Про долю вітчизняного органічного землеробства
Мене завжди вражала живучість споришу. Ще у дитинстві помічав: хоч би скільки ніг протупало стежкою через пустирище перед нашою «хрущовкою», що стояла на околиці спекотного запорізького літа, килимки цієї рослини стійко зеленіли і тішили моє око та зграї горобців, які весело здзьобували споришеве насіння.
Так і вітчизняне органічне сільське господарство: скільки не тупають по ньому різноманітні хвилі криз та дурнуваті циркуляри із чиновничих кабінетів, усе одно не меншає охочих ростити на українській землі якісні, не засмічені ні хімією, ні генетичнопокуроченою гидотою крупи, овочі, фрукти. Та й тваринництво органічне потроху стає на ноги: почали з’являтися в наших крамницях і м’ясо та молоко, отримані від худоби, що вигодувана без невідомо чим напханих харчових добавок та руйнівних для печінки й підшлункової антибіотиків.
Про це хоч і невелике, але зростання, повідомили учасникам семінару, який відбувся з нагоди старту другого етапу швейцарсько-українського проекту «Розвиток органічного ринку в Україні». Те, що швейцарці й надалі збираються підтримувати (роблять це вже майже десять років) наше наближене до «природного» виробництво харчів, теж порадувало. На тому, власне, добрі новини для українського «органіку» (так коротко називають цей напрямок сільського господарства його учасники) і закінчилися. Втім, може хтось не погодиться, але судіть самі.
П’ять за десять
Ось-ось Верховна Рада ухвалить закон про підтримку органічного ринку. Про це повідомив завідувач секретаріату Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради України Олександр Старинець.
Радіти? Я б почекав. Бо за останні десять років це вже П’ЯТА спроба ухвалити такий закон.
Довго заважали політичні мотиви. У нашому ж нинішньому парламенті як: не суттєво чи хороша ідея. Важливо – хто її пропонує. Якщо політичні суперники, то – «геть», «ганьба» або «отклоніть» – хоч би у якій формі це висловлювалось, результат один – страждає справа. Так і з «органічним» законом було. Поки його розробляли, при владі були одні, коли розробили – прийшли інші. Ну і – заблокували. Потім громадськість вже на сучасну політичну більшість «вийшла». Наче справа рушила вперед, рік тому закон навіть ухвалили! Але тут втрутився президент і наклав вето на закон.
Злі язики кажуть, що не з причин поганої якості законопроекту. А тому, що «сім’я» втямила нарешті, що тут можна буде і собі непогано заробити. І узяла тайм-аут для того, щоб відповідно підготуватися до формального проголошення українського органічного сектору.
І ось – п’ята спроба. П’ятий підхід до штанги. А на носі – осінні вибори до Верховної Ради, до яких залишилися лічені сесійні тижні. Невже у ті гарячі передвиборні дні буде час і вистачить розуму ухвалити нормальний закон? Ой, не вірю! Ой, підозрюю, що, як завжди перед виборами, усі депутати будуть лише себе піарити та паплюжити суперників.
Та й де ви в нинішньому парламенті знайдете щирих прихильників і органічного виробництва, і села як такого?
Покажіть ваш мандат!
За інформацією начальника відділу загального землеробства Мінагрополітики та продовольства Анатолія Рудюка, на сьогодні органічне сільське господарство представляють 190 операторів (це і виробники, і переробники і торговці органічними харчами). Начебто не так і багато, але ж як ми вже казали – без будь-якої фінансової та організаційної підтримки з боку держави, навіть без офіційно-законодавчого визнання.
А як же бути споживачеві, коли навіть держава не визначилася що є що? Як за відсутності визначених державою правил і норм відрізнити «органічне» від вирощеного на нітратах-хімікатах? Відповідь: спитати у продавця документ, мандат. Себто, правильно він називається «сертифікат». В Україні такі сертифікати видають аж 16 сертифікаційних організацій. 15 з них – закордонні (авжеж, наші європейські сусіди хочуть чітко знати, що їдять). І лише одна – Органік-Стандарт – українська. Та й то створена вона не завдяки підтримці держави, а за допомоги вже згаданого швейцарсько-українського проекту. Саме швейцарці, певною мірою можна сказати, схибнуті на органічних харчах, і досвід свій у створенні сертифікаційних центрів сюди привезли; і техніку-прилади деякі на почин; і наш персонал «за так» навчали. До речі, відразу на одне запитання (його дуже часто задають) відповім: як перевірки перед видачею сертифікату проводяться. Так от, аналізи кінцевого продукту – зерна, овочів, яєць чи м’яса, проводяться вибірково – коли є якісь сумніви. А контролюється сам процес виробництва харчів: які технології застосовуються, що у ґрунт вноситься, чим скотинку та птахів годують. Ну і аналізи самого ґрунту, особливо на перших порах – бо якщо там пестицидів «під зав’язку», то потім можна урожай і не перевіряти, ясно, що ці пестициди у ньому «засвітяться».
