Про мільярдні пагінці та гіркущі корінці

Катастрофа на Дністрі неминуча!
Дністром пливуть десятки тонн мертвої риби, вісім мільйонів людей залишилися без питної води, немає де напоїти скотину – ось наслідки аварії на відстійниках ДП «Калійний завод» ВАТ «Оріана».

Стоп-стоп, не поспішайте телефонувати івано-франківським, чернівецьким, молдавським чи одеським родичам – аварії на момент написання цього матеріалу ще не сталося. Але й не зітхайте з полегшенням – Дністер справді може стати отруйним будь-якої миті. У цьому на власні очі переконався кореспондент «Селянської правди від Івана Бокого».

Пейзаж на цій околиці Калуша нагадує картини з фантастичного фільму «Сталкер»: там видніються руїни заводів, тут стоять похилені іржаві ліхтарні стовпи. А ось мертве озеро. Мертве, бо вкрай солоне. Це так зване «хвостосховище №2», заповнене концентрованими розчинами солей хлору. («хвостами» називають відходи гірничодобувної та переробної промисловості). Ропа просочується через стінки водойми, і висохла сіль величезними білими язиками облизує навколишні схили.

Але створили ці жахливі пейзажі не інопланетні прибульці, а вітчизняні корупціонери – від кучм до ющенків-тимошенків та януковичів. Свого часу успішне підприємство з видобування та переробки калійної руди більш-менш впорувалося з проблемою відходів. Але відтоді, як високочиновні дерибанщики продали за безцінь прибуткові підприємства у руки вітчизняних та зарубіжних олігархів, про гіркі розсоли-«корінці» доводиться дбати і без того переобтяженому державному бюджету. Тобто чиновники (до речі, не забувайте, що і президент, і прем’єр-міністр, і народні депутати – теж усього лише чиновники) та олігархи переклали цей тягар на наші з вами плечі.

Історія загибелі успішного державного хімпідприємства варта особливої уваги, бо є повчальною для любителів «приватизації» та пошуку «ефективного» (читай – олігархічного) власника.

Постановою – по хребту
Калуський хіміко-металургійний комбінат (з 1975-го – ВО “Хлорвініл”), нагадує голова громадської екологічної організації “Зелений Рух Карпати” Михайло Довбенчук, створено у 1960-ті на багатих покладах полімінеральних руд. Комбінат був одним із найпотужніших у Європі, а до розпаду СРСР – й одним із найуспішніших підприємств радянського Мінхімпрому.

У незалежній Україні підприємство згодом стало називатися ВАТ державний концерн “Оріана”, і на початках незалежності значно збільшило виробничі потужності, розширило асортимент продукції і міжнародні зв’язки.

Навіть коли назагал промисловість України перебувала у глибокій фінансово-економічній кризі, ВАТ “Оріана” вводило в експлуатацію нові виробництва з випуску конкурентоздатної продукції; за власні кошти будувало житло, будинки відпочинку; вкладало значні кошти в розвиток інфраструктури та соціальної сфери Калуша; утримувало житлово-комунальне господарство, медсанчастину, профілакторій “Хімік”, санаторій “Прикарпаття” в с. Коблево Миколаївської області; дошкільні заклади, заклади культури і спорту. На підприємстві працювало близько 17 тисяч працівників, місто Калуш жило і розвивалося разом з хімічним гігантом Прикарпаття. Та ідилія тривала недовго.

Ще уряд УРСР 1991 року розпорядився створити у складі «Хлорвінілу» виробництво поліетилену, поліпропілену та труб «на основі комплектного імпортного устаткування». Уряд вже незалежної України зобов’язав “Хлорвініл” виконати це розпорядження, але обіцяних грошей для виконання розпорядження – не дав!

Тому хімікам довелося влізти у багатомільйонні борги. Держава заспокоювала працівників комбінату: не хвилюйтеся – і борги повернемо, і грошей на будівництво дамо, але… Держпрограмою економічного і соціального розвитку України на 1996 рік передбачалось виділення на будівництво заводу поліетилену 10,55 млн гривень. Комбінат реально отримав аж… 2 млн. А Державним бюджетом 1997–1998 років кошти на основні фонди навіть не передбачалися, були наміри дати гроші лише на будівництво природоохоронних об’єктів.

