сьогодні у Дністрі ще можна купатися, а завтра???
Коли ще в школі читав про війни, які вели африканські країни за воду, то сприймав це виключно як екзотику, хоч і жив у степовому Запоріжжі. У нас же води – хоч залийся. Дніпро повноводий, куди треба воду дотягнути – так це ми на раз-два. Он на Донбас канал прокопали, о отой – на Крим.
А у Карпатах річок скільки. І дощів у горах неміряно, намет мій туристичний, пам’ятаю, не встигав сохнути. Це ж ті річки, що другу після Дніпра українську річку поять – Дністер. Так і що тут має бути у порядку. Має, але…
До і після греблі
Уже не перший рік триває якщо й не війна, то боротьба за воду Дністра.
Втім, спочатку це була не битва за воду, а битва з водою. Керманичі ще радянської держави довго шукали спосіб порятунку від повеней, які надовго псували настрій мешканцям Дністровської долини (правда, не всім, а тільки тим, хто із впертістю віслюка, всупереч народній мудрості та порадам синоптиків, селився внизу, у заплаві, замість побудуватися на корінному березі). І нічого кращого державні діячі не вигадали, як побудувати греблю. Так-так — греблю біля Новодністровська будували саме як антипаводкову. А отримати від цього будівництва ще й користь у вигляді «дармової» (беру в лапки, бо насправді у собівартість гідрокіловатів ого-го скільки всього включати треба) енергії — це вже задача допоміжна. Спробували пошукати в затії ще й третю користь — розводити й ловити рибу у водосховищі, що утворилося над греблею.
А вийшов — пшик
Із функцією боротьби з паводками гребля справляється не дуже добре. Узяти хоча б рік 2008-й, коли енергетики через жадібність (хотіли побільше води, тобто «дармової» енергії запасти) не знизили вчасно рівня водосховища. А потім довелося воду скидати й скидати — щоб греблі разом із турбінами не знесло. От і «попливли» села, селища й містечка, що розташовані нижче за течією. Краще ще років тридцять тому заборонили б нове будівництво в низьких місцях, поставили б біля вже споруджених будинків дамби тощо — досвід у світі щодо цього є, та й власний маємо, але…
З виробництвом електроенергії трохи краще, але тут така біда: Україні і Молдові електрика зараз не дуже потрібна — виробництво ж усе стоїть. А «за бугор» продавати — так це треба додаткові лінії прокладати. Інвестори ж в Україну з відомих причин не квапляться. Тож і з першим, і з другим вийшло як у казці про невмілого коваля: кував-кував чималий шмат заліза, а вийшов тільки пшик.
Риба гниє з голови, а річка — з верхів’їв
Не дуже виходить і з розведенням риби. Адже мало створити величезну ковбаню. Щоб риба у ній водилася, треба ще, щоб цій рибі було що їсти і де нереститися. І місця для жировки, і місця для розмноження — це мілини. Але таких у Дністровському водосховищі практично немає, береги тут доволі круті. А зробити штучні нерестилища нема кому.
Попри мізерні, проти очікуваних, улови й доволі скромний прибуток для скарбниці, амбіції у рибників, а саме — у Держрибагенції — ого-го! Судячи з рішень так званої міжвідомчої комісії з попусків саме «рибні» чиновники мертвою хваткою тримають важелі відпуску води «в низи». Тобто саме їхні відомчі інтереси стали на заваді нормальному водопостачанню нижнього Дністра, а надто — знаменитих і колись квітучих Дністровських плавнів. У чому ці амбіції полягають — трохи пізніше, а зараз кілька слів про те, до чого вони призвели.
«Діяльність Дністровської ГЕС з водорегулювання річкового стоку Дністра протягом 28 років її існування (1983—2011) призвела до катастрофічного руйнування природи у гирлі річки, — каже відомий еколог кандидат біологічних наук Іван Русєв. Першого, найпотужнішого, нищівного удару завдало первинне заповнення великого гідроенергетичного водоймища, яке ввібрало в себе 3,3 кубокілометра, тобто — 33% річного стоку річки.
Саме через безвідповідальну регуляцію річкового стоку у пониззі Дністра ставалися техногенні екологічні кризи у 1983, 1986, 1987, 1990, 1994, 2004, 2007, 2011 роках. Тоді дельта річки у весняно-літній період на тривалий час (70—150 днів) повністю висихала на всій своїй площі, а це — 220 квадратних кілометрів! Болотисті низини, які квітнули й вирували життям, кожного такого разу перетворювалися на зневоднену мертву пустелю, яка гнила й смерділа. І після кожної такої кризи природа відновлювалася чимдалі довше й усе меншою мірою.