Моя твоя непонімай
Але повернімося знову до становлення системи сертифікації як такої. Отже, іноземні фірми прийшли сюди із своїми сертифікаційними системами, щоб мати можливість торгувати у себе українським крамом. Швейцарці разом з нашими ентузіастами теж одну сертифікаційну мережу створили. А наші чиновники, слава Богу, хоч не заважали. Бо, як на мене, співвідношення 15 до одного аж ніяк не свідчить про підтримку, а, навпаки, характеризує рівень розуміння нашим чиновництвом і політикумом значимості «органіку» і взагалі «з чим його їдять».
Причому остання приказка тут доречна як у переносному, так і буквальному сенсі. Якось в одному з наших шановних державних відомств відбувалася презентація, присвячена органічному сільському господарству. До промов та дискусій додавалася й більш матеріальна частина – дегустація органічної продукції. Але як тільки дійшло до розрізання головки органічного сиру із сироварні Нижнього Селища («Селянська правда» писала про цей продукт у статті «Чотири плюси Нижнього Селища», СП №86, 23 липня 2010), як чиновників з кімнати презентації наче тайфун вимів. Вони «не зрозуміли» запаху селиського сиру, запаху натурального продукту. Бо звичний сьогодні більшості українців твердий «сир» не пахне – як не пахнуть і його складові – похідні неїстівної для людини пальмової олії та інші далекі від поняття «їжа» складові.
Питання є, відповіді – немає
Ще не так давно відділ Анатолія Рудюка містив у своїй назві слово «хімізація». Та й він сам у своїй промові з майже ностальгією згадав про часи, коли вносилося по 150 кг «хімії» на гектар. «У нас тепер усе сільське господарство можна назвати органічним, – зауважив він з дивною посмішкою, – бо у виробників зазвичай коштів на хімзахист рослин немає».
Е, ні. Не так усе просто! Лишень припинивши сипати у землю хімікати виробником, а особливо – успішним виробником органічної продукції не станеш. Тут ще багато чого треба не робити, а ще більше – робити певним чином. Та й продати вирощене треба вміти. Учасник семінару Олексій Кочковський пригадав, як у 1990-ті деякі іноземні компанії скуповували збіжжя у господарств, розташованих неподалік портів. Вибирали збіднілих – тих, хто не мав коштів на хімізацію та добрива. От вам і «органіка». Та й везти було до кораблів недорого. «Покривали» такі партії товару сертифікатами своїх компаній і продавали вже за кордоном відчутно дорожче за ціну, яку самі давали радим і копійці колишнім колгоспникам.
Сьогодні ж передові українські виробники органічного збіжжя знають і порядок цін, і те, що укладати контракти треба ще на початку року, домагатися твердих і вигідних для себе цін. Але знов-таки, із «своїм» законом за спиною і виробляти, і торгувати було б легше…
Крім закону про власне органічне виробництво, є питання й щодо закону про землю, точніше – пакету законів. А ну як наші олігархи таки доможуться свого і земля піде з молотка. Адже тоді відбудеться неминуча латифундизація України і дрібним господарствам і господарям (а саме такі складають кістяк органічного виробництва та переробки) буде непереливки. Чи готові швейцарці працювати у таких умовах? Чи мають план «Б»? Чи будуть й у такому разі підтримувати українських органічних фермерів та переробників?
Це питання я поставив директору Швейцарського бюро співробітництва в Україні Гуідо Бельтані. Бельтрані віджартувався: «Ми – оптимісти і віримо у позитивний розвиток подій».
А якщо таки дикий ринок землі запрацює? – я усе ж намагався отримати точнішу відповідь. Тоді Бельтрані зізнався, що ситуацію із землею в Україні швейцарці уважно вивчають, але продовжив у тому ж дусі: сподіваємося, мовляв, що за будь-яких розкладів для органічного сектора знайдеться своя ніша.
Ех, мені б його впевненість. Але я такої не маю. Маю лише надію на нинішню осінь, на те, що на виборах до Верховної Ради народ вдарить своїми голосами по тих жадібних руках, які з усіх боків і під різними прапорами тягнуться до благословенної української землі.
Тож усе залежить від вас, земляки…
Олег Листопад
«Селянська правда», №80 12 липня 2012
Leave a Reply