«Що горить і кого сварити?» — такими були два головні запитання киян уранці 17 січня 2017 року. Всі озиралися у пошуках джерела диму й смороду. Астматики понаднормово хапалися за інгалятори. Державна служба з надзвичайних ситуацій оперативно провела ревізію й авторитетно заявила: впродовж доби значних пожеж не було. ЗМІ поширили інформацію, що причина задухи — несприятливі погодні умови, так звана інверсія. Це коли приземне повітря холодніше за верхні шари атмосфери, внаслідок чого вертикальна циркуляція уповільнюється і майже зупиняється.
Але погодна версія — це напівправда. Головна причина смогу, який накрив столицю перед Водохрещем, і таких самих жахливих днів минулого літа — забруднення повітря. Переважно його спричиняють теплоелектростанції, котельні й автомобілі. А погода лише притисла викиди до землі, не дала їм, як зазвичай, розпорошитися, розсіятися. За даними Центральної геофізичної лабораторії за 2016 рік, рівень забруднення атмосферного повітря в Києві оцінювали як високий. Це засвідчили стаціонарні пости спостережень за забрудненням атмосферного повітря як у центральних районах міста, так і ближче до околиць. Менший, ніж високий, рівень забруднення був лише у трьох точках. Одна з них — у, здавалося б, курортному Гідропарку.
Насправді рівень забруднення тут підвищений. А низький показав лише пост на проспекті Науки, розташований біля регіонального ландшафтного парку «Лиса гора».
Добре, але… погано
Добре, що хоч якась система контролю за якістю повітря є. Центральна геофізична лабораторія має в різних районах Києва 16 пунктів спостереження, вони також є в усіх обласних центрах, зокрема в Харкові — 10, Одесі — 8, Дніпрі — 6, Запоріжжі — 5. Чотири рази на добу вони беруть проби понад 20 інгредієнтів.
Погано, що частина обладнання ще радянського зразка, а два пости працюють за неповною програмою. Ще до реконструкції Виставкового центру в Києві пост тут було втрачено. Не відновили ще одного і біля станції метро «Тараса Шевченка», демонтованого через будівництво офісного центру, — київська влада не знайшла нового місця.
Погано, що немає змоги міряти рівень забруднення дрібнодисперсними (дуже маленькими) частками. Для цього потрібні методика, новіші прилади. Також немає змоги визначати бензопірен (спричиняє рак). До нападу Росії на Україну це робили. І не лише у столиці, а й у 52 містах. Фільтри з абсорбованим на них бензопіреном поштою доправляли в регіональну лабораторію в Донецьку. Через російську окупацію з мережі спостереження випало 14 міст. Для відновлення повноцінних спостережень у решті 39 слід створити нову лабораторію, але тільки спектрофотометр коштує дуже дорого.
Добре, що порівняно з початком 1990-х рівень забруднення в Києві зменшився. Причина — не працює чимало шкідливих виробництв.
Погано, що рівні забруднення все одно високі. У 2016 році повітря міста було найбільше забруднено діоксидом азоту, формальдегідом та оксидом азоту.
Так, середній вміст діоксиду азоту перевищував середньодобову гранично допустиму концентрацію утричі, формальдегіду — вдвічі, оксиду азоту — в 1,3 раза.
Добре, що середні концентрації інших домішок були нижчими від рівня, але вони все одно шкодять нашому здоров’ю. Синергетику (коли одна речовина посилює дію іншої) за нашими нормативами не оцінюють. Узагалі будувати систему захисту довкілля й здоров’я людини, лише орієнтуючись на гранично допустиму концентрацію, — це позавчорашній день.
Маленькі, проте страшні
На Трипільській ТЕС та Дарницькій ТЕЦ від спалення вугілля дрібнодисперсні частки утворюються у великих кількостях. Незалежний інститут судових експертиз торік ретельно вивчив їхній склад у зоні впливу Трипільської ТЕС. Експерти визначили: це оксид кремнію й важкі метали. А вивчення під електронним мікроскопом показало, що за формою частинки — все, що ви можете уявити для різання, проколювання або розтинання. Ці голки і леза потрапляють у наші бронхи. Далі — цитата: «Експерт дійшов висновку щодо істотного (недопустимого) ризику для населення обстеженої території захворювання дихальних шляхів (фіброз, гранульома, силікоз легень), у тому числі онкологічних, унаслідок пилового забруднення атмосфери, спричиненого господарською діяльністю Трипільської ТЕС».
