Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Дністер у кризі

Пелікани хочуть спокою

Літо. Спека. Температура води у Дністровському лимані – 25 градусів, на мілководдях у штильну погоду вода прогрівається до 27-ми.

Спочатку наша невеличка експедиція прямує у гирло Глибокого Турунчука – одного з рукавів Дністра. Величаво сидять на корчах рожеві й кучеряві пелікани. Шмигають білощокі крачки, баклани. Удалині плавають чомги. У береговій зоні очерету полюють на жаб і мальків різні види чапель. Акваторію лиману борознять браконьєрські човни. Чому браконьєрські? Бо вилов риби на лимані заборонено до 1 серпня.

Явного замору риби поки що немає, хоча у середині травня рибалки були свідками загибелі товстолобиків, коропа. На окремих ділянках акваторії лиману ми реєструємо активне цвітіння синьо-зелених водоростей, що свідчить про несприятливу екологічну обстановку. Таке цвітіння буває в роки з малим стоком води через Дністровську ГЕС і на тлі жаркої погоди. Якщо так буде і далі, то лиман може зацвісти на великій площі, що призведе до замору риби й загибелі інших водних тварин. Вірогідність такого сценарію відчутно зросла і продовжує зростати через незаконне будівництво на берегах Дністра. До того ж, будівельники «забувають» оснастити свої «шедеври» дієвими системами очищення каналізаційних стоків.

Прикладом такого свавілля та ще й у межах заповідної території є активне будівництво котеджного селища 2-ї черги так званої човнової станції. На тому місці, де нещодавно стояв аншлаг державного зразка «Нижньодністрвський національний природний парк» із гербом України, встановлений співробітниками парку в 2009-му, нині іде розмітка під будмайданчики. Аншлаг просто вирвано і викинуто на смітник історії.

А поруч, уже на іншій ділянці, повністю забетоновано берег уздовж протоки Олександрівська, знищується унікальний луг, встановлено будівельний вагончик.

Усе це відбувається, незважаючи на численні заяви президента й прем’єр-міністра України про наведення порядку в берегових зонах річок і Чорного моря, зокрема й на річці Дністер.

Інспектори й керівництво національного парку як представники державної установи знають про цей безлад, але жодних дієвих заходів не вживають. Натомість вони женуть геть і обкладають даниною місцевих жителів, що з діда-прадіда косять тут сіно для своєї худоби. Про це нам розповів місцевий житель села Маяки. За його словами, один з інспекторів парку вимагає щоденну «поставку» сиру й молока за те, що місцевий житель косив для своєї єдиної годувальниці-корови сіно в парку. Ось так: у місцевих відібрали випаси й сінокоси, а на забудову цінних ділянок дивляться крізь пальці. Абсолютно не діє й екологічна інспекція, хоча повноважень для наведення порядку в неї вистачає.

Уздовж автотраси біля мосту поруч із селом Маяки, також на землях парку, насипано величезні купи жорстви, яку привозять із нелегального кар’єру в селі Маяки. Її потім розвозять на незаконні будівництва у дельті Дністра. Тут же споруджено високу дорожню дамбу, що перешкоджає пропуску води у плавні. Знають про ці згубні для природи дії і в самій адміністрації парку, і в екологічній інспекції, але…

Поблизу 47-го кілометра автотраси Маяки–Паланка на землях заповідного урочища триває будівництво у прибережній стометровій зоні Дністра єгерського пункту «Хатки», стоки з якого виводяться просто у Дністер. Ця точка перебуває вище за течією ріки, ніж одеський питний водопровід…

