Останнім часом безоглядно винищено сотні, а то й тисячі кілометрів лісосмуг, що призвело до масового опустошення сільськогосподарських угідь. За це ніхто не був покараний, що дозволило розбій на українських землях продовжувати…
Кожен другий гектар лісу в Україні – рукотворний. Це легко побачити: у такому лісі дерева ростуть рівними рядами, придивіться хоч у найближчому гайку. Протягом останніх 50 років радянської влади в Україні було посаджено 440 тис. га полезахисних смуг, а під захистом штучних насаджень у найкращі роки було 13 млн га сільськогосподарських угідь. Один гектар лісосмуги захищає 20–30 га ріллі, збільшення врожаю при цьому становить близько 15%.
Свого часу було заліснено сотні тисяч гектарів вздовж каскаду водосховищ Дніпра. На Нижньодніпровських пісках – 90 тис. га, вздовж річки Сіверський Донець – 65 тис. га, Ворскли – 20 тис. га, у басейнах малих річок та водоймищ на них – 150 тис. га. Чимало зроблено для припинення ерозії, впливу якої в Україні зазнають більш як 5 млн га. Закріплено лісами яружно-балочні системи – Канівську, Ржищевську, Норинську, Ямпільську та інші. Понад 60 тис. га нових лісонасаджень створено в курортній зоні Криму, понад 100 тис. – у зелених зонах міст. І тепер ДАЛР – Державна агенція лісових ресурсів (до 2011 року – Держкомлісгосп) має амбітні плани збільшення площ лісів. Чи ці плани реальні і чи вони грамотно складені, ми зараз обговорювати не будемо. Краще замовимо слово за ті насадження, яким у цих планах місця не знайшлося, а саме – за полезахисні лісосмуги.
Лісосмуги – один із найефективніших засобів боротьби з опустелюванням і посухою. А от ліси – ті, що неграмотно (не у тому місці, не ті породи тощо) посаджені, можуть тільки посилювати засуху, висмоктуючи із землі забагато вологи.
Для України опустелювання є великою загрозою, і зараз воно активно проявляється переважно в областях степової зони. Причини «опустелювання по-українськи» – надзвичайно високий рівень розораності і вже згадана деградація полезахисних лісосмуг.
«Понад 80% території багатьох районів у степових областях розорані, але за роки незалежності в Україні так і не створили службу, яка б опікувалась лісосмугами навколо полів, – каже заступник голови Національного екологічного центру України (НЕЦУ) Олексій Василюк. – Через підпали стерні і зумисне вирубування на дрова лісосмуги багато де знищені, а відновлювати їх немає кому».
Є випадки вирубування лісосмуг ділками з метою подальшого перепродажу деревини – там, де виросли дерева, придатні для переробки на ділову деревину.
«По всій степовій зоні процвітає вітрова ерозія: вітри зносять висохлий родючий шар ґрунту, спричиняючи пилові бурі. А на місці вивітреного чорнозему лишається гола порода, – додає Сергій Івко, голова громадської організації «Спілка друзів природи» (м. Токмак, Запорізька обл.). – «Опустелювання» – це не значить, що з пустелі Сахара до нас прийдуть бархани і засиплють наші села.
Опустелювання «по-українськи» – це недбале ставлення до нашого чорнозему, який просто видувається аж до піску, і такі приклади вже добре видно на космічних знімках.
Щороку Україна втрачає 10–12 мільйонів тонн зерна через ерозію ґрунтів. Одна з причин вітрової ерозії – цілковита занедбаність полезахисних лісосмуг. Нині через земельну реформу полезахисні лісосмуги взагалі залишилися без уваги. Відсутня нормативно-правова база, яка регулювала б їх поновлення.
Водночас замість того, щоб відновлювати лісосмуги, чиновники взяли курс на засадження лісами степової зони України, висаджуючи штучні ліси на залишках українського степу. Приміром, державна програма „Ліси України 2010-2015” передбачає виділення 2319 мільйонів гривень на насадження лісів у степах, і – жодної копійки на відновлення лісосмуг. Вочевидь, програма потребує змін та доповнень!
Відповідно до п. 8 Розпорядження КМУ дворічної давності (від 17.06.2009 №685-р) “Про заходи з розв’язання проблемних питань соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів” профільним відомствам та Мін’юсту доручено підготувати та подати до КМУ пропозиції щодо закріплення земельних ділянок, зайнятих полезахисними насадження. І що? І – нічого!
