Наприкінці травня цього року мені пощастило взяти участь у майстер-класі з екологічної журналістики «Як писати на складні екологічні теми на прикладі екоситуації півдня Білорусі», який організувала в Республіці Білорусь Міжнародна громадська організація «Екопроект Партнерство» для білоруських та українських журналістів.
З нами займалися фахівці з Білорусі, України (Ганна Гопко, Олег Листопад), Швейцарії (Сьюзан Боос, Микола Денисов) та Великобританії (Алекс Кірбі), а також упродовж кількох днів учасники, серед яких було 6 з України, зустрічалися з представниками Міністерства природних ресурсів і охорони навколишнього середовища Республіки Білорусь, Центрального НДІ комплексного використання водних ресурсів, Інституту меліорації тощо.
Акценти були зроблені на такі екологічні проблеми, спільні для Білорусі та України: утилізація непридатних пестицидів, удосконалення правозастосування і управління в лісовому секторі країн східного напрямку Європейської політики добросусідства і Росії, проблеми зміни клімату, аналіз Чорнобильської катастрофи; річка Прип’ять: співпраця Білорусі й України по управлінню водними ресурсами; плюси та мінуси меліорації; вплив промислового виробництва на стан довкілля.
Оскільки за останніх кілька років мені неодноразово доводилося висвітлювати проблему збереження непридатних отрутохімікатів і міндобрив на території Червоноармійського району, яких у нас нараховується понад 15 тонн, і вони становлять загрозу для навколишнього середовища та здоров’я наших людей, тому ця тема мене найбільше зацікавила. Бо ж у нас ці речовини лежать купами (тара вже згнила, все розсипалося і перемішалося) у сховищах, з яких місцеві жителі знімають дах, вибивають вікна та двері. І вся та гидота випаровується у повітря, разом з дощами тече у криниці, потрапляє в грунт. Думаю, що це питання ще не раз підійматиметься в нашому районі, в тому числі на сторінках районної газети…
Поки що ж повернемося до розповіді про Білорусь. Проблема непридатних пестицидів є однією з найбільш серйозних екологічних проблем Білорусі, оскільки на території країни у свій час використовувалось 440 видів пестицидів. Враховуючи такі характеристики стійких органічних забруднювачів, до яких належать пестициди, як висока токсичність, здатність переміщуватися на великі відстані, забруднювати воду, повітря та грунт, провокувати рак, безпліддя, й усвідомлюючи важливість вирішення цієї проблеми, в грудні 2003 року Республіка Білорусь офіційно приєдналася до Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі.
За результатами інвентаризації в Білорусі виявлено понад 7 тисяч тонн непридатних пестицидів, які знаходилися на складах сільгосппідприємств і в 7 захороненнях, розташованих на території країни.
Указом Президента затверджено Національний план виконання зобов’язань, прийнятих Республікою Білорусь по Стокгольмській конвенції, на 2007-2010 роки і на період до 2028 року. В рамках реалізації цього плану було ліквідовано одне з семи захоронень пестицидів (Брестське), які переупаковано та направлено на зберігання на спеціальний комплекс. На виконання Національного плану в республіці переупаковано 95 % непридатних пестицидів, що знаходяться на зберіганні в сільськогосподарських підприємствах. Щоб це зробити, Білорусь отримала міжнародну допомогу – адже ні держава, ні сільгоспвиробники не мали таких коштів. Але, як розповів консультант Міністерства природних ресурсів і охорони навколишнього середовища Юрій Соловйов, це лише тимчасове вирішення питання. Пестициди потрібно знищити екологічним способом, зокрема, методом високотемпературного спалювання (при температурі 1100-1200 градусів за Цельсієм).
Як варіант білоруси розглядають можливість вивезення пестицидів за кордон, тим більше, що такі пропозиції вже надходили. Але вартість знищення при цьому становить від 2 до 3 тисяч доларів США за тонну. Водночас окрім уже накопичених, в країні щороку утворюється близько 2 тисяч тонн небезпечних відходів в різних галузях, вивезення за кордон яких проблематичне. Тому в Білорусі зацікавлені в тому, щоб мати у себе обладнання для знищення непридатних пестицидів. І запевнюють, що до 2020 року проблема з утилізації пестицидів у Білорусі буде вирішена.
