Стаття, яка стала останнім гвіздком у труну законопроекту, який передбачав дозвіл на відстріл тварин у заповідниках
Коли на поріг приходить війна, мирне населення хапає на руки дітей і тікає подалі від кулеметних черг, виття бомб і вибухів снарядів. Так само звірі та птахи тікають від мисливської канонади (орнітолог Іван Русєв якось у сезон нараховував по 3—5 тисяч пострілів щодоби на одному з причорноморських озер).
Зазвичай пернаті-волохаті тікають до заповідників чи національних парків — якщо такі є в межах досяжності. Мисливці до такого драпу ставляться по-різному. Одні з розумінням: кожній же Божій істоті треба мати якийсь прихисток. І йдуть собі онуки Тургенєва хто тарілочки на стрільбище трощити, а хто — за прикладом гуманіста Шарика з Простоквашина — міняти рушницю на фотоапарат. І адреналіну повні вени, й вухастики-дзьобастики живі-здорові, совість не мучить і в церкві на свічки витрачатися не треба.
Та найдикіші, в яких, як і в пітекантропа, вбивство у крові, тарілочками і фотоапаратом гидують. Шляхи для тамування пристрасті обирають різні. Одні беруться підгодовувати у своїх мисливських угіддях кабанів, створюють фазанячі й перепелині ферми, влаштовують штучні гніздівлі для качок — одне слово, «я тебе породив, я тебе і вполюю».
«Заповідна» відмичка
Як на мене, принаймні заслуговує на повагу: не халявники. А ось другі воліють тільки брати збережене кимось і деінде — у тих самих заповідниках, наприклад. Такі шукають можливість підібрати до заповідних дверей якщо не ключ, то хоча б відмичку. У нашому випадку роль такої відмички має зіграти законопроект «Про внесення змін до закону «Про природно-заповідний фонд України» (щодо екологічного та мисливського туризму)», буквально два тижні тому зареєстрований у Верховній Раді.
Від першої ж новації, яку пропонує цей законопроект, волосся (шерсть, пір’я — у кого що) стає дибки. Його автор пропонує дозволити стрілянину в найцінніших місцинах біосферних заповідників — у заповідних зонах. Для довідки: біосферні заповідники, на відміну від іншого типу — природних, — мають багатоступеневе зонування. І з передбачених законом чотирьох зон найсуворіший режим, найбільш сприятливий і спокійний для тварин — саме в заповідній. Закон про природно-заповідний фонд (ПЗФ) так і пише: «Заповідна зона включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників».
Хитра правочка в новому законі пропонує дописати після цієї фрази лише кілька слів: «у тому числі дозволяється екологічний та мисливський туризм». Тобто: «я-я, натюрліх, нічого «такого» там не робіть, це ж заповідна зона! Хай тваринки там плодяться і множаться. Щоб ми потім їх — трах-бабах». Оце тонкощі законотворчості, оце — краса! Вісім слів — і заповідна зона з пологового будинку природи перетворюється на стрільбище із живими мішенями.
Є в законопроекті й інші, не менш «приємні» для заповідної братії «подарунки», але й цього досить, щоб викинути цю законотворчість на смітник.
Це – не у заповіднику! Фото Валерія МЕЛЬНИКА
Знов за рибу гроші
Сила тяги до заповідної дармовщинки просто вражає. Це вже четвертий законопроект про розстріл заповідників за останні три роки. Усі три попередні законопроекти Верховна Рада минулого скликання відхилила, хоч як там загортали їх автори свої корисливі наміри у красиві фантики типу «мисливського туризму». Ось, наприклад, як оцінило Головне науково-експертне управління Верховної Ради внесений два роки тому і подібний до цьогорічного законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про туризм (щодо визначення понять екологічний та мисливський туризм)»: «Термін «мисливський туризм» не відображає суті цього виду туризму і не має якогось самостійного юридичного значення. До того ж, питання мисливського туризму врегульовані в Законі України «Про мисливське господарство та полювання», в якому визначаються правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, у зв’язку з чим виникає сумнів у необхідності визначення в Законі, до якого вносяться зміни, поняття та умов здійснення мисливського туризму».
Кажучи простіше, полювання є полюванням, хоч як його називай. Турист ти чи не турист, пам’ятай, що полюванням є «перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання».
