Як захистити вітчизняний продукт
За підрахунками закарпатського фермера Валерія Бовта, від колись багатого овечого стада в області залишились ріжки та ніжки. Якщо у 1990-му поголів’я овець у всіх господарствах краю нараховувало майже 250 тисяч, то зараз заледве дотягує до 130 тисяч. Не краща ситуація й у сусідів: на Львівщині пасеться 80 тисяч овець, на Буковині – 300 тисяч, на Івано-Франківщині – 120 тисяч.
Скрізь зменшення удвічі-тричі. Дійшло до того, що немає з чого виготовити знамениті карпатські вовняні ковдри – ліжники. Торговці зі знаменитого гуртового ринку у Косові (Івано-Франківщина) скаржилися мені, що доводиться купувати сировину у сусідній Молдові!
Постійні читачі «Селянської правди від Івана Бокого» легко назвуть головну причину такого занепаду галузі – провальну політику влади у сільському господарстві. Чи – відсутність такої політики.
«Китайці» наступають
Але є й інші фактори (втім, теж викликані байдужістю владців до проблем простих українців). Зокрема – засилля іноземної, часто – низької якості й за демпінговими цінами – закордонної продукції. А вітчизняний виробник не може реалізувати вироблене і змушений або працювати собі в збиток, а то й узагалі закривати свою ферму, майстерню, виробничу лінію та їхати на заробітки світ за очі. Адже йдеться не тільки про овечі м’ясо, вовну та хутро. Зараз навіть національні, начебто українські сувеніри, на Андріївському узвозі у Києві можуть виявитися завезеними з Китаю!
І це при тому, що в Україні існує попит на якісну вітчизняну продукцію! Про це кореспонденту «Селянської правди від Івана Бокого» заявив представник однієї із загальноукраїнських продтоварних торгових мереж: «Ми готові надати полиці якісним товарам з Карпат вже сьогодні».
– І скільки це коштуватиме виробникам, – поцікавився я, знаючи, що «заселення» якогось бренду на полиці супермаркетів коштує грубих грошей.
– Безкоштовно, – відповів директор західного відділення цієї торгової мережі, – покупець уже шукає справжні харчі з Карпат, і за умови, що вони мають сертифікат якості, ми будемо раді покупцеві такий запропонувати. Це обіцяє нам вигоду, тому й – безкоштовно.
Підтвердженням того, що карпатськими харчами можна торгувати вигідно, я побачив вже через півгодини, коли учасники семінару «Створення Карпатського бренду» (що відбувся днями на Львівщині), у кулуарах якого й відбувалася ця розмова, за півгодини розкупили сири, вироблені на сільській сироварні у закарпатському Нижньому Селищі. («Селянська правда» вже писала про цю ініціативу підприємливих селищан).
Від чого захищає «кулінарна» парасолька?
З проблемою засилля іноземних товарів доводиться стикатися й іншим країнам, навіть таким економічно успішним, як Швейцарія. Там якось дійшло до того, що у північних кантонах (щось типу наших районів) не можна було у кафе чи ресторації з’їсти страву, приготовану з місцевих продуктів, чи купити такі харчі у магазині. Тоді сільгоспвиробники, крамарі та власники закладів громадського харчування домовилися, щоб на якісних місцевих харчах ставити свого роду знак якості. І дружно рекламувати усе, що цією міткою буде позначене. У світовій практиці такий знак і все, що з ним пов’язано, називається бренд. У даному разі зроблене з місцевої сировини та належним чином сертифіковане їдло стали позначати стилізованим малюнком корони з відповідним написом («Кулінаріум»). Ініціативу підтримали 24 організації – виробники, переробники, місцевий супермаркет, гастрономічні асоціації, місцева влада, сільськогосподарські навчальні заклади та гастрономічний журнал. На загальних зборах обрали для контролю за якістю комісію з п’яти осіб та правління – з восьми. А для виконання поточної роботи найняли сімох працівників (увага – на неповний робочий день! – бо усе це робилося переважно на власні кошти, які тамтешній народ вміє економити). Втім, від держави підтримка теж була, і цілком реальна.