Ми мали можливість побачити на власні очі, як виглядає Петриківське захоронення непридатних пестицидів і як представники Мінприроди брали там воду та грунт на дослідження.
Видовище гнітюче. Посеред лісу, в’їзд у який заборонено, розташована небезпечна зона. Я б сказала, мертва зона, яка нескоро стане чистою, навіть коли із цього захоронення небезпечні речовини будуть вивезені та знищені.
Відвідали ми також місто Пінськ, де ознайомилися з роботою підприємства «Днепробугводпуть» та дізналися про співпрацю Білорусі й України по управлінню водними ресурсами, зокрема річки Прип’ять.
Нині неоднозначне ставлення до меліорації, яку тлумачать як комплекс організаційно-господарських і технічних заходів по поліпшенню гідрологічних, грунтових і агрокліматичних умов з метою підвищення ефективності земельних та водних ресурсів для одержання високих та стійких врожаїв сільгоспкультур. У Білорусі, як нам пояснили, осушення боліт розпочали тому, що потрібна була земля, аби вирощувати хліб. Проте з’явилися «побічні» ефекти такого втручання людини в природу, зокрема, вітрові ерозії, осадка торфу, вимирання флори та фауни. Тож екологи допускають, що врешті доведеться працювати над відновленням боліт.
Що таке білоруські болота, ми теж побачили, і навіть поміряли їх своїми кросівками. Серед такої мальовничої води загубилося село Кудричі, де з десятка два хат. Є тут і староста, і дім соціальних послуг. Неймовірно приємно було почути з вуст дружини старости села українську мову! Виявилося, що жінка колись їздила до України працювати на буряках.
Побували у м.Солегорськ на підприємстві «Білоруськалій». Виявляється, загалом Білорусь посідає третє місце в світі за обсягами виробництва таких добрив, як хлористий калій, після Канади та Росії, а згадане підприємство зокрема – друге місце. Там трудиться 19, 5 тис. осіб. Працює промисловість, працюють люди, є соціальні гарантії, живе місто. Та й тут не обійшлося без проблем. Відпрацювання родовищ калійних солей призвело до осідання земної поверхні на площі понад 20 тис. га у кількох районах Мінської області. Якщо раніше людей відселяли на інші території, то нині намагаються створити безпечні умови для проживання там, де вони мешкають.
Упродовж кількох днів ми проїхали сотні кілометрів з Мінська й назад до столиці Білорусі. І що мене вразило: за всю дорогу я не побачила ні на дорозі чи в канавах і лісосмугах, ні в населених пунктах жодного папірця! Уздовж доріг у лісосмугах побудовані милі яскраві будиночки, альтанки, поставлені столики для відпочинку подорожуючих. І там теж чисто. Усі узбіччя, території навколо дорожніх знаків обкошені – таких чагарників, як у нас, ніде не побачиш. А хотілося б, щоб і в нас було так чисто, як у сусідів…
Окрім семінарських занять, поїздок, у нас були також практичні завдання, інтерв’ю, обговорення в групах, що виявилося дуже корисним. Адже, ділячись своїми думками, слухаючи поради колег, журналісти розширювали свій кругозір та збагачувалися. Учасники повезли із собою з семінару-тренінгу нові знання, багато корисної інформації та вражень, а також Сертифікат про успішне його проходження.
Ольга Бортнікова,
Червоноармійська районна газеті “Вісті” Житомирська обл. № 24 від 11 червня 2010 р.
Другие материалы по теме:
http://pryroda.in.ua/lystopad/seminar-po-ekozhurnalistike/
http://pryroda.in.ua/lystopad/kak-zhurnalisty-raskryli-sekret-radioaktivnosti-na-polese/
http://pryroda.in.ua/lystopad/chem-podsolim-nivu/
http://pryroda.in.ua/lis/kakoj-les-nuzhen-evrope/
http://pryroda.in.ua/lis/problemy-lesa-v-belorussii-i-ukraine/
Leave a Reply