Вiдомий полтавський природознавець В. Ф. Нiколаєв “зустрiвся” з органами ЧК-ДПУ-НКВС, мабуть, ранiше вiд усiх iнших українських природоохоронцiв == ще в 1920 роцi. Нова влада iснувала лише три роки, але вже почала прибирати “вольнодумцiв”.
Народився Валентин Федорович Нiколаєв 26 липня 1889 року у сiм’ї провiзора, у мiстi Слов’янську Харкiвської губернiї. Закiнчивши Харкiвську гiмназiю i природниче вiддiлення фiзико-математичного факультету Харкiвського унiверситету, переїхав до Полтави, де з 1915 р. очолив перший в Українi Полтавський земський природничо-iсторичний музей.
Вже тодi, разом з братом, вiн брав участь в органiзацiї у Харковi першої в Росiйськiй iмперiї виставки охорони природи (грудень 1913 == сiчень 1914). А потiм вони, при пiдтримцi Полтавського земства, добиваються земского конкурсу на кращий популярний нарис з охорони пам’ятникiв природи.
3-6 серпня 1918 року у Києвi вiдбувся з’їзд природознавцiв України, на якому прозвучало кiлька цiкавих доповiдей з охорони природи. Валентин Федорович виступив з повiдомленнями “Охорона пам’ятникiв природи на Полтавщинi”, “Роль i значення провiнцiйних музеїв у справi пiзнання свого краю”, та “Робота над українською природничою термiнологiєю у Полтавi”. З першої його доповiдi з’їзд прийняв резолюцiю: “Визнати за необхiдне вiдчужити, як нацiональний парк, недоторканий степ у Костянтиноградському повiтi Струкiвської економiї”. А також зробити заповiдними Карлiвський степ, лiси Кочубея, сфагнове болото поблизу с. Коржi, болота вздовж рiчки Супiй. Карлiвський степ, до речi, першим вивчив Валентин Федорович.
1918-1919 роки == пiк природоохоронної дiяльностi Валентина Федоровича. За його активною участю створюється Полтавський губернський комiтет з охорони пам’ятникiв старовини, мистецтва та природи, а 10 квiтня 1918 == Полтавське товариство любителiв природи. Його головою було обрано академiка В. I. Вернадського (котрий тодi проживав у Полтавi), а секретарем == В. Ф. Нiколаєва. Всього у товариствi перебувало 119 чоловiк, серед яких == ботанiки О. А. Iллiчевський, дочка письменника Короленка == Софiя Володимирiвна.
У дуже важкий час громадянської вiйни В. Ф. Нiколаєв органiзовує кiлька експедицiй по губернiї, намагаючись врятувати наявнi культурнi цiнностi. Так, iз маєтку Кочубеїв у Диканьцi вiн разом iз своїм заступником М. Я. Рудинським з великими труднощами вивiз 235 картин, 332 фарфоровi вироби, 72 старовинних зразки зброї, 25 iкон, 58 старовинних книг, 70 срiбних та бронзових предметiв, архiв Кочубеїв.
Ентузiасти пiдготували матерiали з охорони дев’яти пам’ятникiв природи Полтавщини, частина з яких завдяки їх старанням збережена i по сьогоднi. Полтавським краєзнавчим музеєм, директором якого був В. Ф. Нiколаєв, при пiдтримцi товариства в 1918 == 1919 роках видано двi природоохороннi листiвки i двi популярнi брошури, одну з яких == Г. А. Бризгалiна “Охорона пам’яток природи на Українi” В. Ф. Нiколаєв спецiально переклав з росiйської на українську мову.
“У 1920 р., == пише Валентин Федорович у своїй анкетi, == був заарештований на 20 днiв Полтавською ГКЧ за знайдений в моєму письмовому столi золотий годинник дружини, двi пiдсклянки та браслет, а також кубок з монетами мого знайомого”. Можна уявити, що ховається за цими скупими рядками. Хворий серцем (через це у свiй час був звiльнений вiд служби в армiї, а на з’їздi природознавцiв України у Києвi внаслiдок серцевого нападу не змiг дочитати одну iз своїх доповiдей), Валентин Федорович дуже тяжко пережив арешт та знущання чекiстiв…
У 1922 роцi його запрошують до Харкова, до Наркомпросу УРСР, на посаду iнспектора по музеях Головполiтпросвiту НIП УРСР. Працюючи тут, В. Ф. Нiколаєв надав неоцiненну допомогу створенню мережi краєзнавчих музеїв в Українi, а також залученню їх до природоохоронної дiяльностi.
В архiвi Полтавського обласного краєзнавчого музею зберiгся один цiкавий лист В. Ф. Нiколаєва.
“У 1922 р., коли я завiдував музейним вiддiлом Наркомпросу УРСР (Харкiв), до ВУЦIКу надiйшло прохання Полтавського облвиконкому про передачу йому будiвлi музею (б. земської управи) для розмiщення в ньому вiддiлiв Губвиконкому. ВУЦIК запросив думку з цього питання Наркомпросу УРСР, який, звичайно, категорично заперечував проти такої передачi i нарком т. Затонський довiрив менi виступити на засiданнi ВУЦIКу iз захистом iнтересiв музею. На моє прохання директор музею М. Я. Рудинський термiново вислав менi велику папку фотографiй Музею великого формату… (будiвля музею == одна з кращих у Полтавi == В. Б.). На засiданнi ВУЦIКу фотографiї справили виключне враження i домагання виконкому були одностайно вiдхиленi, а менi було доручено скласти резолюцiю ВУЦIКу з цього питання”.
Деякий час В. Ф. Нiколаєв очолював Всеукраїнський комiтет з охорони пам’ятникiв старовини, потiм з 1923 по 1927 рр. викладав у Харкiвському сiльгоспiнститутi. У 30-х роках працював у Сухумському iнститутi субтропiчних культур. У 1936 р. став кандидатом бiологiчних наук. З 1938 р. завiдує кафедрою у Полтавському сiльгоспiнститутi.
Пiд час вiйни Валентин Нiколаєв працював у Курганськiй областi, потiм у Душанбе, керував кафедрою ботанiки в Уманському сiльгоспiнститутi. Помер В. Ф. Нiколаєв 26 лютого 1973 р. у Харковi.
В.Є. Борейко
Розстріляна екологія
Нариси про репресованих діячів охорони природи україни
(За матеріалами досліджень Комісії із заповідної справи та охорони дикої природи УЕА «Зелений світ» – В. Борейко, В. Грищенко, Г. Дремлюга, О. Листопад)
«Зелений світ», екологічна газета України
Спеціальний випуск №10-11
Серпень 1994 року
Над номером працювали: С. Желяскова, О. Листопад, М. Прилуцький, Е. Яцеленко,
Фото із особистих архівів, матеріалів СБ України та ін. джерел
Фото перезнімали О. Шелудько, Ю Самеляк, С. Полюх, В. Борейко
Leave a Reply