Останні записи

Прати руками та спати у три яруси

Про соціальну складову «стійкого (сталого) розвитку» в українському варіанті та демографічні проблеми України

Прати руками та спати у три яруси

Так нам пропонує жити «радєтєль» за усіх українських бідних та убогих пан міністр-мільйонер Сергій Тігіпко. Саме з його подачі у кількох районах Волинської, Кіровоградської і Чернігівської областей пройшов експеримент із впровадження методів непрямої оцінки доходів громадян для призначення соціальної допомоги. Зокрема, інспектори управлінь праці й соціального захисту мали опитати сусідів про доходи отримувачів державної підтримки: матерів-одиначок, багатодітних родин та інших. А саме: чи мають вони кондиціонер, сучасний велосипед, скутер, посудомийну машину, чи не роблять ремонт з використанням дорогих будматеріалів тощо.

І хоча на кожному розі урядовці заявляли, що йдеться лише про збирання інформації і ніхто нікого не позбавлятиме державної допомоги, на практиці це виходило інакше. Приміром, волинській родині, у якій 14 дітей, перестали виплачувати допомогу через те, що вони почали будувати новий будинок. А в іншому випадку поставили під сумнів законність виплати допомоги матері двох дітей, запримітивши в її оселі пральну машину-автомат.

Чи варто за такого ставлення держави до сім’ї дивуватися прогнозам вчених, які обіцяють вимирання українців? Щоправда, є розбіжності в оцінках. Відповідно до даних Світового банку, до 2025 року населення України зменшиться до 37 млн. А в ООН стверджують, що до середини нинішнього століття у нашій країні проживатиме лише 26 млн осіб. Вітчизняні вчені малюють трохи кращу картинку. Так, на семінарі, який проводив нещодавно Фонд народонаселення ООН, я почув прогнози Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ. За ними 2025 року в Україні проживатиме 42 мільйони осіб, а 2050-го – менш ніж сорок.

«Збідніння України на людей відбувається тоді, коли світ усе ще переживає наслідки „демографічного вибуху”, – каже завідувач відділу проблем якості демографічних процесів Ірина Курило. – Безпрецедентне зростання чисельності населення світу відбулося через повсюдне значне зниження рівня смертності у поєднанні зі збереженням високої народжуваності в країнах Африки, Азії та Латинської Америки.
Чисельність населення світу, яка 1900 року становила трохи менш як 1,7 млрд осіб, за сторіччя (до 2000 р.) зросла до 6,1 млрд, а ще через десять років вже наблизилась до 7 млрд осіб (на середину 2011 р. населення світу становило 6 млрд 987 млн. осіб). З них 5,7 млрд проживає у менш розвинутих країнах світу, у т. ч. понад 1,3 млрд осіб – у Китаї (хоча я б Китай до «менш розвинутих» вже не відносив. – О.Л.); понад 1,2 млрд – в Індії».

За світ хвилюватися не варто?
Чи треба нам перейматися проблемами світового перенаселення? «Деякі фахівці вже тривалий час наголошують, що планета перенаселена, – каже пані Ірина, – і вважають, що подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Однак значна частина демографів (серед них – і експерти ООН) схиляються до думки, що прискорене зростання чисельності населення світу – явище порівняно короткочасне і незабаром припиниться. За прогнозами ООН, середньорічний приріст населення світу на найближчі роки очікується на рівні 75–77 млн осіб, з них майже 73 млн припадає на найменш розвинуті регіони світу. Тож у 2015 р. чисельність населення становитиме майже 7,3 млрд осіб. Відмітки 8 млрд досягнемо наприкінці першої чверті нинішнього сторіччя, а наприкінці його першої половини чисельність населення сягне 9,3 млрд осіб і, за очікуваннями, надалі стабілізується. Показово, що нині країни, які розвиваються, все ширше визнають необхідність подальшого зниження темпів зростання чисельності їхнього населення як умови для ослаблення тиску на довкілля, джерела енергії, для досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку тощо».

Тож за світ хвилюватися не варто. Нам би власні проблеми повирішувати.