Попередні заповідно-розстрільні законопроекти свого часу отримали негативну оцінку не тільки більшості народних депутатів, а й віце-прем’єра Андрія Клюєва, міністра екології Миколи Злочевського, міністра Кабінету Міністрів Анатолія Толстоухова. Гадаю, й на цю спробу залізти в державну заповідну кишеню буде відповідна реакція.
Залиште у спокої хоч піввідсотка
А тим часом громадські організації звернулися до голови Верховної Ради Володимира Рибака з проханням не допустити ухвалення антиприродного закону.
Експерт Українського товариства охорони птахів одесит Іван Русєв наголошує, що уздовж Азово-Чорноморського узбережжя лише 3% займають території заповідників та національних парків, і роль цих відсотків у збереженні живої природи — надзвичайна.
«У 1970-ті роки, — зазначає Іван Русєв, — у нашому регіоні мисливці добували по 50–100 качок за день — якщо їх, звичайно, не ловив інспектор за перевищення норми видобутку. Нині не кожному щастить добути й однієї-двох качок — вибили дичину, доконали. Тому й хочеться декому залізти в заповідники, де птахів та звірів вдалося ще зберегти. Причому ці території, крім функцій резерватів, ще грають роль пологових будинків. А також саме тут птахи відгодовуються дорогою у вирій і назад, частина птахів тут зимує. Саме заповідні території оберігають понад половину червонокнижних тварин з числа зареєстрованих на Одещині».
Твердження експерта підкріплюється багатьма прикладами. Так, рідкісна й оригінальна за забарвленням червонозоба казарка (це один з наших гусей) прилітає з тундри на відпочинок у національний природний парк «Тузлівські лимани», зиму перечікує в дністровських плавнях красива пташка блискучий ібіс. У Північному Причорномор’ї можна також зустріти таку незвичайну пташку, як білоока чернь. Ця невелика качечка (важить трохи більш як півкіло), на відміну від іншої дикої качки — крижня, добуває корм не на мілині, а глибоко пірнаючи, за що її називають нирком. Очі самця вирізняються світлою райдужною оболонкою, яка на тлі темної голови помітна здалеку. Саме за ці світлі очі птах отримав свою назву.
Білоокій черні й так непереливки: і гніздитися немає де через затоплення заплав річок, і їсти нема чого — заселений людиною у водойми білий амур став потужним кормовим конкурентом. До того ж, іде осушення лиманів і перетворення їх на рисові плантації; через забруднення органічними речовинами відбувається заростання водойм очеретом. А тут ще й мисливці. Білоока чернь дуже довірлива, через що її легко вполювати. І навіть червонокнижний статус не рятує цю пташку від винищення у мисливських угіддях. Тож тільки заповідники й національні парки дають їй надію на виживання. А «мисливський туризм» — пряма загроза існуванню і цього нирка, й багатьох інших тварин.
ПРЯМА МОВА
Сергій МЕЖЖЕРІН,
завідувач відділу Інституту зоології НАНУ,
професор, доктор біологічних наук:
— Законопроект, м’яко кажучи, справді дуже дивний. Україна підписала кілька міжнародних конвенцій, зобов’язавшись зберігати вразливі види тварин.
Згідно з офіційною статистикою, за останні 15 років чисельність лося в Україні зменшилася на 70%, кабана — на 32%, дикої качки — на 26%, оленя — на 31%, муфлона — на 60%, козулі — на 30%, дикої гуски — на 58%, лисиці — на 17%.
Але, на мою думку, і ці дані дуже завищені. Непрямими доказами цього є те, що нині 50% ссавців України занесено до Червоної книги. Зокрема, на її сторінках уже поселилися такі ще зовсім недавно звичайні види, як тетерук, рись, глухар, багато видів качок і куликів. Головна причина — саме полювання.
Вважаю, що нині потрібно не розширювати території для полювання, а навпаки, зовсім заборонити в Україні полювання років на 10—15, щоб підірвані запаси дичини відновилися, щоб популяції тварин могли відпочити від вистрілювання і переслідування.
Іван ПАРНІКОЗА,
експерт Київського еколого-культурного центру,
кандидат біологічних наук:
— Нині під заповідники і національні парки в Україні відведено менш ніж 1% території, тоді як під мисливські угіддя — близько 80% території країни. Але й цього деяким мисливцям із депутатськими мандатами замало! Замість того, щоб вести раціональне мисливське господарство, сприяти відновленню і зростанню кількості дичини, такі «мисливці» хочуть відкрити для винищення останні куточки заповідної природи, в яких дикі тварини зберігаються та відновлюються у повному спокої. До того ж потім, мігруючи, ще й поповнюють ті самі мисливські угіддя. Відкриття наших заповідників і національних парків для полювання призведе до повного безконтрольного знищення і розлякування усіх диких тварин, які мешкають на заповідних територіях. Наслідком цього стане втрата природної й екологічної цінності цих територій. Заповідники і національні парки є національним надбанням українського народу, їх не можна віддавати на поталу.