Нині внаслідок недолугих рішень у земельній сфері сільськогосподарські угіддя фактично передано у приватну власність (розпайовано). Частина лісосмуг потрапила у приватні руки і тепер їх доля залежить від розуму та совісті нових власників.
Ті ж полезахисні лісосмуги, які не підлягали паюванню, переважно рахуються як землі запасу, резервного фонду та загального користування на балансі селищних рад, які не мають ні коштів, ні засобів, ні бажання доглядати за цим добром. Колізія полягає і в тому, що полезахисні лісонасадження потенційно є землями сільськогосподарського призначення, але не є сільськогосподарськими угіддями.
На початок 2008-го на землях, не наданих у власність та у постійне користування, було 318,1 тис. га полезахисних лісосмуг, у сфері управління Держкомлісгоспу – 0,1 тис. га та у сфері управління Мінагрополітики – 115 тис. га. При цьому безгоспні лісосмуги гинуть найшвидше.
На думку завідувача кафедри лісової меліорації НУБіП України професора В. Юхновського, треба провести інвентаризацію та лісовпорядкування лісосмуг, закріпити їх за постійними користувачами, розробити нормативну базу користування ними.
2009 року під головуванням Мінприроди відбулася низка міжвідомчих нарад щодо долі лісосмуг, захисного лісорозведення. Було озвучено чимало розумних пропозицій, толкових обіцянок. Але тих зобов’язань так ніхто й не виконує.
На Канівщині. Фото Олега Листопада
Ой, як це далеко від ставлення до захисного лісорозведення, яке було за радянських часів. Якось професор Павло Гаврилович Вакулюк розповів мені, як була «нейтралізована» Канівська яружно-балочна система: «Після організації музею на могилі Шевченка під Каневом виникла потреба окультурити землі навколо нього та вздовж шляхів. Передбачалося, що це зроблять самі господарі землі – колгоспи та радгоспи. Минуло кілька років – нічого вони не зробили. Тоді у 1958 році Рада Міністрів України ухвалила постанову про створення Канівської гідролісомеліоративної станції (ГЛМС). І поклала на неї обов’язок створити захисні лісонасадження. У Канівському районі стільки ярів… Наприклад, є яр, з якого винесло у Дніпро 700 тисяч м3 землі. Тому треба було не лише ліс садити, а й у вершинах ярів будувати водоскиди, лотки і – відповідні вали. А на дні цих ярів – водобійні колодязі, загати, саджати чагарникові верби, які б розпилювали потоки води, гасили їх швидкість та затримували ту землю, яку вода несе з собою. Якщо заліснювати яри, починаючи з днища, то вода поступово буде фільтруватися. Вали ці робили заввишки 2-2,5 метра, завширшки в основі 5 метрів, на вершині – 1,5 метра. Лотки ж є довжиною до 80 метрів. Уявляєте, з якою швидкістю летить по них вода? Просто рине і з висоти б’є в дно яру. Отут уже потрібні були водобійні колодязі, які б гасили швидкість води. Канівська ГЛМС врятувала від ерозії близько 18 тис. га орних земель. Для цього збудували 430 км валів, спорудили 94 лотки-водоскиди. Якщо до того у Дніпро з полів Канівського району виносилось 2,1 млн м3 землі щорічно, то потім ситуація змінилась, ерозію вдалося зупинити! Коли станція починала свою роботу, лісистість у районі була 18,3%, тепер вона становить 35%.
У роки колективізації колгоспам і радгоспам було передано майже четверту частину лісів України. У них були свої лісники, своя охорона тощо. Не все було так ідеально, як і скрізь. Я працював лісничим у 50-60-ті роки. Посадили ми на ярах та пісках ліс для радгоспу. А той радгосп потравив ці посадки, загнавши туди худобу. Ми складаємо акт. Передаємо його у відповідні органи, а потрапляє він до секретаря райкому. Той викликає мене: «Так, Вакулюк, а може б, ти пішов бригадиром у колгосп, бо як лісничий, бачу, ти не розумієш державної аграрної політики». Я відповів, що ми робили посадки не для того, щоб худобу на них пасти, а для захисту земель. А секретар своє: «Будеш такий розумний, то виженемо за межі району».