Та й увесь Дністер нижче від греблі, по суті, завмер і практично припинив свій динамічний плин у весняно-літній період. Його стариці, затоки, заплавні озера через довгочасні застійні процеси «згнили» і нині вже не придатні для життя основної маси водних тварин і рослин».
Показово, що чимало видів птахів практично вимерли в цьому регіоні (каравайка, жовта чапля, мала біла чапля, сірий гусак та ін.). І це ще не все. Зникнення кожного виду птахів — це ознака того, що з плавнів перед цим зникло щонайменше 25—30 видів тварин, якими ці птахи харчувалися. Додайте ще той факт, що відчутно (від 20 до 99%) знизилася чисельність тих видів тварин, які ще збереглися!
Втім, саме живі плавні з усім їх різноманіттям є тим фільтром, який очищає каламутну дністровську воду. Ту воду, яку п’є мільйонна Одеса разом із сотнями тисяч курортників — міський водозабір фактично у плавнях. Ту воду, яка потім припливає під чорноморські курорти і в якій ми знову ж таки шукаємо оздоровлення. А що отримуємо натомість?
Задачка про басейн із двома трубами
Воно й не дивно. Річкові дельтові екосистеми Дністра можуть існувати тільки за умови регулярного обводнення у весняно-літній період свіжою проточною водою.
Через побудову греблі, яка перехоплює всю «верхню» воду, природним шляхом стільки води одночасно в дельту не потрапляє. Єдиний вихід — таке обводнення треба влаштовувати «вручну».
«Багаторічні польові гідроекологічні дослідження, — додає Іван Русєв, — показали, що для виживання екосистеми в дельті Дністра необхідно робити як мінімум два так звані «екологічні попуски» з Дністровського водосховища. Це скиди води, які мають імітувати природний гідрологічний ритм річки.
Перший весняний екологічний попуск (репродуктивно-екологічний) із загальним обсягом як мінімум 0,6—1 млрд. кубометрів води треба робити в період із 20 квітня до 20 травня. Скидати треба щонайменше 500—550 м3/сек. протягом 15—25 діб (залежно від природного коливання рівня води).
Треба особливо зазначити, що витрати нижчі за 500 м3/сек. не можуть зараховуватися в обсяги екологічних попусків. Бо тільки при таких рівнях і вищих вода не вся стікає в Чорне море — її залишається достатньо, щоб затопити всі дельтові протоки, єрики, стариці, затоки, озера й озерця, рукави й рукавчики.
Другий літній екологічний попуск (санітарно-епідеміологічний) з мінімальним загальним обсягом 0,717 млрд. кубометрів води протягом дев’яти діб варто робити в період із 20 червня до 30 липня (оптимально — з 23 червня по 5 липня) протягом 8—15 діб залежно від попередніх обсягів та червневих або липневих дощових паводків. Додамо, що ці так потрібні для пониззя попуски (весняний і літній) загальним обсягом 1,3—1,6 млрд. кубометрів води, забезпечені водою, яка гарантовано надходить у водосховище завдяки річкам Карпат та іншим притокам.
Усе як у задачці про басейн із двома трубами, через одну з яких вода вливається, через іншу — виливається. Тільки життя — це вам не математика».
Хто ж править бал?
Кнопка, якою управляються заслінки на греблі Дністровської ГЕС і якою врешті-решт регулюється кількість скинутої за добу води, — в руках персоналу гідроелектростанції.
Але натискає черговий станції на цю кнопку не як йому заманеться, а згідно з потребами споживачів у електроенергії, які міняються протягом доби (рішення тактичного, так би мовити, рівня) та відповідно до рішень вже згаданої міжвідомчої комісії (МВК). Тобто згідно з певною стратегією перерозподілу водних ресурсів Дністра. Тут і про запобігання паводкам ідеться, і про запасання води для стабільної роботи турбін гідроелектростанції, і про можливість нормального розмноження риби, і… Але для наступного «і» — постачання в достатній кількості води для середнього та нижнього Дністра — чомусь мудрості комісії не вистачає.
Коли на громадській раді при Держводагентстві представники неурядових організацій попросили пояснити, чому минулого року плавні залишилися без води, то керівництво Держводагентства заявило, що все відбувалося відповідно до рішень МВК. І що дирекція Дністровської ГЕС, яка входила в оперативну групу з попуску 2011 року, все зробила як належить. «Енергетики, заявили, що стежили щодня й щогодини за рівнем води в Дністровському водосховищі, — каже член громадської ради при Держводагентстві, представник Національного екологічного центру України Віктор Мельничук. — А те що не було виконано регламент, що дали води втричі менше, так це буцімто тому, що була занадто низька водність Дністра в цей період (65% від норми)».
