Будівництво нових енергоблоків АЕС не має входити у плани розвитку галузі
Білоруська АЕС нещодавно переманила добрий десяток українських атомників. До того ж не рядових інженерів, а супереліту — оперативний персонал блочного щита управління, тобто фахівців, які безпосередньо керують енергоблоком, зокрема й реактором. Головний інженер білоруської АЕС розповів про це нашій журналістській групі з особливою гордістю. Та ще й акцентував, що переманили дві повністю сформовані зміни «пультовиків» із Запорізької АЕС. Адже важливо, щоб зміна працювала як команда космічної станції — злагоджено, щоб їм разом було психологічно комфортно.
Зважаючи на те, що аварія на Чорнобильській атомній сталася саме через людський чинник, білорусів можна привітати з таким придбанням. А нас?
Коли я попросив атомників, які брали участь у недавньому «круглому столі» з питань поінформованості громадськості щодо ядерної й радіаційної безпеки, прокоментувати відплив кадрів до Білорусі, спочатку вони мені не повірили. Потім кинулися дружно запевняти, що на безпеку наших реакторів це не вплине.
Мовляв, в Україні 15 атомних блоків, на кожному — повний комплект таких змін, та ще й «запас» на тренажерах постійно вправляється.
Хоч і погодилися, що фахівці такого класу дуже цінні: на деякі посади можна претендувати лише після 15 років роботи, набувши досвіду на всіх ключових напрямах з обслуговування атомної станції. Відповідальність на зміні настільки велика, що перед початком роботи працівників оглядає не лише терапевт, а й нарколог. А на запитання, чи допускають до роботи людину, яка перебуває у стані стресу або депресії (наприклад, посварився з коханою), мені повідомили, що з «пультовиками» працює ще й психолог.
Про причини переходу говорять неохоче, але самі хлопці-перебіжчики зізнавалися, що вагомим чинником стали гроші. Середня зарплата «пультового» фахівця — три тисячі. Доларів. Вони її й отримували на Запорізькій АЕС — у гривнях, поки не відбулося падіння нашої національної валюти втричі. Це я знову до того, що на атомну безпеку впливають багато чинників, часто на перший погляд далеких від суто атомних питань. Ось у цьому разі — курси валют та інфляція.
Правила множення
І під час відвідування білоруської АЕС, і на «круглому столі» в Києві постійно доводилося чути дві основоположні мантри атомників: атомна енергія а) безпечна; б) дешева. А хто з цим не згоден, просто не розібрався. Бо не фахівець і переляканий Чорнобилем.
Скажімо, українські атомники постійно розказують про нові додаткові засоби підвищення безпеки реакторів, що вже працюють. Так, кілька років тому наші АЕС було оснащено додатковими водними резервуарами для відведення тепла та електрогенераторами, які підтримують життєзабезпечення атомної станції.
Білоруси взагалі козиряють тим, що їхня станція матиме (запуск заплановано вже 2017-го) не два (як старі чорнобильські блоки), а чотири рівні безпеки. Вони запакують реактор у корпус із надміцного металу, а якщо він таки проплавиться-протече, під станцією буде вловлювач розплавленого урану.
Але досить двох слів, щоб пересічний громадянин відчув холодок у грудях і перестав сприймати всі запевнення в безпечності АЕС: «Чорнобиль» та «Фукусіма». Байдуже, що це лише два з 400 реакторів, які працюють у світі. І мало втіхи від того, що катастроф, відповідно, зазнали лише піввідсотка атомних блоків.
Бо проста арифметика тут не працює. Фахівці з управління ризиками (є й такі) розраховують ризик як ймовірність настання якоїсь події, помножену на масштаб наслідків. Тож зважаючи саме на масштабність наслідків атомних аварій, навіть за мізерної ймовірності їх настання ризик велетенський. І навіть не володіючи методикою таких розрахунків, ми відчуваємо це підсвідомо, спираючись і на власний, і на досвід усього людства.
Тож я розумію атомофобію литовців, які надзвичайно переймаються тим, що білоруську АЕС будують за 50 кілометрів від литовської столиці (від Києва до ЧАЕС — 110 кілометрів).