Висловився тоді Павло Гаврилович і щодо лісорозведення у степу: «Рівнинний степ завжди був безлісний. Створювати там ліси – це насильство над природою. До того ж глибина залягання водоносного шару на чорноземах – 30-35 метрів, причому вода солонувата.
Інша справа – лісосмуги. Це не повноцінний ліс, це три або максимально п’ять рядів дерев. У лісосмуги є чітка полезахисна функція. Для цього,зокрема, вона повинна добре продуватися, щоб сніг рівномірно лягав на поле.
Перш ніж саджати лісові культури, кожну ділянку треба детально вивчати на її придатність для лісовирощування, звертатися за консультацією до нас, вчених. У степу є багато таких площ, на яких дерева рости не можуть, а тому й саджати їх тут недоцільно. Це лише дарма витрачені державні кошти».
Так, шкода від непрофесіоналізму у справі лісорозведення дійсно велика. За словами професора Якова Дідуха, під хорошим гаслом «Посади дерево» було загублено чимало цінних ділянок степу, навіть степових заказників. У Криму – заказник Ак-Кая поблизу Білогірська, в Луганській області ділянки біля Деркула (Біловодськ-Марківка). Затерасували, посадили сосну. Відразу ж почався процес ерозії, змив крейди. Унікальний кам’янистий степ, рідкісні види – все загинуло. І лісу нема, бо немає тепер ґрунту.
Цілком очевидно, що потрібно негайно переглянути державні пріоритети щодо лісонасаджень у степу. А саме: якнайуважніше, з урахуванням думки не тільки відомчої, а й академічної науки, неурядових організацій, місцевих громад, спеціалістів-аграріїв переглянути плани лісорозведення. Не засаджувати залишки степу сосною, яка, як бачимо, сохне і горить.
Натомість треба потурбуватися про існуючі лісосмуги, знайти справжнього господаря, активно розгорнути роботи із створення нових полезахисних насаджень, направляючи саме на це державні та комунальні кошти.
“Селянська правда”, №112, 23 вересня 2011
8 Коментарів “РЯТУЙТЕ ЛІСОСМУГИ!”
- Popovich_Pavel
03.10.2011 о 19:37
Хороша стаття. Треба знайти справжнього господаря лісосмугам. І, оскільки ці насадження на призначені для виробництва деревини віддавати їх в підпорядкування держлісгоспам не можна. Підприємства ДАЛР не спроможні виробити інші товари з благ і корисностей лісів крім деревини, то не треба і пробувати. Краще створити на основі державно-приватного партнерства під егідою МінАПіП спеціалізовану установу, яка б визначала вартість і продавала землекористувачам сільгоспземель захисні властивості лісосмуг. А, оскільки ці послуги не ринкові, то це має бути природна монополія з відповідним регулюванням. Заодне і лісову економічну і юридичну науку підтягнемо.
-
- kverkur
10.10.2011 о 07:38
Підтримую Ваш, п. Popovich_Pavel, підхід. Я і сам висловлював таку думку з колегами при обговорюванні питання полезахисних лісосмуг. У нас на сьогодні фактично все приватне – земля, сільгоспгоспідприємства, що беруть її в оренду та працюють на ній, ось тільки лісосмуги є держвласністю і приносять прибуток у вигляді прибавки врожаю в кишені приватних корпоративних агроструктур, які практично уже заволоділи основними землями сільгоспкористування в Україні, залишається тільки законодавчо це закріпити і це не така і далека перспектива. Саме аграрні “барони” отримують прибуток, а що ж при цьому має держава – вона навіть не може дати ради та привести в порядок сотні тисяч полезахисних лісосмуг. Тож напевно пан Popovich_Pavel правий- за все потрібно платити в тому числі і за корисні властивості тих же лісосмуг – ось тоді за ці кошти можна буде привести в порядок і існуючі лісосмуги і створити нові, тим самим зберігши від ерозії сотні тисяч найціннішого скарбу нашої держави – її чорноземи. Проте цими питаннями не повинні займатися лісогосподарські підприємства, бо це не вирощування лісу на деревину – це зовсім інше завдання.
-
-
- Popovich_Pavel
-
15.10.2011 о 21:24
“…цими питаннями не повинні займатися лісогосподарські підприємства, бо це не вирощування лісу на деревину – це зовсім інше завдання.”
Те, що виробництво і основне реалізація корисних властивостей лісів не є вирощуванням деревини, зрозуміло й так.
