Карпатські афини

Стежка до афинових галявин

З чорницями (місцевою говіркою – афинами) пов’язано чимало легенд і пісень. Поживна й смачна ягода завжди в Карпатах у щоденному меню. Гуцульські пироги (вареники на пару), варення, морси, сушені для чаю та просто ягоди з цукром… Втім, і вони останніми роками стали предметом нерозумного бізнесу. Кущики чорниць нещадно обдирають спеціальними гребінцями, не гребуючи листям, і везуть на продаж; найвигідніше – за кордони України. Якщо 200 років тому гуцули збирали афини для своєї родини, то рослини відновлювалися через рік. А за нинішнього безладного, і найчастіше – не дуже легального промислового збирання, заради заробляння грошей, ситуація змінилася. Біологи запевняють, що таке безсистемне збирання ягід у лісі призводить до їх винищення і має бути заборонене. І навіть є заборона на збирання чорниць на територіях, які офіційно охороняються природоохоронним законодавством. З іншого боку, місцеві жителі не можуть усвідомити – як це, не збирати афини в лісі?

З пропозицією виступили співробітники Національного природного парку «Гуцульщина». Вони дослідили близьку «родичку» наших афинів – чорницю високу американську, і спробували «поселити» її на Косівщині. Науковці запевняють: ця рослина має  важливе господарське, лікувальне й екологічне значення; кущі садових форм і сортів сягають висоти півтора – два метри; ягоди на смак і вигляд подібні до ягід нашої дикорослої чорниці, але значно більші – до 2,5 см у діаметрі та масою до 3 г. За оптимальної агротехніки, з 5–6-річних кущів можна зібрати по 3–6 кг ягід, із старших – до 10 кг. Кущі довговічні, добре плодоносять більш як 30 років, морозостійкі, практично не пошкоджуються  хворобами і шкідниками, не потребують внесення хімічних засобів захисту та великих доз мінеральних добрив. Недарма ця рослина вважається найпридатнішою до біологічного землеробства, для одержання  екологічно чистої продукції, що високо цінується у світі.

Чи можна вважати «американську родичку» традиційною культурою? Чи варта підтримки ініціатива ентузіастів з «Гуцульщини», які прагнуть врятувати біологічне різноманіття Карпат і надати можливості для розвитку місцевого бізнесу водночас? Напевне, над такими проблемами, як співвідношення завдань збереження традицій і розвитку екологічно відповідального бізнесу, ще добре доведеться посушити голови тим, хто невдовзі визначатиме продукцію, варту отримати престижні регіональні торговельні марки. Але нині координатор «чорничних» проектів Національного природного парку «Гуцульщина» Любомир Держипільський опікується тим, щоб переконати селян вирощувати на своїх ділянках американську гостю. Охочі вже є, але здебільшого – самі ж працівники парку власним прикладом намагаються довести доцільність цієї справи. Назвати цей експеримент бізнесом наразі навряд чи можна, все ж таки його автори – науковці, які взялися за справу заради збереження природи рідного краю, ніяких бізнес-планів вони не розробляли, хоча сподіваються, що їхня пропозиція допоможе і природі, і розумним бізнесменам.

“Селянська Правда”, №54, 12 травня 2010 року