Від опів на шосту і до смерті

(стаття вийшла 11 червня в «Урядовому кур’єрі») під назвою «Смерть у… привабливій упаковці». Тут подається без редакційних правок )

Мій колега Валентин у свої сорок п’ять усе такий же заводний, веселий, товариський. А ще – моторний і жвавий. Був…

Ні-ні, Валік, слава Богу, усе ще живий, але ноги, ніженьки, нозі – ті самі, які годують нашого брата журналіста так само як і вовка-сіромаху, цієї весни перестали Валька слухатися. Спочатку просто боліли, потім стали холодіти, німіти, а коли він не зміг власноніжно дістатися редакції, ми перестали зважати на його «усе от-от минеться» і силоміць завезли до київської лікарні.

Часу на діагноз медикам знадобилося небагато, особливо після інформації про дві щоденно викурювані Валентином пачки цигарок. Саме тютюн стриножив нашого Валю-мотора, спричинивши закупорювання дрібних вен. «Ще б трохи – і почалася б гангрена». – «порадував» лікар. – А чоловічий будильник зупинився б на «опів на шосту». Назавжди…

Та, тьху-тьху, через місяць Вальчині ноги таки ожили. Дорогою ціною – що грошей вгачено, що нервів вимотано, що сліз виплакано – і жінкою Вальчиною, і ним самим – це так жахливо, коли здоровенний мужчина ридає від болю…

Та, усе ж і ліки допомогли, і – відмова від звички коптити небо. Для курця із тридцятирічним стажем це було непросто. Але вибір мав невеликий: або цигарку геть, або – слідами своїх сусідів по відділенню. Тих, хто вчасно не перестав диміти. День-у-день із Валентином поклали чолов’ягу – вже втретє. Вперше йому відрізали ступню, потім – гомілку. Цього разу довелося різонути «по самі крашанки». Далі – смерть.

Не дайте себе ошукати

Саме тютюн відібрав спочатку ногу, а потім і життя відомого радянського воротаря Лева Яшина та популярного актора Павла Луспєкаєва. Митника Вєрєщагіна у фільмі «Біле сонце пустелі» Луспєкаєв грав вже на протезі. Другу ногу повезли різати відразу після зйомок. Та це не врятувало його.

Про ці факти щодо знаменитостей мало хто знає. Але ще менше відомий факт щодо простих людей, яких тільки в Україні від хвороб, викликаних курінням помирає понад сто тисяч щороку! Два роки – і немає на карті Мелітополя. Ще два – і обезлюдніла Біла Церква…

Ось список причин смертності українців, складений за даними Держкомстату за 2008 рік:

Смертей на рік в Україні

Автомобілі та інший транспорт – 9 605

Вбивства – 3 766

СНІД – 4 997

Туберкульоз – 10 301

Куріння – 110 000

Додам ще пару цифр: за перші 10-15 років незалежності виробництво цигарок в Україні зросло удвічі. Збільшилась у нас і кількість курців, зокрема серед жінок. Якщо на початку 1990-х смалило лише 5% прекрасних дам, то через 15 років таких нараховувалося вже 20%. Врешті-решт на початку-в середині 2000-х років Україна опинилася серед світових лідерів із споживання цигарок на душу населення.

НЕ особиста  справа

Іншими словами, залежність українців від тютюну набула характеру епідемії. Держава мала б вжити негайних заходів для порятунку своїх громадян, натомість довгий час чиновники не лише ігнорували цей факт, а й сприяли поширенню зарази. Чи варто, наприклад, дивуватися такому росту продуктивності тютюнових виробництв, якщо акцизи на цигарки цілу п’ятирічку росли щорічно на… одну копійку. За цінами цигарки стали дешевшими за пончик і тим самим – доступними навіть небагатим на кишенькові гроші (про золоту молодь тут не йдеться) школярам молодших класів. Додайте до цього тютюнову рекламну вседозволеність – і вам стане зрозуміла справжня причина захоплення у димові тенета майже половини дорослого населення величезної країни.

Курці – не лише винуватці своїх нещасть. Вони в першу чергу – жертви. Жертви агресивної політики транснаціональних тютюнових компаній і – байдужості, а то й продажності вітчизняних політиків.

Рівняймося на Канаду

А між тим разі проведення послідовної й грамотної державної політики контролю за тютюном зменшити поширеність куріння цілком реально. Про це свідчить досвід інших держав.

Поширеність куріння:

США – 1960-ті роки – 43%, зараз – 21%.

Канада – 1960-ті р. – 49% , зараз – 15%.

Японія – 1960-ті р. – 49%, зараз – 26%.

Ці сухі цифри означають, що десятки мільйонів американців, канадців, японців зберегли своє здоров’я і розминулися із передчасною й болючою смертю, а держави – уникли мільярдних збитків.

Яким же чином вдалося досягнути таких результатів? Ось шість порад Всесвітньої організації охорони здоров’я тим країнам, де політики на ділі а не на словах хочуть врятувати своїх виборців від тютюнової епідемії:

1. моніторити споживання тютюну та заходів протидії (щоб розуміти ситуацію та бачити, що відповідно до неї треба робити);
2. захистити людей від чужого диму;
3. допомогти тим, хто хоче кинути курити;
4. попередити про шкоду від куріння;
5. заборонити рекламу, стимулювання продажів та спонсорства тютюнових виробів;
6. збільшити податки на тютюнові вироби.