Але чому цими питаннями не повинні займатися лісогосподарські підприємства?
Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (ЛК) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до ст. 6 ЛК до лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб.
Відповідно до ст. 63 ЛК ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Основними вимогами щодо ведення лісового господарства, відповідно до ст. 64 є:
1) забезпечення посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших корисних властивостей лісів з метою поліпшення навколишнього природного середовища та охорони здоров’я людей;
2) забезпечення безперервного, невиснажливого і раціонального використання лісових ресурсів для задоволення потреб виробництва і населення в деревині та іншій лісовій продукції;
Прямо вказано – підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов’язані використовували лісові ресурси для задоволення потреб в лісовій продукції.
Ключові слова ПОТРЕБИ І ПРОДУКЦІЯ. Підприємства вирощують ліси з них отримують лісові ресурси а з ресурсів виготовляють продукцію, яка задовольняє потреби в захисних властивостях лісів.
ЯКІ ЩЕ ПІДПРИЄСТВА МАЮТЬ ЦЕ РОБИТИ, КРІМ ЛІСОГОСПОДАРСЬКИХ??????????
Ось наявний приклад деревиноресурсної парадигми, що нею уражений персонал українських лісогосподарських підприємств, і якої М.Попков “в упор не видит”. Якщо, навіть “просунутий” відвідувач сайту, безперечно кваліфікований фахівець лісового господарства не бачить протиріччя у власних висловлюваннях, то що говорити про інших?
У користуванні лісогосподарських підприємств є ліси, в яких утворюються і накопичуються лісові ресурси, які можливо використати у подальшому виробництві і побуті. Всі ресурси рівноцінні і деревина, і гриби-ягоди, і рекреація і захисні властивості. Всі ці ресурси потрібні і використовуються у різних галузях господарства. Але виготовити продукцію з цих ресурсів лісогосподарські підприємства вміють не завжди, не кажучи про оплатну реалізацію.
З запасів деревини можемо виготовити певний сортимент і реалізувати його. Потенційні ресурси – запаси грибів ягід і дикорослих плодів значні, але використати їх для виробництва продукції важко, підприємства цього переважно не роблять. Ще гірше з рекреацією – відпочинок в лісі в Україні не реалізується, не має збуту. Зовсім погано з захисними і вуглецедепонуючими властивостями лісів. Багато менеджерів підприємств навіть не здогадуються про те, що в їх лісах є такі ресурси, як з них отримати продукцію: одиниці абсорбції і одиниці захисту поля, і тим більше як реалізувати цю продукцію ніхто не знає. Повний швах з біорізноманіттям – академіки бояться навіть подумати, що це є ресурс з якого можна виготовити одиниці біорізноманіття і продавати їх. Тому далі зациклення на охороні діло не йде.
Чи потрібно гвалтувати працівників лісової галузі і примушувати їх змінювати свою свідомість насильно? Ні і ще раз ні. Питання полягає у формах господарювання. Всі лісогосподарські підприємства України державні. А держава, як відомо, поганий господар. Ще сортимент виготовити з деревини і реалізовувати його може, а ось корисні властивості лісів – ні. Тому не треба насилля. Нехай держлісгоспи продовжують виробляти з деревини сортименти і торгувати ними на аукціонах. А іншою лісовою продукцією нехай торгують приватні структури, які зможуть виготовити і одиниці абсорбції і одиниці захисту поля.
Агролісгоспи з самого початку “пішли не в той бік”. Вони почали наслідувати держлісгоспи і виробляти з деревини сортименти, але ресурси деревини в їх лісах гірші ніж в державних і сортименти з тієї деревини виходять нижчої якості, тому конкуренції не виходить.Треба реструктуризувати, диверсифікувати виробництво і головні зусилля направити на виробництво, а головне реалізацію, одиниць захисту поля. Агролісгоспи для цього і створювали, а не для торгівлі колодою.
Зараз мені вихід бачиться в приватизації корисних властивостей лісосмуг, приватизації за участі обовязково іноземних інвесторів. Приватизували “Криворіжсталь” і все добре, а скільки крику було. Так і з корисними властивостями лісосмуг, нехай їх реалізовують підприємства з іноземним капіталом, реалізовують “аграрним баронам”, як пише kverkur, бо вони (барони) звикли користуватися всім задарма. Самі лісосмуги нехай залишаються в державній власності, а корисні властивості можна надати в користування, в тому числі на умовах оренди. Відділили мисливські угіддя, як місце перебування мисливських тварин, від лісів і полів, надали для вкладення приватних інвестицій і врятували від знищення дику фауну, а якби залишили як є, то всі тварини були б в Червоній книзі, навіть полівки, горобці і ворони, “дикі мисливці” все б винищили.
