Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Медуймося!

І, наче Богу, кланявся дуплу,
Де срібні липи чаділи від меду.
Ліна Костенко

Країна парадоксів

Як у нашій країні могли назвати «медовухою» марку горілки? Це ж обман споживачів! Адже в усі часи в Україні медовухою (або – питним медом) називали медове вино, тобто спиртний напій міцністю від 8 до 18 градусів, отриманий шляхом натурального зброджування суміші меду з водою. Ніякого спирту не додавали!

Солодка історія

«В усі епохи, про які до нас дійшли писемні згадки про землю України, народи, що тут жили, виготовляли медове вино, – говорить медознавець Микола Горніч. – Геродот, описуючи Скіфію, згадує, що тут було багато бджіл і меду. Пріск Панійський, описуючи побут скіфів, зазначає, що вони пили напій під назвою «мед».

У державі київських князів мед варили і вживали на свята, готували його часто спільно, громадою. Мед був сакральним, обрядовим, ритуальним напоєм. Інших спиртних напоїв тоді не було. Літописи донесли до нас свідчення про виготовлення питних медів у великих обсягах при дворах київських князів, наприклад Володимира. Не менш поширене було медоваріння в козацькі часи – епоху гетьманату. Значного розвитку набуло медоваріння і в часи польсько-литовського панування. Згодом медоваріння в Україні з втратою нею незалежності в 17 ст. почало занепадати. Занепад бджільництва і поява горілки прискорили цей процес. Відтоді були неодноразові спроби відродити медоваріння. Так, неабиякого розвитку досягло бджільництво в часи НЕПу – 1924-29 роки».

Медові Кулібіни

Нова спроба відродження медоваріння припадає на початок нинішнього століття. Оскільки рецепти було втрачено, вітчизняним медоварам довелося фактично заново винаходити технологію і рецепти виробництва питних медів. Важко, складно, але до цього українських бджолярів штовхала не лише цікавість, а й економічна ситуація. На межі 2000-го року в Україні сталося перевиробництво меду і впали ціни на нього. Що робити із надлишком продукції? Медоваріння – була відповідь.

Уже 2005 року відбувся перший в Україні семінар з медоваріння і другий конкурс питних медів. А 1 березня 2008 року створено громадську організацію – Гільдію медоварів України.

Україна входить до першої п’ятірки світових виробників меду. За оцінками Горніча, в Україні виробляється 50–70 тис. тонн меду – трохи більш ніж один кілограм на кожного її мешканця. Уявімо собі, що ми весь мед переробимо на медове вино – отримаємо по 4–5 л вина на рік в перерахунку на одного українця. У сучасному різноманітті алкогольних напоїв, які пропонує нам торгівля, – це крапля в морі. Насправді переробити на вино можна лише 10% виробленого в нас меду. Тобто вийде 0,4–0,5 л медового вина в рік на одного жителя України. Це небагато, і питні меди не можуть вагомо конкурувати з традиційними напоями – горілкою, вином, пивом. Але наші пасічники можуть забезпечити виробництво набагато більшої кількості меду – у нас щороку кілька мільйонів гектарів засівається соняшником, ще кілька мільйонів – ріпаком. Зважаючи на те, що медпродуктивність соняшнику 50 кг/га, ріпаку – 60–130 кг/га, потенціал медозбору в Україні можна оцінити астрономічними показниками в кілька сотень тисяч тонн. Проте такий мед не дуже високої якості, через що на нього немає високого попиту на світовому ринку. А самі ми стільки не з’їмо. Точніше – збіднілі українці його стільки не викуплять. А ось на вино гроші завжди знайдуться. То нехай це буде натуральне вино – медове. (На з’їзді медоварів порушували ще й таке питання – про убезпечення українського бджільництва від ґенетично модифікованих культур, того ж ріпаку, зокрема. Але це тема для іншої статті).

Якщо ж у виробництві медових вин використати соки плодів і ягід, то обсяги продукції можна збільшити в кілька разів, виробляючи не просто меди, а плодово-ягідно-медові вина. З урахуванням цих резервів потенціал медоваріння України сягає 100–200 млн літрів, а можливо, і більше. Та навіть наявні на сьогодні обсяги виробництва питних медів викликають незадоволення виробників інших видів спиртних напоїв, насамперед – слабоалкогольних. Віддавати навіть частки відсотка цього ринку торговці розведеною солодким сиропом та підфарбованою синтетичними барвниками горілки не збираються. І потрапити до споживача медам і сьогодні, і завтра буде непросто. Тут би державі втрутитись, але…

І хто ж трутень?