Далі представники державних установ заявили, що за правилами експлуатації рівень Дністровського водосховища не може знижуватися в період попуску більше ніж на 10 см за добу. Оскільки це вплине на роботу гідровузла й на рибугіддя (от воно — пам’ятаєте про амбіції рибників? — О.Л.). А Дністровське водосховище, мовляв, у березні 2011-го добре наповнити не вдалося. Однак пізніше в кулуарах чиновники все-таки прохопилися, що ці 10 см за добу придумали саме рибники — це була вимога Державного агентства рибних ресурсів. Це мало б, на їхню думку, врятувати ікру і забезпечити нерест у Дністровському водосховищі. А як нереститиметься риба у пониззі? Виходить, що чиновники про це не думають. І ще одне: навіть якщо приток води у водосховище навесні нижчий, ніж необхідно на витрати для екологічного попуску (як було цього року, наприклад), то чиновники все одно могли б без проблем зробити необхідний екопопуск для дельти. Адже у водосховищі накопичено величезний запас води — близько 3 млрд. кубометрів.
На 2012 рік МВК затвердила норму спрацювання рівня Дністровського водосховища не 10, а 17 см/доба. А також регламент попуску затверджено в більших обсягах, ніж у 2011 році. На квітень-травень 2012-го (починаючи з 11 квітня) це мало виглядати так: 1 доба — 350 м3/сек; 2 — 400; 3—14 — 450; 15—19 — 400; 20—31 — 350 м3/сек».
Як бачимо, ці плани (а скидалося ще менше, ніж планувалося) все одно не дотягнули до мінімально необхідного — 500—550 м3/сек — рівня, необхідного для повного обводнення Дністровських плавнів.
І знову це сталося насамперед через вимоги рибників, це вони висловилися проти стрімкішого спрацьовування рівня водосховища. Держводагентство вважає, що можна спрацьовувати й 25 см/доба.
«Під ковпаком» у громадськості
Дивує позиція державних установ, які мають за своїми обов’язками берегти природу. Чому державні стражі екологічної безпеки не виконують своїх прямих обов’язків щодо збереження природи? Чому державні стражі здоров’я не забезпечують нормальної якості води в Дністрі, біля водозабору Одеси в тому числі? А що собі думає дирекція національного природного парку «Дністровські плавні»? Таж вони мають в усі дзвони калатати, бо скоро там уже нічого буде охороняти! І куди дивиться Одеська облдержадміністрація та Одеська міська та обласна ради? Адже за українськими законами саме місцева влада повинна забезпечити населення якісною питною водою. А для Одеси, це, зокрема, означає, домогтися високої якості води в Дністрі, з якого п’є місто. Тобто, як ми вже бачили, домогтися правильних екологічних попусків, нормального функціонування природного очищувача води — плавнів.
Але поки що тільки громадськість вимагає від держустанов якнайсуворішого контролю за використанням води Дністра й інших річок України у сфері енергетики.
Державне управління за принципом «якось буде»
Викликає здивування, як такий екологічно небезпечний і надзвичайно потужний гідротехнічний об’єкт, як Дністровська ГЕС, об’єкт, від роботи якого залежить існування цілої річки, може вже майже 30 років працювати без екологічної експертизи й без екологічно збалансованих правил експлуатації (їх теж треба піддати екологічній експертизі). І чому досі збитки від завданої екологічної шкоди цією станцією не закладено у вартість «дармових» кіловатів?
Ті правила експлуатації Дністровської ГЕС, що діють зараз, написані технократами практично для самих себе, без урахування негативних впливів ГЕС на навколишнє середовище. І такими ж є нові правила, проект яких із великими труднощами (от вам і декларована владою «публічність») роздобула громадськість. Чиновники, які керують роботою Дністровського гідровузла, повністю ігнорують екологічні рекомендації незалежних учених та експертів з України й Молдови щодо оптимальних екологічних попусків, які значно знизили б негативний вплив ГЕС на природне середовище регіону.
«У реальному житті дії влади в особі керівництва Укргідроенерго та Дністровської ГЕС повністю ігнорують рішення міжвідомчих комісій з екологічних попусків з ГЕС — каже Іван Русєв. — Повністю негативний вплив від ГЕС нівелювати неможливо, проте, ми вважаємо, що Дністровський гідровузол за умови виконання його персоналом екологічних, а не технічних правил експлуатації, що враховують закони природи й суспільства, може мінімізувати руйнування природного середовища гирлової ділянки Дністра. Але для цього потрібна тверда державна позиція органів екологічного та санітарного контролю».
Олег Листопад «Дзеркало тижня. Україна» №27, 10 серпня 2012
Leave a Reply