Спишемо все на грип?
«За останні більш ніж 20 років найчисленнішими в Києві залишаються хвороби органів дихання переважно за рахунок гострих респіраторних захворювань». Це фраза зі звіту «Захворюваність та смертність населення м. Києва за 2011—2015 роки», підготовленого Головним управлінням статистики міста. Точніше, з анотації до звіту, бо повних текстів чомусь не розміщено.
Справді, кількість бронхо-легеневих недуг киян вражає. 2015 року вперше зареєстрованих випадків таких захворювань офіційно зафіксовано понад мільйон. Тобто кожен п’ятий мав якусь халепу. І це без хронічних хворих і тих, хто не дійшов до лікарів через відразу до черг у поліклініках або жорстоку необхідність вийти на роботу з побоювання втратити робоче місце.
Але скільки хвороб спричинило саме забруднене повітря, документ відповіді не дає. Всесвітня організація охорони здоров’я в останньому звіті зазначила, що у 2012 році отруйне повітря вбило у світі три мільйони людей. Скільки з них мали українські паспорти? Мені такі дослідження не траплялися.
Процитую ще один рядок київських статистичних даних: «У структурі захворюваності дитячого населення переважають хвороби органів дихання, які характеризуються негативною динамікою (тобто що далі, то гірше. — Авт.). Серед усіх захворювань у 2015 році хвороби органів дихання у дітей віком до 14 років становили 68,4%».
Як бачимо, діти хворіють більше. Чи не тому, що дорослі банально вищі за дітей? Адже забруднення концентруються у приземному шарі повітря, і тому їх вплив на малечу, зазначають медики, більший. Утім, інші наголошують, що в дітей просто слабший імунітет.
Що робити?
Як отримати придатний для життя атмосферний шар? У якому стані він нині? Хто за що відповідає/не відповідає і як нам цю відповідальність реорганізувати? З кого про що питати? Скільки треба грошей і де їх узяти? Як отримати якісь «квік він» — швидкі рішення? Які треба зробити «фьост степс» — перші кроки? Запитань багато, спитати нікого.
За якість повітря відповідає Мінприроди. За здоров’я — МОЗ. Центральна геофізична обсерваторія, яка є основним джерелом даних за цією темою, підпорядковується ДСНС, яка входить до складу МВС. Кому підпорядковується санепідемстанція (має пересувні лабораторії й колись мала значні повноваження), сказати не беруся. Після кількох реорганізацій цього органу я вже геть заплутався. Хто тут головний? І хто, наприклад, має ініціювати розроблення і затвердження нових Державних санітарних правил охорони атмосферного повітря населених пунктів? Адже чинність старих правил 2014 року зупинено!
Апелювати до місцевої влади, роль якої до того ж зростає у процесі децентралізації? Але екоактивісти чогось реального від київських чиновників не домоглися. За словами експерта Національного екологічного центру України Олега Савицького, кількість автомобілів у Києві зростає, але адекватної транспортної політики міська влада не має. Програма з поліпшення стану атмосфери столиці — лише на стадії розроблення. Навіть не бралися ще за стратегію розвитку Києва, до якої треба ввести послідовне зменшення викидів та якісний контроль забруднень. Плюс першочерговий розвиток громадського транспорту, енергоефективність будівель та впровадження відновлюваних джерел енергії.
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Дмитро АВЕРІН,
експерт Всеукраїнської громадської організації «МАМА-86»:
— У Центральної геофізичної лабораторії немає змоги вимірювати приземний озон так, як це роблять в усьому світі. Дрібнодисперсні частки є не лише у викидах електростанцій, а й у викидах автотранспорту — і це основна проблема в Києві.
Щодо статистики атмосферного повітря, то найбільша проблема тут, що у вільному доступі нема даних його забруднення. Якщо статистика щодо Києва частково доступна, то про інші міста країни її немає ні на сайті лабораторії, ні в статистичних виданнях. І як робити аналіз стану атмосферного повітря? Навіщо витрачати бюджетні кошти, якщо суспільство й керівництво країни не можуть скористатися цією інформацією?
Leave a Reply