Брати наші менші чи вороги?

Те, що собака чудовий охоронець, помічник і просто вірний друг, нікому доводити не треба. Але одна річ, якщо песик має дбайливого господаря, доглянутий, ситий, не обділений увагою і радісно махає хвостиком. Зовсім інша, коли безпритульні, голодні, ображені тварини збираються в зграю і стають небезпечними для людей. Не раз доводилося ставати свідком ситуа­цій, коли з дворів багатоповерхівок вибігали чималі, не дружелюбно налаштовані песики, що нападали на перехожих. Дорослі відганяли собак та заспокоювали переляканих, заплаканих дітей. Я часто їжджу містом на вело­сипеді, і частенько доводилось змінювати за­планований маршрут, аби уникнути небажаної зустрічі з тваринами, які реагують на велосипедистів. Собаки, як відомо, роверів не люблять, їх дратує мелькання спиць. Така їхня «психологія». Безпритульних тварин більшає і відповідно зростає ризик стати їхньою жертвою.

Торік мою знайому, яка любить підгодовувати бродячих собак та котів, дорогою на роботу вкусила собака. Чи кинутим хлібцем не наїлась, чи образу яку пригадала… На свій ризик жінка не зверну­лася до лікаря, і все минулося. Але могло бути інакше. Хто відповів би за наслідки?

Нещодавно довелося зіткнутися з дикою ситуацією. Поспішаючи вранці на роботу, веду до школи свою першокласницю, яка щось щебече про собачок. Зайнята своїми думками, не одра­зу розумію, про що мова. Але коли нас випередила неве­личка дворняжка, з рота якої звисала… собача голова з висолопленим язиком, я розгубилася. Чому і куди несе собака останки забитої тварини? Це було жахливе видовище! Я не могла щось до пуття пояснити дитині, а собаці, як на лихо, було з нами по дорозі. Кілька дітей, що та­кож крокували з мамами, сіпали їх за руку і показували на собаку. Дорослі знизували плечима та відверталися.

Дійшовши до міського кінотеатру, ми побачили великого мертвого собаку, що лежав посеред дороги. Знову дитина коментує побачене, а мене накриває нова хвиля емоцій: чому діти мають боятися ходити ву­лицями, чому повинні переступати через трупи мертвих тварин? Що відкладеться у їхній свідомості, які вис­новки вони зроблять, бачачи мер­твих (отруєних або вбитих на доро­гах) собак, яких часто-густо зустрічаємо в нашому місті? І невже громаді байдуже, що міська влада, яка зобов’язана забезпечити порядок, безпеку на вулицях і дбати про безпритульних тварин, настільки некомпетентна і бездіяль­на, що ніякого поліпшення ситуації з цього питання нам не варто очікува­ти?

Того ж дня, на уроці, діти отримали завдання скласти розповідь про уяв­ну подорож у часі. Куди вони тільки не мандрували: і в минуле до козаків, до Єгипту та інших країн, і в майбутнє на невідомі планети. Я була приємно вражена уявними мандрами одно­го учня, які передали чистоту його душі та бажання бачити світ інакшим: «Всюди було чисто й гарно. Автомо­білі їхали безшумно, не викидаючи ніяких газів. Ніхто не вбивав тварин, адже за такий злочин людину сади­ли до в’язниці. Всі тварини мали свій паспорт. Мешканці Землі купували в магазинах щось схоже на м’ясо, яке було в пакетах. Панували порядок і радість…»

Ірина БУРЛАЧЕНКО,

вчителька,

м. Татарбунари Одеської області

На фото: біля паркану централь­ної районної лікарні та поліклініки діти бачать як конають отруєні тварини.

КОМЕНТАР:

Цим питанням міська влада Татарбунар не переймається. Для них «закон» і «мораль» – невідомі слова. Робота щодо зменшення кількості безп­ритульних тварин у місті не ведеться. Їх просто отруюють, що суворо заборонено законом з двох причин: по-перше, це не гуманно, по-друге, неефективно. Працювати потрібно з населенням – більшість сьогоднішніх безпритульних ще вчора мали господарів. Собаки – нам не вороги, ворогами їх робимо ми.

Питання регулювання кількості тварин для нашого міс­течка можна вирішити (важче з цим у великих містах), воно регламен­тується «Правилами утримання со­бак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР». Для того, щоб вирішити будь-яку проблему, потрібно визначити причини її ви­никнення, а не боротися з наслідка­ми. Хто такі безпритульні тварини, звідки вони беруться, як потрапля­ють на вулицю? Перше: їх викидають з приватних подвір’їв, друге: безпри­тульні розмножуються. Джерелом харчування для безпритульних є наші смітники, крім цього, мешканці багатоповер­хівок підгодовують тварин, і завжди їжа є на ринку.

Отже, потрібно застосувати від­повідні заходи: господарі тварин ма­ють за них відповідати, ні в якому разі приплід не викида­ти на вулицю. Крім цього, не засмі­чувати територію міста, регулярно вивозити сміття. Є цікаве спостере­ження: на 20% зменшилася кількість безпритульних, після того, як баки для сміття закрили кришками. Біля багатоповерхівок завжди будуть тва­рини – їх потрібно стерилізувати. Вони охоронятимуть територію і не лише від небажаних гостей, а й від інших бродячих тварин, які можуть бути носіями різноманітних хвороб.

Ще раз наголошую: маємо вести нещадну боротьбу зі сміттям (харчо­вими відходами) – це першоджерело. У зв’язку з цим, пригадую пов­чальну історію: у одному місті, зни­щивши безпритульних собак, не зни­щили смітників. Майже одразу місто заполонили… щури. Отже, вибір за нами.

Ірина ВИХРИСТЮК,

голова громадської організації «Відродження»,

Одеська область.

«Селянська правда», №83, 16 липня 2010