Попри усі негаразди, хіміки таки запустили 1997 року нове виробництво. Але відразу ж почалися перебої із сировиною – дизельним пальним…. Комбінат благав про допомогу – відміну акцизного збору та ввізного мита на «дизель». Та далі обіцянок високоподовців справа не пішла. Наслідок – перебої в діяльності заводів концерну, нестабільна робота, зростання собівартості продукції і – повна фінансова криза. Так “Оріану” було доведено до банкрутства.

Казав пан, кожух дам
Ослабленого промислового «лева» далі вже просто доконували. Прем’єр-міністр України Валерій Пустовойтенко підписав Постанову від 19.10.98 р. за №1650, якою передав контрольний пакет акцій ВАТ “Оріана”, що належав державі, в управління підприємству з іноземними інвестиціями – приватній фірмі “Шелтон”. Начебто – щоб порятувати «Оріану». Та “Шелтон” не виконав узятих на себе зобов’язань. Навіть більше, за час його управління “Оріана”… заборгувала «Шелтону» 60 мільйонів гривень!!!

Щоб полегшити дерибан, вище керівництво України заборонило приватизацію ВАТ “Оріана” тоді, коли це можна було зробити за сертифікати – ті самі, які кожен з нас свого часу отримав як громадянин України. А ось коли ера приватизаційних сертифікатів закінчилася, передачу «Оріани» з державних рук у приватні дозволили – вже за гривні! Тоді на “Оріані” не виплачували зарплату більш ніж чотири місяці. Саме в такий спосіб чиновники позбавили багатотисячний трудовий колектив законного права бути акціонерами свого комбінату. Казав пан, кожух дам, та слово його тепле…

Олігархічним керівництвом держави було зроблено все, щоб приватизації цілісним майновим комплексом ВАТ “Оріана” не відбулося. Натомість з концерну вирізали найсмачніші шматочки і продали їх за безцінь.

Список тих, хто поживився за рахунок державного (нашого, народного майна!!!), займає цілу сторінку, ще довшою є історія про те, якими шляхами з нас зробили дурнів. Маю надію, що хтось таки напише чітко і в деталях цю історію, щоб пришпилити до ганебного стовпа колишніх та нинішніх політиканів. А нині лише з сумом констатую, що у підсумку привабливі виробництва та ліквідне майно опинилися у руках нуворишів, а відходи та проблеми – на балансі держави.

Прибутки – сусіду, видатки – бюджету
Цього літа разом із групою журналістів з України та Молдови я так і не зміг отримати дозволу на відвідини саме «Оріани» – побоялися, вочевидь, владці показувати нам крупним планом ці жахливі картинки. Добре, хоч на «Карпатнафтохім» ми потрапили. Це – наступник ЗАТ “Лукор”, якому при дерибані дістався свого часу нафтохімічний комплекс “Оріани” – завод “Поліолефін”, завод “Діанат” і виробництво хлорвінілу (про створення «Лукору» йдеться у розпорядженні КМУ від 10.08.2000-го №314-р.: засновники – ВАТ “Оріана” – 50%, ТзОВ “Лукойл-Нафтохім”– 50%; статутний фонд – 1 324 000 000 грн).

Представники «Карпатнафтохіму» радо показували нам чистенькі заводські подвір’я; диспетчерські, начинені сучасним електронним обладнанням; виробничі лінії; їдальню для працівників; очисні споруди. Але щойно заходила мова про те, хто ж має приборкати загрозу забруднення Дністра відходами усе тої ж «Оріани», відмахувались: це не до нас. Інакше кажучи, наша справа – стригти купони на догоду одного з російських олігархів – власника «Лукору».

А що ви дозволили кучмам та їхнім підручним повісити собі на шию здоровенний хомут екологічних та соціальних проблем – то самі винні.

І труйка «на закусь»
До речі, проблеми регіону не обмежуються лише озерами рідких відходів. На території «Оріани» захоронено десятки тисяч тонн гексахлорбензолу (ГХБ) – особливо небезпечної хімічної речовини. Про цю труйку треба писати окрему статтю, бо місця на шпальті просто не вистачить, щоб розібратися з історією калуського ГХБ.

