не те що сіяти-орати?

Гідрометеорологічні спостереження ведуть в Україні понад 150 років. Безперервно. Навіть у часи Другої світової німецькі окупанти не чіпали метеопости і платили зарплату технікам, які ці пости обслуговували. Рік у рік цінність даних — і для науки, і для практики — зростає, особливо саме з огляду на їхню безперервність. Але пора увесь цей цінний масив даних хоч би оцифрувати.

Гідрометеорологічна служба потребує уваги держави і політиків, нових підходів, сучасного обладнання. Це окупиться сторицею.

АВТОРИТЕТНО

Якою ж буде зима?

Згідно з прогнозами науковців Українського гідрометеорологічного інституту, цьогорічна зима хоч стане холоднішою й тривалішою за попередню, буде в межах температурної норми помірно-континентального клімату. Похолодання, зокрема, буде в кінці грудня — на початку січня. Вночі температура становитиме 10—16 градусів морозу. У січні випаде вдосталь снігу. А лютий буде м’яким, з незначними опадами, хоч окремі дні можуть бути морозними.

Олег Листопад http://ukurier.gov.ua/uk/articles/ne-pospishajte-kupuvati-kozhuhi/

Leave a Reply