Лозинські хочуть ще

У 90% населених пунктів України вода не відповідає цивілізованим нормам, площа лісосмуг щороку зменшується, бо людям немає чим опалювати хату, у Чорному морі залишилося лише три види риби, які можна вважати промисловими… Вам це болить? А в цей час народні депутати Володимир Каплієнко, Ігор Рибаков та Валерій Камчатний хвилюються про зовсім інше: як розвивати «мисливський туризм»!?

Бо, напевно, і з водою, і з опаленням, і з рибними делікатесами у них усе гаразд, не так, як у вас. А от стрелить зайця чи там кабанчика – їм немає де. Мабуть, усі мисливські угіддя вже розібрали інші колеги – народні депутати.

Тому «справжні мужчини» вирішили, що треба дозволити «людині з ружжом» показати себе ще й на територіях, що охороняються, – у заказниках та у зоні антропогенних ландшафтів біосферних заповідників.

За останній рік це вже третя спроба відкрити полювання на частині території українського природно-заповідного фонду. Ці депутати діють за принципом “не кийком, то дрючком”, вважає голова громадської організації «Печеніги» Сергій Шапаренко: законопроект про відкриття полювання на природно-заповідних територіях ті самі депутати та ще Г. Задирко й М. Комар уже подавали 1 грудня 2010 р. Ще раніше, 22 жовтня 2010 р., такий же законопроект подавали народні депутати В. Макеєнко та Л. Климов. Ці спроби відкрити полювання на природних територіях, що особливо охороняються, Верховною Радою було відхилено – після негативних оцінок деяких українських високопосадовців та протестів української й міжнародної громадськості.

Ноу-хау чергової спроби – маскування полювання “мисливським туризмом”. Та хоч би як це називалося, варто нагадати, що громадськість вже активно виступала проти відкриття полювання на територіях природно-заповідного фонду. Активісти екологічного руху звертають увагу на те, що в останні 20 років в Україні дієвого контролю за полюванням не було. Це призвело до скорочення чисельності більшості мисливських тварин, наприклад, чисельність кабанів, козуль, диких гусок, лосів впала на 30–70%; катастрофічно знизилася чисельність мисливських видів птахів, особливо різних видів качок та куликів. І заборона на полювання на територіях природно-заповідного фонду приймалася саме для поліпшення стану популяцій звірів та птахів. Її було введено 21.01.2010 р. Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”. Завдяки торішній забороні з початком полювання на водоплавну дичину 2010 року (у нас воно зазвичай починається у серпні–вересні) уперше за багато років водно-болотних птахів не було розлякано та розігнано з особливо охоронюваних територій, і вони перебували на них в найважчий для себе період року – коли птахи відгодовуються перед осіннім польотом у вирій та зимівлею. Однак за рік, що минув, чисельність мисливських тварин відновитися не встигла – на це треба значно більше часу, тому поновлення полювання зведе спроби порятунку птаства нанівець.

Дві перші спроби легалізації полювання автори пояснювали необхідністю “реалізації права українського народу користуватися природними ресурсами України, зокрема права власності на мисливські тварини”. Цікаво, про який «народ» ідеться, адже найкращі мисливські угіддя давно розібрали всякі лозинські. Розуміння цього суспільством не дало можливості депутатам-звіровбивцям поспекулювати на високих матеріях.

У третій спробі лобісти “врахували думку громадськості”, і тепер відновлення полювання на територіях природно-заповідного фонду спрямоване “на узгодження політики природоохорони та природокористування”, а саме полювання в тексті законопроекту замінено “мисливським туризмом”. При цьому автори законопроекту не пояснюють, в чому між ними різниця. Адже якщо туризм мисливський, то це те ж саме полювання!