Чому стало можливим розкрадання та неефективне використання майна різнопрофільного хімічного підприємства ВАТ “Оріана”? «Через корупцію в керівництві підприємства, міста, області, держави, через чиновників, які зрадили національним інтересам, українському суспільству», – вважає Михайло Довбенчук.

Тут варто згадати і про роль «Приватбанку» у нищенні комбінату. Варто, бо нині творець цього «привату» Сергій Тігіпко за тією ж схемою нищить цілу країну! 2002 року ЗАТ КБ “Приватбанк” як один із найбільших кредиторів комбінату ініціював справу про банкрутство ВАТ “Оріана”. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 18.09.2002 р. було відкрито провадження по справі №Б-11/283 про банкрутство ВАТ “Оріана” та введено процедуру розпорядження майном.

Зупинка заводів, виробництв, «реструктуризація» підприємства, створення нових господарських товариств та судове провадження про банкрутство ВАТ “Оріана” загострили складну екологічну ситуацію в регіоні, а особливо у зоні діяльності ДП “Калійний завод” ВАТ “Оріана”.

Наука пухне з голоду
Для роботи над питаннями охорони довкілля у 1970–1990-х комбінат залучав на договірній основі Державний науково-дослідний інститут галургії (галургія – галузь науки та техніки, яка займається питаннями видобутку, збагачення та комплексної переробки природних мінеральних солей) з м. Калуш, державне підприємство “Спецгеологорозвідка” (Івано-Франківськ), Західне відділення Академії наук України (Львів) та інші науково-дослідні установи. За результатами досліджень вчених було складено гідрохімічну карту Калуського промислового району, на якій, зокрема, показано шість ареалів забруднення підземних вод, що утворились під впливом хвостосховищ, відвалів Домбровського кар’єру та розсолів з ліквідованого рудника “Калуш”.

Але з 1990 р. роботи зі спостереження за станом поверхні землі над рудниками, гідродинамікою і гідрохімією підземних вод району практично припинено. Сьогодні навіть якщо хтось і захоче насправді вирішити екологічні проблеми регіону, змушений буде працювати фактично наосліп.

Хоча ДНДІ галургії ці роки ще якось існував і намагався впливати на ситуацію. Так, учені інституту рекомендували пробурити спостережні свердловини над відпрацьованим рудником та шахтним полем для контролю за мінералізацією розсолів та їх об’ємами і загальною гідродинамікою. Такі заходи разом із геодезичними спостереженнями за станом поверхні дали б можливість прогнозувати місця можливих провалів землі та неконтрольоване заповнення рудника.

Але цього зроблено не було. Навіть більше, Міністерство промислової політики України прийняло неправильне, на думку Михайла Довбенчука, рішення про мокру консервацію Домбровського кар’єру та повністю припинило державне фінансування Інституту галургії. Зрозуміло, що це може призвести до ліквідації наукової установи. Цього допустити не можна, бо тоді держава втратить напрацьовані десятками років наукові матеріали про поклади полімінеральних руд, геологомаркшейдерські дані відпрацьованих рудників.

При цьому через брак коштів та неукомплектованість геологомаркшейдерської служби ДП “Калійний завод” ВАТ “Оріана” (це те підприємство, яке має самі борги й проблеми і залишається через це у державній власності) постійний контроль за станом екологічно небезпечних об’єктів не здійснюється. Через це у свою чергу неможливо своєчасно прогнозувати та попереджувати негативні техногенні явища.
З кожним роком екологічна ситуація у зоні діяльності ДП “Калійний завод” ВАТ “Оріана” погіршується. Найнебезпечнішими об’єктами сьогодні вважаються відпрацьований Домбровський кар’єр та хвостосховища №1, №2, солевідвали, шламонакопичувач, калійні рудники “Калуш”, Голинь”, “Хотінь”, “Ново-Голинь”. Експлуатація кар’єру в майбутньому неможлива, видобуток руди припинили у зв’язку з його затопленням. Тут накопичилось близько 10 млн метрів кубічних висококонцентрованих розсолів, їх кількість постійно збільшується за рахунок атмосферних опадів, а рівень розсолів скоро досягне водоносних горизонтів.