Тому необхідно надати можливості виготовляти одиниці захисту поля з захисних властивостей полезахисних лісосмуг, які є лісами приватним підприємствам з іноземним капіталом. Державі хоча б податки будуть з використання свого майна лісосмуг і голова за їх (лісосмуг) схоронність не болітиме, не те, що зараз. Нехай лісосмуги залишаються у постійному користуванні або власності тих структур, що і зараз, але виготовляти, реалізовувати одиниці захисту поля і отримувати за це плату мають іноземні інвестори. Чому не наші? Так наші не здатні не те що продати, чи виготовити, а навіть зрозуміти, що таке одиниці захисту поля. Що тут поробиш, “маємо те, що маємо”. Українська офіційна лісова економічна і юридична наука відсутня а ті, хто продукує нове бачення ситуації зосереджені в органах влади, вони здійснюють інновації, а теоретичного осмислення ніхто не робить. Нехай іноземці нас навчать.
-
-
-
- popkov
-
-
16.10.2011 о 15:20
Агролесомелиорация – затратный вид деятельности для лесных предприятий. Окупать его за счет продажи потенциальной прибавки урожая или задержанного полосой снега мы не умеем. Невесомые полезности леса очень трудно превратить в деньги: нет инструментов для измерения и все цены взяты “с потолка”. Для решения проблемы остается безотказный “ипатьевский метод”, который успешно применяли у нас во времена Иосифа Сталина и применяют сейчас в Китае и других развивающихся странах. Он базируется на власти и финансах государства, а также бедности населения.
О ” приватизації корисних властивостей лісосмуг” спорить не готов, но очереди желающих их приобрести не наблюдаю. Что такое “одиниці абсорбції і одиниці захисту поля” тоже сразу не врубаюсь.
Для того, чтобы разобраться в проблеме лесных полос, надо для начала уяснить что и где мы имеем и что и где хотели бы иметь, понять сколько реально стоит создание и содержание необходимых защитных насаждений, а также кто за это всё заплатит. Если будут справедливо платить, исполнители всегда найдутся. Правда на бизнес я особо не рассчитываю. Он всегда конкретен и не любит на долго замораживать средства.
Согласен с тем, что лесное хозяйство в Полесье и Карпатах и агролесоводство в Степи – совершенно различны. Впрочем они и сейчас различаются, прежде всего по средней заработной плате работников и количеству вакансий на предприятиях.
Земли запаса к которым в основном относятся лесные полосы скорее всего заберет бизнес, причем отдельно за многочисленные “полезности” платить не будет.
-
-
-
-
- OLEG Lystopad
-
-
-
17.10.2011 о 14:18
РОЗВИТОК РИНКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ ЛІСІВ ЯК ШЛЯХ ДО ЗМЕНШЕННЯ НЕЗАКОННИХ ЛІСОЗАГОТІВЕЛЬ В УКРАЇНІ
Ігор Соловій, Леся Монастирська
Національний лісотехнічний університет України, м. Львів
…Одним з механізмів, який би стримував незаконні лісозаготівлі та заохочував суспільство до збереження і охорони лісів, є ринок екологічних послуг лісів.Суть ринку екологічних послуг лісів полягає у взаємовідносинах між власниками лісів та бенефіціарами екологічнихпослуг лісів. Зовнішні бенефіціари повинні заплатити, якщо вони хочуть зберегти ліс і тим самим забезпечити собі подальше користування його екологічними послугами. А лісовласники,зі свого боку, не вирубують ліси, а навпаки охороняють і дбають про їх здоровий стан. Адже, якщо лісовласники не мають жодного стимулу враховувати екологічні послуги лісів у процесі здійснення лісогосподарської діяльності, це означає, щов кінцевому результаті вони будуть втрачені. Якщо платити місцевим лісовласникам, які в іншому випадку припинили б забезпечувати існування екологічних послуг лісів, тобто тим,хто мають великі альтернативні втрати через збереження лісу,то вигоду отримають обидві сторони і лісовласник, і зовнішній бенефіціар екологічних послуг лісів.