Чому в нашій державі, де президент – затятий пасічник, медова галузь не має належної державної підтримки? А ось у сусідніх, де один президент захоплюється дзю-до, а другий – хокеєм, медороби і медовари таку підтримку мають…

Указом президента Росії медові напої віднесено до продукції бджільництва. У нас же правового врегулювання медоваріння немає. Хвалити Бога, у Києві або, наприклад, на Волині сьогодні дозволяють продавати медовуху на ярмарках, фестивалях та інших заходах. А ось у Донецькій області – зась. За свідченнями деяких медоварів, їх там прирівнюють до самогонників і навіть підписку в організаторів таких масових заходів беруть, що медовухою на них не торгуватимуть. Що вже казати про продаж цього напою у торговельних закладах. Проблема в тому, що пасічники не можуть заплатити за торговий патент, бо сьогодні торгувати спиртним коштує 500 тис. грн. Але питні меди не можна урівнювати з іншими спиртними напоями через їх високу собівартість, тобто, сплатити патент не зможуть навіть великі виробники цього продукту.

Пасічники Польщі, Росії, Білорусі вільно виробляють питні меди і реалізують їх як продукт бджільництва без сплати будь-яких податків. Чому б не запозичити цей досвід? Треба тільки зробити поправку на великі потенційні обсяги питного меду, який може бути виготовлений в Україні. А для початку бодай узаконити реалізацію питних медів на виставках і ярмарках.

Варять усі!

У Гільдії медоварів вважають, що оскільки потенціал медоваріння величезний, форми виробництва медового вина будуть різними. Переробити весь наш мед на вино у рамках домашнього медоваріння нереально. Отже, складаються об’єктивні умови для відродження великотоварного промислового медоваріння. До речі, і в Польщі, і в Росії вже є потужний сектор великотоварного виробництва питного меду. І це при тому, що в Польщі меду виробляється набагато менше, ніж в Україні (втім, Польща за останні роки збільшила обсяги виробництва меду майже утричі – десь із 8 до 20 тис. тонн. Чи не є причиною такого збільшення виробництва саме потреби медоваріння)?

Оптимальний варіант – це коли одночасно буде і великотоварне виробництво, і дрібнотоварне, і домашнє. У Польщі, США, Німеччині ці сектори виробництва мирно уживаються, не заважають, а радше доповнюють один одного. Біда тільки в тому, що ми – не Німеччина і навіть не Польща. Наш великий бізнес уживатися мирно ні з ким не хоче, а захистити від його апетитів решту бізнесу та населення – нема кому. Влада ж то – у руках великого капіталу!

Учасники конгресу медоварів нарікали на безліч проблем. Одна з них – мало медоносів – через нехтування сівозмінами та забуту культуру землеробства, вирубані липові гаї тощо. Це недобросусідське застосування пестицидів, дикий земельний переділ, через який тепер нема де і пасіку на літо поставити. Це вже згадані тут проблеми збуту як самого меду, так і інших продуктів бджільництва, тоді як іноземні компанії починають активно торгувати в нас і пилком з Росії, і медом із… Франції! Так недовго наших майже півмільйона зайнятих тим чи іншим чином у бджільництві співвітчизників залишити без заробітку чи підробітку.

У той же час на наших очах без будь-якої допомоги – не було ні державної програми, ні належного фінансування, ні наукового забезпечення, ні належного керування і планування фактично цілої галузі – ентузіасти відроджують медоваріння. І, маючи таку квітучу природу, таких чудових людей, ця держава живе у злиднях. Справді, країна парадоксів…

Довідка «Селянської правди»

За підготовкою сусла питні меди поділяються на варені (гарячі) – під час виготовлення яких сита (суміш меду з водою) вариться, і ставлені (холодні) – під час виготовлення яких сита не вариться. Більш поширені варені меди. Ставлені виготовити набагато важче.

Якщо до сусла додають сік (до 20%), то такий напій називається медово-плодово-ягідним вином. Якщо до соку додають мед (до 20%), то це – плодово-ягідно-медове вино.

При виготовленні питного меду до сусла можуть додаватися лимонна кислота, перга, пилок, винні дріжджі, хміль, фіалковий корінь, деякі інші речовини. За вмістом цукру у вині медові вина поділяються на сухі, напівсухі, напівсолодкі, солодкі та лікерні. За вмістом спирту в медовому вині розрізняють міцні, середні і легкі медові вина.

Вперше наруковано в газеті «Селянська правда», №28, 11 березня 2009

Leave a Reply