Як украсти мільярд
Сказати, що влада геть не помічала калуської кризи, – не можна. Засідали якісь комісії, приймалися якісь постанови, давалися якісь обіцянки. Апогею ця симуляція роботи сягнула на початку 2010 року, коли Верховна Рада України ухвалила закон “Про оголошення території міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації». За цим законом на порятунок Калуша та його жителів було виділено майже півмільярда гривень.

І що? А нічого. У березні 2011 року після наполегливих закликів усе того ж Довбенчука до Калуша приїхала група з шести представників Рахункової палати. Результати очікувано шокували. «Рахункові» контролери заявили, що кошти використано неефективно, екологічна ситуація не поліпшилася. Загроза прориву Домбровського кар’єру залишається, тому отруйні розсоли можуть проникнути у водоносний шар і забруднити басейн Дністра, що є джерелом водопостачання для багатьох населених пунктів України та Молдови. Не дало очікуваних результатів і спрямування майже 300 млн гривень з резервного фонду держбюджету на утилізацію токсичних відходів, передовсім – гексахлорбензолу.

Голова Рахункової палати Валентин Симоненко заявив: “Немає системи організації ліквідації таких катастроф. Немає комплексного підходу до вирішення проблем. Упродовж року Кабмін не спромігся підготувати Загальнодержавну програму попередження та ліквідації негативних техногенних та екологічних ситуацій на території України до 2025 року. Це спричиняє проведення заходів разового, а не системного та повномасштабного характеру. Тому надзвичайна екологічна ситуація в Калуші й подібних місцях може набути масштабів стихійного лиха”. Працює прокуратура, чиновники міста, області, країни кивають одне на одного, шукаючи винних, але від цього ні природі, ні людям краще не стає. Звучать обіцянки «усе налагодити», президент дає чергові доручення прем’єру, місцева влада скаржиться, що грошей виділили дуже мало, і просить ще, але при цьому не хоче детально розповісти громаді, на що ж саме і чому «в ручному режимі» було розподілено попередні сотні мільйонів. Інакше кажучи, усі «темнять» і солодко співають. Ясно тільки одне: як не працювала влада за часів спочатку Кучми, а згодом – Тимошенко–Ющенка, так не працює й «ефективна вертикаль», розхвалена регіонально-литвино-комуністичним кланом. І калуська історія – яскраве тому підтвердження. Влада олігархів не витримала екзамену, влаштованого їй гіркими розсолами Прикарпаття.
Коментар Бориса Васильківського (громадська організація «ЕкоПраво-Київ): Починати наводити порядок у Калуші (втім, як і скрізь в Україні) треба із створення абсолютно прозорої системи використання коштів. Країну просто з’їдає корупція, що ми яскраво бачимо на прикладі цього прикарпатського містечка. Влада має звітувати громаді за кожну бюджетну копійку! А громадськість Калуша не має іншого виходу, як домагатися звітності від влади і щодо витрачання коштів, і щодо чесної інформації про ситуацію навколо кар’єрів, гексахлорбензолу тощо. Зокрема треба скористатися сучасними електронними технологіями і створити якісний громадський інтернет-сайт, на якому давати чітку інформацію про усе, що стосується екології Калуша та околиць.
Також я сподіваюсь, що Міністерство промислової політики України по-державницькому поставиться до Державного науково-дослідного інституту галургії і відновить його фінансування і роботу за Програмою відновлення та розвитку виробництва калійних добрив в Україні, які вкрай потрібні для вирішення надзвичайно важливої програми забезпечення України продуктами харчування.

Олег ЛИСТОПАД

“Селянська правда”, №143, 6 грудня 2011

Газетна полоса зі статтею у форматі пдф тут:  Sel_3-143

фото – автора та інших учасників прес-туру

Стаття російською- тут: http://pryroda.in.ua/lystopad/o-myllyardnyih-rostkah-y-horkyh-koreshkah-2/