Пелікани хочуть спокою
Літо. Спека. Температура води у Дністровському лимані – 25 градусів, на мілководдях у штильну погоду вода прогрівається до 27-ми.
Спочатку наша невеличка експедиція прямує у гирло Глибокого Турунчука – одного з рукавів Дністра. Величаво сидять на корчах рожеві й кучеряві пелікани. Шмигають білощокі крачки, баклани. Удалині плавають чомги. У береговій зоні очерету полюють на жаб і мальків різні види чапель. Акваторію лиману борознять браконьєрські човни. Чому браконьєрські? Бо вилов риби на лимані заборонено до 1 серпня.
Явного замору риби поки що немає, хоча у середині травня рибалки були свідками загибелі товстолобиків, коропа. На окремих ділянках акваторії лиману ми реєструємо активне цвітіння синьо-зелених водоростей, що свідчить про несприятливу екологічну обстановку. Таке цвітіння буває в роки з малим стоком води через Дністровську ГЕС і на тлі жаркої погоди. Якщо так буде і далі, то лиман може зацвісти на великій площі, що призведе до замору риби й загибелі інших водних тварин. Вірогідність такого сценарію відчутно зросла і продовжує зростати через незаконне будівництво на берегах Дністра. До того ж, будівельники «забувають» оснастити свої «шедеври» дієвими системами очищення каналізаційних стоків.
Прикладом такого свавілля та ще й у межах заповідної території є активне будівництво котеджного селища 2-ї черги так званої човнової станції. На тому місці, де нещодавно стояв аншлаг державного зразка «Нижньодністрвський національний природний парк» із гербом України, встановлений співробітниками парку в 2009-му, нині іде розмітка під будмайданчики. Аншлаг просто вирвано і викинуто на смітник історії.
А поруч, уже на іншій ділянці, повністю забетоновано берег уздовж протоки Олександрівська, знищується унікальний луг, встановлено будівельний вагончик.
Усе це відбувається, незважаючи на численні заяви президента й прем’єр-міністра України про наведення порядку в берегових зонах річок і Чорного моря, зокрема й на річці Дністер.
Інспектори й керівництво національного парку як представники державної установи знають про цей безлад, але жодних дієвих заходів не вживають. Натомість вони женуть геть і обкладають даниною місцевих жителів, що з діда-прадіда косять тут сіно для своєї худоби. Про це нам розповів місцевий житель села Маяки. За його словами, один з інспекторів парку вимагає щоденну «поставку» сиру й молока за те, що місцевий житель косив для своєї єдиної годувальниці-корови сіно в парку. Ось так: у місцевих відібрали випаси й сінокоси, а на забудову цінних ділянок дивляться крізь пальці. Абсолютно не діє й екологічна інспекція, хоча повноважень для наведення порядку в неї вистачає.
Уздовж автотраси біля мосту поруч із селом Маяки, також на землях парку, насипано величезні купи жорстви, яку привозять із нелегального кар’єру в селі Маяки. Її потім розвозять на незаконні будівництва у дельті Дністра. Тут же споруджено високу дорожню дамбу, що перешкоджає пропуску води у плавні. Знають про ці згубні для природи дії і в самій адміністрації парку, і в екологічній інспекції, але…
Поблизу 47-го кілометра автотраси Маяки–Паланка на землях заповідного урочища триває будівництво у прибережній стометровій зоні Дністра єгерського пункту «Хатки», стоки з якого виводяться просто у Дністер. Ця точка перебуває вище за течією ріки, ніж одеський питний водопровід…
Йде незаконне будівництво
Наша маленька експедиція просувається далі. Ось прикордонний пост «Маяки» між 47-м і 48-м кілометрами автотраси Маяки–Паланка. Тут за день проїжджають тисячі автомобілів, перетинаючи кордон України й Молдови. Серед звичайних пасажирських автівок і трейлерів постійно трапляються бетоновози, які, проїхавши прикордонний пост, одразу звертають вправо до Дністра. Вони прямують до колишнього осетрового господарства і за день виливають на унікальні заповідні землі сотні тонн бетону. Тут всупереч букві й духу природоохоронних законів України йде активне будівництво ще одного котеджного містечка у береговій зоні річки. Будівництво у прибережній стометровій зоні компанією «Перша дністровська рибна заводь» на землях природно-заповідного фонду суперечить п.7.2. Постанови Кабміну №2024 від 18 грудня 1998 року «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів», Водному (ст.88,89) та Земельному (ст.61) кодексам України; Закону України про природно-заповідний фонд; Рамсарскій конвенції; постанові КМУ №486 від 8 березня 1996 року (Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режим ведення господарської діяльності на них), Постанові КМУ №502 від 13 березня 1996 року (Порядок користування землями водного фонду), Положенню про заповідне урочище «Дністровські плавні», Державним будівельним нормам України…
Однак жоден з чиновників, які отримують від держави зарплату і купу усіляких преференцій, абсолютно не реагує на жахливе знищення природних екосистем і перспективу захлинутися у каналізаційних стоках у найближчому майбутньому, бо такої навали бруду не витримає ні природа, ні очисні споруди на станції «Дністер».