І не дуже розумію політику власної держави, яка вперто тримається атомного курсу, пишаючись тим, що доля виробленої АЕС електроенергії сягає половини загального обсягу. Ще більше непокоять плани наших енергетиків на майбутнє. Ще чотири роки тому один з очільників інституту «Енергопроект» повідомив, що на замовлення Міністерства енергетики та вугільної промисловості вони закінчують розроблення Кадастру майданчиків для будівництва енергоблоків нових АЕС в Україні. І що вже визначено 33 можливих пункти розміщення атомних станцій. Серед найперспективніших назвали Новодністровський (Сокирянський район Чернівецької області або Могилів-Подільський — Вінницької); Чигиринський (Чигиринський район Черкаської області); Краснопавлівський (Лозівський район Харківської області); Червонооскільський (Ізюмський район Харківської області); Павлопільський (Новоазовський район Донецької області); Славгородський-1 (Синельниківський район Дніпропетровської області або Вільнянський — Запорізької) та Горно-стаївський (Горностаївський район Херсонської області).
Платити чи хоронити?
Будівництво нових енергоблоків АЕС не має входити в плани розвитку галузі, а блоки, що відпрацювали проектний ресурс, треба готувати до безпечного виведення з експлуатації. Такі думки висловлюють експерти Національного екологічного центру України (НЕЦУ), коментуючи «Концепцію енергетичної стратегії України на період до 2035 року», в якій запропоновано атомну генерацію в загальному обсязі виробництва електроенергії в країні зберегти «… на рівні 50%, при цьому передбачено подовження терміну експлуатації діючих та побудову нових енергоблоків». Це означає, що українська атомна генерація критично залежатиме від поставок свіжого палива з Росії найближчі два десятиліття, що ніяк не можна назвати гарантуванням енергетичної незалежності й безпеки.
Також у НЕЦУ наголошують, що атомна енергетика у світі перебуває на стадії стагнації, частка світового виробництва електроенергії на АЕС неухильно скорочується, а витрати на будівництво, модернізацію і виведення з експлуатації атомних блоків зростають. І що більше доводиться витрачати на безпеку станцій, то дорожчою стає атомний кіловат. Кажуть екоексперти і про небезпеку геологічного захоронення радіоактивних відходів, принаймні в Україні.
Коментарі НЕЦУ оприлюднено в лютому 2016 року. А днями міністр екології Остап Семерак побував у зоні відчуження ЧАЕС і заявив зокрема: «Не бачу, чому ми повинні платити Росії гроші за захоронення ядерного палива, якщо можемо це безпечно робити самі». Очевидно, новий міністр ще не ознайомився ні з висновками НЕЦУ, ні з результатами багаторічної дискусії щодо захоронення ядерних відходів в Україні. Сподіваюся, що таке ознайомлення відбудеться, і думка пана міністра стане більш зваженою. Як і думка щодо розвитку ядерної та інших видів енергетики в нашій країні усіх тих, кому ми доручили керувати нашою державою.
ОФІЦІЙНО
«Ситуація з плинністю ліцензованого персоналу не загрозлива»
Прес-служба Міненерговугілля:
«На ваш запит повідомляємо, що навчально-тренувальні центри (НТЦ) забезпечують підготовку ліцензованих фахівців. Кількість осіб, що постійно перебувають на навчанні на ліцензовані посади, становить 60—70 чоловік.
До 2014 року ситуація була стабільною, плинність ліцензованого персоналу становила 15—20 осіб на рік. Більшість із них переводились на не ліцензовані посади для подальшої роботи в інженерних підрозділах АЕС, роботи в НТЦ та на керівних посадах АЕС і дирекції компанії, оскільки ліцензований персонал становить «золотий фонд» компанії найбільш кваліфікованих фахівців з питань експлуатації АЕС. Звільнення ліцензованого персоналу відбувалось у зв’язку з виходом на пенсію, а незначна частина людей звільнялась для роботи в Росії, Ірані, Індії та Китаї.
З другого півріччя 2014-го з’явилася нова тенденція — звільнення персоналу для продовження роботи на білоруській АЕС. Так, 2014 року для роботи в Білорусі звільнилося четверо людей, а 2015-го — дев’ятеро.
Нині ситуація з плинністю ліцензованого персоналу не загрозлива, проте керівництво компанії приділяє цьому питанню постійну увагу».
Leave a Reply