Промінчик світла у хмарі диму

Реальні кроки до реалізації цієї стратегії Україна почала робити у 2005 році, коли групою ентузіастів, зокрема, міністром охорони здоров’я Миколою Поліщуком, був «пробитий» через Верховну Раду (тютюнові лобісти двічі провалювали ухвалення) Закон про попередження та зменшення споживання тютюнових виробів. Результатом стала поява на пачках цигарок пояснень якої саме шкоди здоров’ю завдає тютюн та введення перших обмежень на куріння у громадських місцях. Наступний успіх було досягнуто коли уряд зрозумів, що збільшення акцизів – не тільки ефективний метод зниження рівня споживання тютюну, а й чудовий спосіб наповнення бюджету. І те, що політика збільшення акцизів залишилася незмінною і з приходом у коридори Кабміну нової команди, ще раз підтверджує ефективність пункту №6 ВОЗівської стратегії.

На початку цього року набули чинності зміни до Закону України про рекламу, якими, зокрема, заборонена реклама у всіх друкованих ЗМІ крім спеціалізованих видань.

На думку керівника відділу контролю за тютюном Інституту стратегічних досліджень Костянтина Красовського, саме завдяки системним змінам у державній антитютюновій політиці кількість дорослого населення, яке щодня палить, зменшилася з 37% у 2005 році до 25% у 2009 році. Щоправда, ці обнадійливі дані мало радують тих, у кого є залежні від нікотину родичі, тих, хто змушений вдихати тютюновий дим, продукований колегами по роботі, тих, хто приречений відвертатися від тютюнового перегару попутників у громадському транспорті.

Коли ж вдихнемо на повні груди

Подальше зменшення рівня паління вимагатиме набагато більших зусиль. Адже серед тих, хто не зміг відмовитися від отрути залишилися переважно люди із високим рівнем залежності. Та й «доброзичливці» не дрімають. Чого тільки варті поправки нардепа Тараса Чорновола до закону, яким регулювалося споживання пива. Тарас В’ячеславович примудрився протягнути у цей – ніяким начебто боком не причетний до тютюну – закон норми, які відкладають на доволі тривалий час термін обов’язкового нанесення на пачки цигарок картинок, що наочно показують наслідки виживання вмісту цих пачок.

Узагалі ж, держава досі не має своє чіткої стратегії подолання тютюнової епідемії. Наявні досягнення – це швидше результат скоординованих дій громадськості, ніж державних мужів.

Проріх у антитютюновому фронті більш ніж достатньо. Усе ще палять у тамбурах поїздів, які курсують в інші країни і у них же формуються. Усе ще у кафе та ресторанах тютюнові хмари не ізольовано від тих, хто хоче дихати чистим повітрям. А про суму, яку планується виділити з державного бюджету на протидію нікотиновому змію, й говорити смішно. Це при тому, що за рахунок тютюнових акцизів бюджет почав отримувати вже більше десяти мільярдів гривень щороку.

Чекає суспільство і на повну заборону реклами, зокрема – просування тютюнової продукції, а також спонсорування тютюновими й алкогольними компаніями масових заходів з метою реклами своєї продукції. Приклад того, як тютюнові магнати (до речі, майже 100 відсотків цигарок виробляються транснаціональними корпораціями, поповнюючи кишені закордонних товстосумів) використовують спонсорство для просування своїх виробів – гастролі однієї з популярних молодіжних груп. «Перепусткою» на концерти цих продажних музикантів були дві пачки цигарок певного виробника. І не важливо, чи виповнилося вже 18 років бажаючим послухати музику – охоронці без отруйного зілля у руках слухачів не впускали.

Огляд політики щодо обмеження тютюнокуріння в 28 європейських країнах засвідчив, що повна заборона на рекламу і пропаганду тютюнової продукції є важливою складовою ефективної державної політики щодо зменшення тютюнокуріння. У країнах, де всі форми реклами тютюну заборонені (Франція, Нова Зеландія, Норвегія та інші), кількість курців значно зменшилась.

Проведені опитування свідчать, що переважна більшість громадян України також підтримує заборону тютюнової реклами. Така повна заборона необхідна для зменшення темпів «підсаджування» української молоді на «легальні» наркотики, зокрема – тютюн. У Великобританії закон про повну заборону вводили трьома етапами – у 2002 р. заборонили традиційні форми тютюнової реклами, у 2003-му – стимулювання продажу тютюнових виробів і спонсорування тютюновими компаніями місцевих спортивних заходів і протягом 2004–2005 рр. заборонили тютюнову рекламу в торговельних точках та «розширення бренду» (використання відомих марок для реклами тютюнових виробів). Кожен етап введення закону супроводжувався суттєвим зниженням впливу тютюнового маркетингу на молодь.

Україні потрібне потужне антитютюнове лобі, потрібні розуміння і підтримка перших осіб держави у справі подолання тютюнової епідемії. Тільки тоді, коли це стане справою ДЕРЖАВНОЮ, держава справді вирветься із тютюнової петлі і поставить надійний заслін на шляху отрути, яка вбиває нашу націю.