Місцеві районні представники Батьківщини та Свободи ініціювали та лобіюють ЛІКВІДАЦІЮ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАРКУ “Тузловські лимани”. Неодноразові намагання очолити нацпарк з метою доступу (для власного збагачення) до природних ресурсів не мали результатів, тому вони вирішили йти шляхом ліквідації природоохоронної установи. Вони надзвичайно поспішають, вважають, що даний злочин зможуть скоїти поки Мінприроди очолює представник Свободи.
> Тузлівські лимани (Татарбунарський район) внесені на початку 90-х в Рамсарський список і є водно-болотними угіддями міжнародного значення. Обов’язок держави – ЗБЕРІГАТИ ці унікальні екосистеми шляхом надання охоронного статусу, тобто створення об’єкту природно-заповідного фонду України. Для виконання державою зобов’язань минуло 15 років! і в січні 2010 року президент України В.Ющенко підписав відповідний Указ.
> За 5 років до створення НПП вже велися “місцеві бої” за морські лимани. Немало було бажаючих серед місцевих депутатів райради володіти таким багатством – морські лимани з запасами лікувальних грязей, вилов риби, шикарне піщане узбережжя (Причорноморська коса), очеретяний бізнес. Депутати райради навіть прийняли рішення… і поділили між собою біля 40 км піщаної коси (дякувати Богу відмінили). Найзапеклішими ворогами природи виявилися Ігор Вторенко (депутат райради, керівник місцевої Батьківщини) та голова райради (на той час) Кожухаренко Наталя. Вторенко мав свої риболовні бригади, а Кожухаренко, як найбільший землевласник, використовувала прибережні смуги лиманів для ведення господарства (хоч на той час її фермерське господарство “Віктор і я” було переписано на сина). Була справжня істерія – щоб недопустити створення нацпарку, в районій газетці писали, що це “державне рейдерство”, підбурювали та залякували місцеве населення: люди втратять доступ до лиманів, їх будуть розстрілювати, засадять лісом, бо це ж парк, та завезуть слонів і кенгуру, які повитопчують їх городи (мине небагато часу і людина, яка розповсюджувала цю хрєнь, стане директором нацпарку). Відповідно, місцеві ради не погоджували створення парку, документи вже були в адміністрації президента, але ніяк не могли підписати без узгоджень. Тоді В.Ульянченко фактично в приказному порядку змусила голову Татарбунарської РДА Мусіхіна надати узгодження. Ще певний час йшли торги і вирвали-таки цінні території у майбутньго НПП – ділянки коси на рекреаційних територіх. Саме те, що дозволило б в подальшому фінансово підтримати функціонування парку.
> Адміністрація парку була утворена у вересні 2011 року. На той час Н. Кожухаренко вже була головою Татарбунарського РДА і саме вона зробила подання на директора нацпарку – І.Вторенка (щоб боротися з корупцією, процес потрібно очолити). Два політичних опоненти – Н.Кожухаренко – запеклий регіонал, І.Вторенко – батьківщиновець, продовжили боротьбу за місцеві природні ресурси і охороний статус їх не зупинив.
> Нагадаю, Вторенко отримав посаду директора за рік до парламентських виборів 2012 року і можливо саме цей факт вплинув на його рішення підримувати регіонала В.Барвіненка. Його призначенням Н.Кожухаренко “вбивала декількох зайців” – ліквідувала т.з. опозиціонера і захистила власний бізнес від посягань, адже Вторенко не цікавився б, чому викорустовуються прибережні смуги (що є грубим порушенням).
> В той час, коли лідер Батьківщини була в Качанівській колонії, мєстєчкові лідери продавалися, забезпечуючи своє існування. В місцевому інформаційному просторі жодних заяв, жодних публікацій на підтримку ЮВТ не було, жодніх заходів в районі не проводилося. Ось так, бракон’єр по суті, став “природоохоронцем” і його мрія збулася – безмежні можливості для власних бізнес-проектів, при цьому, зарплата від держави і солідне фінансування на ремонти офісу. Після виборів 2012 р. Вторенка звільнили. Але за півтора роки на керівній посаді, зроблено масу помилок та створено масу конфліктних ситуацій, що відбувається завжди, коли очільником є не професіонал, або ж має певну злочинну мету (наприклад, мисливство, джипінг, рибальство в заборонений період, конфлікти з власниками худоби). На нього є декілька кримінальних справ, яким не надають ходу, вони зберігаються в райвідділі міліції та є інструментом впливу. Нагадаю, зараз І.Вторенко очолює виборчий штаб Ю.Тимошенко.
> Після звільнення Вторенка, директором був призначений такий же далекий до природоохорони чоловік, який займався сільським господарством в одному з прибережних сіл і застосовував хімікати біля водойм. Минуло ще пів-року і нове призначення – київський бізнесмен, який також вирішує виключно свої бізнес-інтереси (Ю.М. Грей) – мріє забудувати косу, що є заповідним ядром нацпарку! Така недолуга кадрова політика за часів януковича стала нормою в структурі Мінприроди, зокрема департаменту заповідної справи, адже для варварів нічого святого не існує, їм би зажрати все найцінніше. За те зло, яке було спричинено об’єктам ПЗФ за часів диктатора, вважаю державним злочином дії директора департаменту заповідної справи Канцурака, який до цього часу працює в Мінприроди, вже при новому міністрі.
>
> А Ігор Вторенко, втративши доступ до лиманів, знайшовши собі спільників – Гажийськго та Рибіна, які є членами Свободи, підбурюючи рибалок та місцеве населення, пишуть листи та збирають підписи на ліквідацію національного парку. Цього року, об’єкти ПЗФ не отримали ліміти на вилов риби (в цьому є провина як директора парку, так і чиновників Мінприроди) і там де рибальство є традиційним видом природокористування, потерпають рибалки. На такому благодатному грунті йде збурення, залякування та активний збір підписів. Саме так місцеві діячі (вже владних партій) підтримують Уряд – колотом та протизаконними діями. Такі собі, екологічні сепаратисти. І гадаю, що зроблять виборчу кампанію кандидатам у президенти – Тимошенко і Тягнибоку, саме на ліквідації національного природного парку! Мета виправдовує засоби.
Ірина Вихристюк, Татарбунари
Leave a Reply