Держава пообіцяла допомогти й українцям – у створенні та «розкрутці» карпатського бренду. Ні, не українська держава, де там нашій владі про таке подумати. Швейцарська, знов-таки. Отакий парадокс…
Нам – треба!
Опитування, проведене громадською організацією «Зелене досьє», засвідчило, що зацікавленість як у виробників «карпатських» товарів та послуг, та й у їхніх потенційних споживачів у особливому карпатському бренді – висока. Та ви й самі мабуть знаєте, що вже згадані ліжники, карпатські трав’яні чаї, гуцульська (бойківська, лемківська тощо) гостинність давно вже стали й без реклами символом справжнього, оригінального, якісного. Але ще чимало виробленого у Карпатах потребує хорошої реклами, кампаній популяризації, «розкрутки». І – спеціального знака, контролю якості того, що під цим знаком випускатиметься. Такого знака варті й соки (на семінарі можна було скуштувати і бузиновий, і чорничний, і грушевий – у київських магазинах я такого смачного ніколи не міг купити); і дерев’яні іграшки – автомобільчики, літаки, чудернацька гусінь тощо (це вам не отруєні дешевими лаками вироби з Південно-Східної Азії); і послуги місцевих міні-готелів та кав’ярень. Про це на семінарі «Створення Карпатського бренду» говорили й заступник голови Асоціації фермерів Львівської області Ярослав Янишин; і власник унікального (уся енергія тут добувається від вітру та сонця) високогірного готелю з Чернівецької області Валерій Чалий; і фермер з господарства «Фільварк-К3» Мар’ян Швець (займається органічним землеробством та скотарством). Усі вони вважають, що такий бренд допоможе боротися з безпардонною і неконтрольованою інтервенцією забугорного ширвжитку, макдональдщиною, грубою імітацією народних традицій.
І чорнобривці, і весільний коровай
Власник садиби сільського туризму Михайло Когут висловився за створення карпатського бренду і від себе, і від односельців. У його селі Березень Городоцького району вже багато років селяни займаються вирощуванням розсади декоративних квітів . Але потужності, як то кажуть, далеко не повністю задіяні. Буде товар популярнішим – село може наростити кількість продукції без зменшення якості у рази.
Сам же Михайло ще підзаробляє, надаючи в оренду реконструйований під банкетну залу підвал. З семінару він мусив негайно повертатися до своєї садиби, бо вже наступного вечора мав зустрічати весілля, проведення якого йому замовили як майстру проводити свята за національними традиціями. «Село хоч і недалеко від Львова (якихось тридцять кілометрів), – каже Михайло, – але у будні та й подекуди у вихідні садиба не заповнена. А буде бренд – сподіваюсь, що стане наша місцина відомішою, а значить – і відвідуванішою. У нас є на що подивитися. Городок (райцентр) вперше згадується ще у Галицько-Волинському літописі 1213 р. Пов’язана ця згадка із боротьбою руських князів Данила Галицького та Мстислава Удатного за землі Галицько-Волинського князівства, на які претендували польський король Лесько й угорський королевич Коломан. А які файні дерев’яні церкви у нас в районі є!»
Так, є ще в Карпатах багато славного та цінного, а особливо – люди. Жаль тільки, що керують нашими містами та селами сьогодні переважно манкурти, здирники та чинуші.
Я вірю, що Карпатський бренд буде створено, жаль тільки що – за загальної байдужості і депутатських рад, і держадміністрацій (хоча є, на щастя, ще у владі патріоти краю – вони брали участь у семінарі й активно підтримують ідею створення бренду, але як же їх мало!).
Від редакції. Створення Карпатського бренду – не єдина цікава й корисна ініціатива, яку українці розвивають сьогодні не лише без підтримки влади, а часто-густо – й усупереч їй. Як то кажуть, бачили очі, що ВИБИРАЛИ. Тож не помиліться з вибором наступного разу!!!
Олег Листопад,
“Селянська правда”, №146, 13 грудня 2011
На фото автора: справжні карпатські сири, соки, іграшки тощо
Leave a Reply