Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Хто доведе до ладу криниці Татарбунар?

Одне слово «криниця» – і в уяві постає доглянута криниця з прозо­рою, холодною, смачною, цілющою водою. А ще мені згадується уривок з поеми Антона Михайлевського «Франкова криниця»:

Запахло житом.

Прокричала птиця.

Здалося, що не був отут сто літ.

Він оглянувсь…

Засипана криниця

Під голубими вікнами стоїть…

…………………….

Пекла образа.

У очах рябіло.

Ридали роки рокотом ріки.

Хотілось крикнуть:

«Що ви наробили,

Мої на зло нездатні земляки?»

Навіщо ви засипали криницю?

Була у ній, як люстерко, вода.

У ній навік відбились наші лиця.

Дивилась в неї мама молода.

Воді тій важко дихать під землею.

Вона не бачить місяця і зір.

І не без мене, а уже без неї

Осиротів наш небагатий двір.

З появою водопроводу криниці у нашому містечку Тарарбунари відійшли на другий план, але ставлення до криничної води в людей не змінилось, про що свідчить пос­тійний забір води з криниці Бого­любова на вулиці Суворова і з кри­ниці Корецьких на вулиці Миру.

Виникло запитання – скільки кри­ниць громадського користування взагалі у місті і яка їх доля? Резуль­татом такої цікавості громадської організації «Відрод­ження» стало розпорядження голо­ви міськради від 12 жовтня 2009 року про створення робочої комісії з розробки та реалізації заходів з поліпшення екологічного стану водних об’єктів міста (криниць та річки Фонтанка).

Під час обстежен­ня криниць у листопаді 2009 року та при опитуванні жителів Татар­бунар ми встановили, що криниці й досі  використовуються для питних та господарсько-побутових потреб постійно (випоювання худоби, птиці; для поливу) або сезонно (виноробство, квашення, закрутки, варять холодець). Під час перебоїв з водою (аварійних ситуацій) кри­ниці часто залишаються єдиним джерелом водопостачання. Отже, навіть за наявності в оселі водо­воду, про криниці потрібно дбати, бо вони є природним резервуаром на випадок надзвичайних ситуацій: коли немає або забруднена водо­провідна вода, та протипожежних заходів. Крім того, переважій біль­шості наших криниць більш як 100 років! Отже, вони вже є іс­торичними пам’ятками місцевого значення і впору їм надавати охо­ронного статусу.

На засіданні виконавчого комі­тету Татарбунарської міської ради було озвучено попередні результати спостережень та пропозиції. Ми констатували, що 100% громадських криниць не від­повідають санітарним вимогам (Сан­ПіН) щодо їх облаштування; є явні ознаки деградації (змен­шення водності та забруднення), пов’язані із по­рушеннями гідрологічного режиму річок Кагач, Фонтанка та іншими техногенними чинниками.

Погіршення якості і зменшення кількості води – наслідок замулен­ня криниць; більшість криниць не чистили останні півстоліття!

На даному етапі ми можемо ран­жувати криниці, виходячи лише з візуальних обстежень, на 4 основні групи:

1.Облаштовані зовні і є умови для забору води.

2. Не облаштовані, але ними ко­ристуються регулярно.

3. Не облаштовані і не викорис­товуються через замулення та засмічення (у цьому випадку люди готові долучитися до відновлення джерела).

4. Криниці, які є об’єктом підви­щеної небезпеки; їх потрібно відно­вити, або ж закрити (ні в якому разі не засипати).

Криниці на території міста Татар­бунари – не лише резервуар при­родної води, а й наша історична спадщина. Всі криниці громадського ко­ристування, розташовані на тери­торії Татарбунарської міської ради, слід узяти на баланс (вимоги законодавства), а в комунальній службі хтось має відповідати за криниці. Треба створити реєстр колодязів і картувати їх та розробити довгостроковий план заходів (згідно з санітарними ви­могами), затвердити його і, головне – впроваджувати крок за кроком. Населення інформувати про те, в якому стані вода у криницях (цього, до речі, вимагає законодавство!), про санітарні вимоги щодо їх облаштування та утримання, про причини, що нега­тивно впливають на якість води.

Криниці – символ українського села. Доглянуті та естетично офор­млені, вони можуть стати окрасою наших садиб і вулиць. Право на життя мають і сухі криниці, їх пот­рібно зберігати, а не руйнувати. Ці об’єкти привабливі для туристів та гостей з міст. Задумайтесь над цим, погляньте на звичні для вас крини­ці іншими очима – скільки праці, любові було вкладено в них – це наша спільна історична та природ­на спадщина.

Людмила АЛЄКСЄЄНКО,  м. Татарбунари Одеської області.

«Селянська правда», №60, 26 травня 2010


Leave a Reply