Юлія БОНДАРЕНКО,
спеціаліст з природоохоронних проектів
Українського товариства охорони птахів:
— В Україні нараховується близько 600 тисяч мисливців, з них 300 тисяч займаються полюванням активно. Але майже ніхто не полює заради їжі, це доволі заможні, забезпечені люди. Вони створили приблизно 1000 об’єднань, які беруть у користування мисливські угіддя. Є великі користувачі, такі як Українське товариство мисливців та рибалок, у якому десятки тисяч членів, є значно менші.
Загальна площа мисливських угідь — майже 46,5 мільйона гектарів. Мисливці мають доглядати й охороняти свої угіддя, 20% кожного угіддя відводяться під так звані відтворювальні ділянки. Там, де про дичину дбають і не скупляться вкладати кошти й витрачати час, дичина є. А там, де немає ні порядку, ні роботи, там виникають ідеї залізти в чужий город. Але наша природа не повинна страждати через чиїсь лінощі, чвари, невміння і небажання працювати.
Від редакції. Ми зачепили лише один з аспектів такої гарячої теми, як полювання. Цей вид людської активності викликає багато емоцій, суперечок, дискусій, обговорень. Комусь із вас, наші читачі, доводилося стикатися з негативними наслідками цього явища, комусь — побувати в угіддях, де дичини видимо-невидимо саме завдяки роботі мисливських товариств.
Дуже болючим питанням є виділення та справедливий розподіл мисливських угідь — це надзвичайно хвилює і самих мисливців, бо часто кращі угіддя дістаються не тим, хто біля них живе й доглядає. Турбує це і селян: буває так, що через створення нового мисливського господарства люди не можуть потрапити у свій ліс, до озера чи річки.
Висловити свої думки з різних аспектів мисливства ви можете в листах до редакції. Пишіть нам на адресу: 01008, Київ, вул. Садова, 1, «Урядовий кур’єр» або на електронну скриньку [email protected]
Олег ЛИСТОПАД
6 березня 2013
“Урядовий кур’єр”
Стаття вийшла зранку, а вдень збирався комітет з екополітики:
“Поздравляю всех с полной и окончательной победой над законопроектом об охоте в заповедниках. С председателем Громады рыбалок Украины А.Нелипой мы готовились выступить на заседании Комитета по экологии против данного законопроекта. Но все пошло на редкость удачно.Сегодня, 6 марта 2013 г. Комитет по экологии Верховной Рады Украины одноголосно проголосовал против законопроекта нардепа Барвиненко об охоте в заповедниках. Через 10 минут в зал заседания Комитета было внесено письмо депутата Барвиненко об отзыве этого законопроекта.Таким образом, мы полностью отбили уже четвертую попытку организовать охоту в заповедниках. Прежде всего я хочу поблагодарить зам.председателя крымской ассоциации “Экология и мир” А.Артова, который первым обнаружил данный законопроект и сообщил нам.Благодаря этому мы с А.Бурковским и С.Шапаренко (за что огромное спасибо им) смогли поднять шум в прессе и сделать сбор подписей под протестами и вовремя направить их депутатам из Комитета по экологии. Я благодарю руководителя Украинского общества охраны птиц О.Дудкина, который оперативно договорился о проведении пресс-конференции на одной из популярных киевских площадок и мы вместе с профессором С.Межжериным, зам. командира ДОП ЗМ И.Парникозой,активистом УТОП И.Русевым и и работниками офиса УТОП смогли нанести еще один мощный удар по Барвиненко. Я полагаю, что сокрушительный удар по Барвиненко нанесла и публикация о данной пресс-конференции в газете “Урядовый курьер”, которую читает все правительствоhttp://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/kudi-hovatis-bilookij-kachci/
Возможно, эта публикация забила последний гвоздь в гроб законопроекта об охоте в заповедниках. Я также благодарю всех коллег, которые оперативно подписывались под письмами протеста, которые подготовили А.Бурковский и С.Шапаренко.
Вл.Борейко”
Leave a Reply