Залежно від рівня впливу держави можна виділити основні ринкові підходи: приватні угоди, відкриті схеми торгівліі державні схеми фінансування.
Приватні угоди, зазвичай, цезакриті угоди між тими, хто отримує вигоди від екологічнихпослуг лісу, і тими, хто відповідає за них.
Відкриті схеми торгівлі використовується тоді, коли уряд визначає предмет екологічної послуги, яка продаватиметься, і встановлює правила створення попиту.
Державні схеми фінансування використовується втому випадку, коли уряд створює фонд для реалізації програмиохорони лісових екосистем і безпосередньо перераховує в нього кошти. Цей підхід передбачає також непрямі субсидії і прямі платежі лісовласникам.
На сьогодні найбільшого поширення набули ринки таких послуг лісових екосистем як гідрологічні послуги (якість питної води, регулювання рівня водного потоку, зниження відкладення осаду в меліоративних каналах та ін.), а також збереження біорізноманіття та поглинання двоокису вуглецю.
Ринки екологічних послуг лісів існують у багатьох країнах, наприклад, в США, Франції, Швейцарії, Австралії, Китаї, Бразилії,Коста-Ріці та ін.Широко поширені в екологічному праві багатьох країн адміністративні покарання (штрафи) щодо землекористувачів створюють стимули для приховування їх справжньої діяльності,а система платежів за екологічні послуги лісів навпаки заохочує їх до сталого землекористування і сталого лісокористування.
…заслуговує на більшу увагу діяльність міжнародних організацій, спрямована на зменшення незаконної лісозаготівлі, шляхом запровадження різних програм, зокрема, просування ринків екологічних послуг лісів.
З метою зниження незаконної лісозаготівлі в Україні доцільно розвивати ринок торгівлі екологічними послугами лісів. Механізм ринку задовольнятиме потреби зацікавлених сторін (лісокористувачів та бенефіціарів), таким чином стримуючи небажану діяльність.
Надруковано у «Еколого-економічні та соціальні проблеми, зумовлені неефективним і несталим веденням лісового господарства та незаконними лісозаготівлями в Україні. Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції 2–3 грудня 2010 р., м. Львів»
http://fleg.org.ua/index.php?id=14&tx_ttnews%5Btt_news%5D=103
Конкретики малувато, канєшно – ОЛ
-
-
-
-
- popkov
-
-
-
18.10.2011 о 16:32
Один мой Друг, знакомый Олегу, опредилил этот научный жанр, как “запутаизм”. Этот жанр давно развивается в Украине под видом, чего-то… супер научного и одновременно крайне социального или очень эколого-экономичного…
“З метою зниження незаконної лісозаготівлі в Україні доцільно розвивати ринок торгівлі екологічними послугами лісів. Механізм ринку задовольнятиме потреби зацікавлених сторін (лісокористувачів та бенефіціарів), таким чином стримуючи небажану діяльність.”
-Талантливо сформулировано, но…
-Где взять “бабло”?
- OLEG Lystopad
Дякую Михайлу Попкову за важливий коментар. Дійсно, наскільки я пам’ятаю, лісополоси стали лісами у 1996-у. І відразу у звітах ДКЛГ пішли цифри: лісистість збільшилася з 14% до 15,3%. ЗМІ відразу підхопили “новину про ріст лісистості”. Коли ж я у одній із статей написав за рахунок чого зросли показники, то відразу потрапив у немилість до чиновників відомства.
Так що підтримую Михайла у необхідності чітко дотримуватися термінології (відрізняти ліси від іншої лісової рослинності) тощо. Але якщо це важко вищим чиновникам профільного державного органу, то що робити бідним журналістам 🙂 Непогано було б мати якийсь словничок абощо. Може порадите? Буду дуже вдячний.
Сторчоус підготував непоганий довідничок про юридичні речі щодо л/г, такий би і з самого лісівництва не завадив би.
-
- Popovich_Pavel
07.10.2011 о 22:04
Для общего блага лучше отдать лесополосы иностранным инвесторм, чтоб те приучали нерасторопных украинцев к положению: за все надо платить, в том числе и за защитные свойства лесополос. Создать предприятие с иностранными инвестициями – природную монополию по предоставлению всему украинскому народу и экономике услуг по защитным функциям.
Leave a Reply