Крім такого маскування, у порівнянні із попередніми спробами, автори до нового законопроекту нічого принципово нового не додали. Тому доречно згадати, з чим 17 січня 2011 р. звернулися до Голови Верховної Ради у відкритому листі “Ні” полюванню на заповідних територіях!” майже 140 представників громадських організацій та окремі лідери громадської думки з України, Молдови, Німеччини та Росії: “Будь-яке послаблення охоронного режиму територій та об‘єктів природно-заповідного фонду, зокрема введення полювання, повинно прийматися лише з урахуванням експертних висновків та громадської думки. У цьому разі їх не було враховано. Якщо користуватися логікою авторів цього законопроекту, то без економічного обґрунтування, без експертних висновків, не зважаючи на екологічні вимоги та думку громадськості, “для поповнення бюджету” на заповідних територіях можна не тільки полювання відкрити, а й розпочати вирубування лісу, видобуток корисних копалин, забудову котеджами для VIP-осіб!

Природно-заповідний фонд України є національним надбанням народу України і частиною Всесвітньої природної спадщини. Більшість громадян вважає цей фонд не місцем вбивства тварин задля власного задоволення, а місцем єднання з природою, територією, де можна побачити диких тварин у природній обстановці, – таких можливостей стає дедалі менше і менше – зокрема і “завдяки” мисливцям. Тепер спілкування з природою можливе лише на територіях природно-заповідного фонду. Але відновиться на них полювання – і тут ця можливість зникне. Мисливці становлять всього кілька відсотків населення, і вони не мають права нав’язувати більшості свої інтереси!”

Аналіз такої «законотворчості» свідчить, що ці депутати абсолютно не розуміються на тому, що узялися законодавчо регулювати, – вважає директор Київського еколого-культурного центру, заслужений природоохоронець України Володимир Борейко. Так, у пояснювальній записці до законопроекту автори стверджують, що мисливський туризм у заповідниках буде вестися за обов’язкової екологічної експертизи. Ой, неправду кажуть! Мали б знати, перш ніж таке заявляти, що згідно із Законом України “Про екологічну експертизу” мисливський туризм не належить до об’єктів обов’язкової екологічної експертизи.

А ще ці законотворці запевняють, що нині у заповідниках не створено інформаційної бази моніторингу фауни (тобто – відстеження того, скільки й де тварин живе у заповіднику, як вони почуваються, збільшується чи зменшується їх кількість, з яких причин тощо). А ось мисливський туризм, буцімто, такому моніторингу сприятиме. Це також неправда: усі заповідники ведуть так звані Літописи природи, частиною яких є й моніторинг фауни.

Крім того, мисливська «трійка» плутає поняття “біосферний заповідник” та “біосферний резерват”, через що робить неправильний висновок: мовляв, якщо в Румунії на території біосферного резервату дозволено полювання, то його можна дозволити й на території українського Дунайського біосферного заповідника. Але ж режими цих заповідних установ істотно відрізняються!!!

Дійшло до того, що, лобіюючи свою звіровбивчу ідею, автори законопроекту посилаються на досвід слаборозвинених і корупційних країн Африки, де ведеться полювання в національних парках. При цьому чомусь соромливо замовчують про досвід національних парків США й Канади, де спортивне полювання суворо заборонено. Усі ці факти свідчать, що автори законопроекту просто не розбираються в заповідній справі.

Слід додати, що мисливські угіддя займають майже 80 відсотків площі України, тоді як заповідники – усього 0,5 відсотка. То чому мисливський туризм не можна розбудовувати в мисливських господарствах, а обов’язково треба для цієї сумнівної витівки жертвувати заповідниками, яких в Україні й так недостатньо? Зауважу, що вбивство диких тварин для розваги, чим нині, по суті, є спортивне полювання, – й без того справа вкрай аморальна і ніяк не може сприяти екологічній освіті та вихованню населення, чим якраз і повинні займатися заповідники та інші об’єкти природно-заповідного фонду.

Природоохоронна громадськість звернулася до Комітету ВР з екологічної політики з проханням не допустити проходження законопроекту “Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” (щодо екологічного та мисливського туризму)” № 8405 від 19.04.2011 р., авторами якого є депутати-мисливці. Будемо сподіватися, що у парламенті знайдеться більшість, здатна погамувати їхні апетити.

Олег ЛИСТОПАД

«Селянська правда», №65, 7 червня 2011