На сьогодні у цій «рибній заводі» уже змонтовано висотні баштові крани, драглайни проривають виходи до Дністра, побудовано перші капітальні споруди, причали. І все це поруч із Одеським питним водопроводом. Причому і це будівництво перебуває вище за течією самої водозабірної споруди, хоча у відписках прокурорських працівників лукаво сказано, що об’єкти «рибної заводі» перебувають нижче одеського водопроводу, і тому ніякої небезпеки немає.
А ми рухаємося далі. Зупиняємося в заплавному лісі. Там, де завжди була волога в зниженнях лісового масиву, тепер абсолютно сухо. Цього року величезні площі лісу не було затоплено паводковими водами. Заплавні озера дельти також не поповнилися паводковими водами. На багатьох з них акваторія рясно заросла нитчастими водоростями. Не вистачає кисню.
Плавні Дністра й особливо його заплавні луги є не лише прихистком для величезної кількості тварин та рослин, а й виконують найважливішу екологічну функцію природної губки, яка фільтрує воду, що стікає з усього багатокілометрового басейну. Плавні рятують Одещину від того бруду, який припливає з верхів’їв Дністра (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Тернопільська області України), з Наддністрянщини й з Молдови. Поки що плавні витримують, але за такого ставлення до Дністра, яке маємо сьогодні і, особливо, з перспективою завершення усіх незаконних новобудов, які будуть отруювати плавні у майбутньому і нищать усе живе своїми бетонними стінками плавні не витримають… А якщо, не дай Боже, станеться аварійне скидання нечистот або аварія? Зважаючи на стан очисних споруд в усіх містах і містечках вище за течією, на стан виконавської дисципліни тощо, ситуація є дуже ризикованою. А державні органи й служби Одеської області, покликані жорстко контролювати дотримання природоохоронного й санітарно-епідеміологічного законодавства, замість надання допомоги цій природній губці й дбайливого ставлення до неї як до національного надбання, розчерком пера передають її під фактичне знищення.
Робота крану на незаконному будівництві у дельті Дністра
До всього гребля Дністровської ГЕС нахабно й за мовчазної згоди адміністрації Нижньодністровського національного природного парку втримує воду для своїх відомчих цілей. Хоча є графіки екологічних попусків, угоди, домовленості тощо. Та усе це ігнорується. Волога не доходить у потрібній кількості до дельти Дністра, створюючи передкризовий стан. Синьо-зелені водорості вже проявили себе першим спалахом активного цвітіння. Та адміністрація нацпарку і екологічна інспекція «не бачать» нічого поганого в тому, що відбувається.
Іван РУСЄВ,
лабораторія екології Українського науково-дослідного протичумного інституту ім. І.І. Мечникова, кандидат біологічних наук,
Ігор ЩЕГОЛЄВ,
Одеський соціально-екологічний союз,
Анатолій ЖУКОВ,
екологічна організація «Дельта»
Фото авторів.
«Селянська правда», №81, 14 липня 2011
Leave a Reply