Йде незаконне будівництво

Наша маленька експедиція просувається далі. Ось прикордонний пост «Маяки» між 47-м і 48-м кілометрами автотраси Маяки–Паланка. Тут за день проїжджають тисячі автомобілів, перетинаючи кордон України й Молдови. Серед звичайних пасажирських автівок і трейлерів постійно трапляються бетоновози, які, проїхавши прикордонний пост, одразу звертають вправо до Дністра. Вони прямують до колишнього осетрового господарства і за день виливають на унікальні заповідні землі сотні тонн бетону. Тут всупереч букві й духу природоохоронних законів України йде активне будівництво ще одного котеджного містечка у береговій зоні річки. Будівництво у прибережній стометровій зоні компанією «Перша дністровська рибна заводь» на землях природно-заповідного фонду суперечить п.7.2. Постанови Кабміну №2024 від 18 грудня 1998 року «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів», Водному (ст.88,89) та Земельному (ст.61) кодексам України; Закону України про природно-заповідний фонд; Рамсарскій конвенції; постанові КМУ №486 від 8 березня 1996 року (Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон і режим ведення господарської діяльності на них), Постанові КМУ №502 від 13 березня 1996 року (Порядок користування землями водного фонду), Положенню про заповідне урочище «Дністровські плавні», Державним будівельним нормам України…

Однак жоден з чиновників, які отримують від держави зарплату і купу усіляких преференцій, абсолютно не реагує на жахливе знищення природних екосистем і перспективу захлинутися у каналізаційних стоках у найближчому майбутньому, бо такої навали бруду не витримає ні природа, ні очисні споруди на станції «Дністер».

На сьогодні у цій «рибній заводі» уже змонтовано висотні баштові крани, драглайни проривають виходи до Дністра, побудовано перші капітальні споруди, причали. І все це поруч із Одеським питним водопроводом. Причому і це будівництво перебуває вище за течією самої водозабірної споруди, хоча у відписках прокурорських працівників лукаво сказано, що об’єкти «рибної заводі» перебувають нижче одеського водопроводу, і тому ніякої небезпеки немає.

А ми рухаємося далі. Зупиняємося в заплавному лісі. Там, де завжди була волога в зниженнях лісового масиву, тепер абсолютно сухо. Цього року величезні площі лісу не було затоплено паводковими водами. Заплавні озера дельти також не поповнилися паводковими водами. На багатьох з них акваторія рясно заросла нитчастими водоростями. Не вистачає кисню.

Плавні Дністра й особливо його заплавні луги є не лише прихистком для величезної кількості тварин та рослин, а й виконують найважливішу екологічну функцію природної губки, яка фільтрує воду, що стікає з усього багатокілометрового басейну. Плавні рятують Одещину від того бруду, який припливає з верхів’їв Дністра (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Хмельницька, Тернопільська області України), з Наддністрянщини й з Молдови. Поки що плавні витримують, але за такого ставлення до Дністра, яке маємо сьогодні і, особливо, з перспективою завершення усіх незаконних новобудов, які будуть отруювати плавні у майбутньому і нищать усе живе своїми бетонними стінками плавні не витримають… А якщо, не дай Боже, станеться аварійне скидання нечистот або аварія? Зважаючи на стан очисних споруд в усіх містах і містечках вище за течією, на стан виконавської дисципліни тощо, ситуація є дуже ризикованою. А державні органи й служби Одеської області, покликані жорстко контролювати дотримання природоохоронного й санітарно-епідеміологічного законодавства, замість надання допомоги цій природній губці й дбайливого ставлення до неї як до національного надбання, розчерком пера передають її під фактичне знищення.

Робота крану на незаконному будівництві у дельті Дністра

До всього гребля Дністровської ГЕС нахабно й за мовчазної згоди адміністрації Нижньодністровського національного природного парку втримує воду для своїх відомчих цілей. Хоча є графіки екологічних попусків, угоди, домовленості тощо. Та усе це ігнорується. Волога не доходить у потрібній кількості до дельти Дністра, створюючи передкризовий стан. Синьо-зелені водорості вже проявили себе першим спалахом активного цвітіння. Та адміністрація нацпарку і екологічна інспекція «не бачать» нічого поганого в тому, що відбувається.

Іван РУСЄВ,

лабораторія екології Українського науково-дослідного протичумного інституту ім. І.І. Мечникова, кандидат біологічних наук,

Ігор ЩЕГОЛЄВ,

Одеський соціально-екологічний союз,

Анатолій ЖУКОВ,

екологічна організація «Дельта»

Фото авторів.

«Селянська правда», №81, 14 липня 2011

Leave a Reply