Ми – Європа. Але – найубогіша
За тенденціями зменшення людності ми багато у чому схожі з Європою. Хоча це не та схожість, до якої треба прагнути. Тим більше, що у цивілізованій Європі причини збезлюднення інші. «Специфіка демографічної ситуації у нашій країні за період її незалежності, – продовжує Ірина Курило, – полягає у поєднанні масштабної депопуляції з погіршенням певних якісних характеристик населення (насамперед, його здоров’я), що дає підстави характеризувати її як затяжну демографічну кризу. Україну на тлі розвинутих європейських країн вирізняють доволі несприятливі значення основних демографічних показників: нижчий від середньоєвропейського рівень народжуваності та високий, характерний переважно для менш розвинутих країн (простіше кажучи ми опинилися на рівні країн, які ледь-ледь позбулися людожерства. – О.Л.) рівень смертності, що зумовлює масштабність і сталість депопуляції».

А ще відмінність наша від Європи у тому, що народ наш геть хворий. Це виявляється у значних масштабах передчасної смертності й інвалідизації; збільшенні захворюваності на важкі та небезпечні хвороби; зростанні кількості хронічних хворих. У підсумку маємо низьку (за європейськими взірцями) середню тривалість життя, особливо для чоловіків. Ситуацію не змінили принципово навіть ті позитивні зрушення у смертності й тривалості життя населення, які мали місце у нашій країні в останні три роки: чоловіки в Україні допоки мають тривалість життя на 13 років меншу, ніж середня у країнах ЄС, а українські жінки живуть на 7 років менше, ніж в ЄС.

Залишаються лише пенсіонери
Україна належить до країн з високим рівнем постаріння населення: за часткою осіб віком 60 років і старше вона замикає групу з 25 найстаріших країн світу. Але при цьому найстарших вікових груп (понад 70 або старших 80 років) у нас порівняно мало – як ми вже бачили з цифр, до таких років мало хто доживає.

До всіх демографічних бід треба додати й міграцію. З України виїжджають ті, хто міг би успішно працювати на її благо: молоді й працездатні люди. А серед них – молоді жінки, які народять вже не українських, а італійських, іспанських, португальських, врешті-решт –польських, російських, чеських громадян. Не забуваймо й про те, що з країни масово їдуть високоосвічені, талановиті, розумні. Ті, хто мав би поставити Україну у ряд високотехнологічних, інтелектуальних, справді сучасних країн. Та доля їх тепер – «ставити» інші держави.

Отже, їдуть. І будуть їхати. Бо зараз уряд олігархів вирішує, чи поставити тепер експеримент з тотального стеження за бідними по усій країні. І навіть якщо до парламентських виборів-2012 тігіпки й побояться таке втнути, то щось таки зроблять через рік. Судячи з безлічі надцінних «ініціатив», можновладці бачать лише один шлях економії бюджетних коштів – виключно за рахунок малозабезпечених громадян. Бо ініціатива з введення рекламованого як кроку до соціальної справедливості «податку на розкіш» – це суцільна профанація, яка нічого до бюджету не додасть. Реальним кроком до створення суспільства соціальної справедливості став би прогресивний податок – суттєве (у деяких країнах воно складає до 40–50%) збільшення податку на великі та надвеликі доходи.

Те, що очікувати такого кроку не варто, показує, наприклад, небажання уряду трохи потрусити міжнародні корпорації, які продають українцям отруту у вигляді тютюну. За минулий рік українські філії цих компаній заробили по мільярду гривень (це – чистий прибуток!!!) на здоров’ї українців. Експерти пропонують підняти акцизи на цигарки і таким чином отримати для бюджету додатково 5 млрд гривень у 2012 році. Але попри стогнання про важкість наповнення Державного бюджету уряд ніяких кроків до підвищення акцизів не робить, ніяких такого роду пропозицій до ВР не надходило і надавати їх ніхто поки що не збирається.
Додам також, що зазирати до власних кишень олігархи суспільству не дозволяють і дуже-дуже сердяться, коли їхні статки й дорогі примхи стають предметом суспільного обговорення.

Ось така вона, нинішня влада. Ось такі вони, нинішні владці. Зрозуміло, що втрачати свої крісла вони не збираються – якщо тільки ми не вирвемо з-під них ці зручні предмети меблів, обравши до органів влади замість олігархів та їхніх прислужників тих, хто думає про народ і захищає простих людей.
Олег ЛИСТОПАД

«Селянська правда», №1, 1 січня 2012

Leave a Reply