Чотири плюси Нижнього Селища

На перший погляд село як село – одне з типових поселень Хустського району Закарпаття. Але має воно кілька особливостей, що вирізняють його з-поміж інших.

Таємничий “Longo May”

Звична для радянських людей споруда типового сільського Будинку культури (в середньо-благополучному селі): два широкі поверхи, обшарпані від часу й нешанування місцевих традицій будування зовнішні стіни, великі скляні вікна-вітрини, просторі приміщення всередині, де гуляє вітер… Але щось не в’яжеться з відомими стереотипами: вітер всередині не гуляє, тому що просторі вікна заклали цеглинами й поставили склопакети з теплоізоляцією; на першому поверсі розмістився затишний паб, куди залюбки заходять поспілкуватися після роботи місцеві жителі; в кінозалі насправді показують кіно; на другому поверсі постійно відбуваються якісь семінари із застосуванням комп’ютерів і відеопроекторів. Ця споруда живе. Будівлю сільського Будинку культури взяли в оренду й утримують сільські ентузіасти.

Звідки ці ентузіасти взялися в Нижньому Селищі, – історія хоч і недавня, але вже оповита легендами. Достеменно відомо, що вони ще у студентські роки пов’язали свою діяльність із міжнародним кооперативом “Longo May”, вони, хоч і розмовляють українською мовою, не всі зовсім українці, що розвивають у Нижньому Селищі нестандартні проекти. Сир вони роблять швейцарський, пиво – німецьке, ковбасу – французьку. Туалети будують біологічні, з тирсою замість водного змиву, поважають неорне землеробство та органічне виробництво, а у вільний час влаштовують сільський пісенно-фольклорний фестиваль («Селиська співанка»), куди приїжджають зірки-музиканти європейського рівня. Втім, місцевий гурт «Гудаки» також шанований гість на багатьох українських і європейських сценах.

За статистикою більш ніж 60% жителів Закарпаття шукають роботи за кордоном. Населення Нижнього Селища – близько 3200 чоловік. Багато хто через кризу повернувся додому. Можливо, таким людям, саме завдяки активній діяльності сільської громади та активістів-фермерів удасться знайти заробіток дома. Адже сільські ініціативи приваблюють також увагу численних туристів, і сільський туризм набуває популярності в цьому регіоні, дає широкі можливості для розвитку власного бізнесу. Чимало місцевих селян вже активно працює в туристичній сфері. І природний ландшафт, і гори, і неповторний колорит селища приваблюють туристів не лише з різних областей України, а й з-за кордону. А тими, хто ще не доріс до пошуку заробітку, дбайливо опікуються вчителі та ті самі фермери: тут формується соціокультурний центр, є дитячий садок, школа мистецтв, а в середній школі (400 учнів) впроваджується чимало цікавих сучасних проектів, до яких залучені учні, і вчителі, і відомі міжнародні організації.

На фото Катерини Малькової: це ферма європейського зразка, де худоба утримується згідно з умовами органічного фермерства. Збудував її на околиці Нижнього Селища один із активістів міжнародного кооперативу “Longo May” та Закарпатської асоціації місцевого розвитку, француз з українським корінням, а нині місцевий житель, Орест Дель Соль. Незабаром тут з’явиться ще й ковбасний цех; Орест сподівається, що його ковбаса буде мати відзнаку органічного продукту.

Вода і біотуалет

Однією з основних проблем закарпатських сіл є питна вода. Нереальним в сучасних умовах є й будівництво системи каналізації. В Нижньому Селищі до вирішення цих проблем підійшли з двох сторін.

По-перше, побудували спільними зусиллями та за підтримки міжнародних проектів водопровід, який здалеку постачає питну воду до школи. Цікаво, що жоден із сільських начальників чи віп-персон не отримав цієї води до свого будинку, як і самі організатори проекту. Якісна питна вода на сьогодні для села – розкіш. Тому, вирішила громада, поки що – тільки дітям.

По-друге, спробували мінімізувати витрачання води на потреби санітарії. Так, у школі з’явився біотуалет (фінансова підтримка будівництва –  Європейський Громадянський Форум, відділ освіти Хустської РДА та Фонд муніципальних ініціатив). Більшість сіл України неканалізовано, тож усі продукти життєдіяльності людей – суміш фекальних мас і сечі – потрапляють безпосередньо в річки та потоки, забруднюючи поверхневі води. Або скидаються в підземні місткості, які потребують регулярного очищення спеціальними службами. Однак часто такі септики не достатньо ізольовані і фекальні стоки потрапляють до ґрунтових вод, а потім – до колодязів, роблячи колись цілющу джерельну воду непридатною для споживання. Одним із ефективних шляхів уникнення забруднення поверхневих та ґрунтових вод у селах за браком каналізаційних систем та очисних споруд є біотуалет. Він вигідно відрізняється з-поміж інших систем утилізації каналізаційних стоків: комфортний та гігієнічний, не має неприємного запаху, сприяє значній економії води, а внаслідок компостування фекалій та окремого збору сечі утворюється якісне органічне та неорганічне добриво. Для того, щоб вміст компосту добре перегнивав і вироблялося добриво, без домішок біогазу, треба відділяти сечу від фекалій безпосередньо в туалеті (для цього встановлюються спеціальні роздільні збірники замість звичних городянам унітазів). А ще – регулярно додавати до фекалій в потрібних пропорціях речовини, які містять вуглець. Відтак досягають потрібного балансу хімічних речовин (співвідношення вуглець-азот) та необхідних умов для утворення компосту. Найбільш придатним матеріалом для добавки є листя дерев, солома, тирса.

На фото Ореста Дель Соль: біотуалет у середній школі Нижнього Селища. Це не тільки ідеальний спосіб вирішення проблеми забруднення поверхневих та ґрунтових вод каналізаційними стоками у сільській місцевості, а й чудовий засіб отримання високоякісних органічних добрив, які можна використовувати у домашніх городництві та садівництві.

Селиська сироварня

Однією з особливостей Нижнього Селища є наявність власної сироварні, продукція якої за кілька років стала відомою не лише всьому Закарпаттю, а й далеко за його межами.

Селиська сироварня – унікальний соціальний проект. А починалося все із звичайної поїздки за кордон у пошуках роботи. Директор сироварні Петро Пригара кілька років проходив стажування у швейцарських сироварів. І саме за швейцарським проектом  будувалася сироварня в Нижньому Селищі.

Спочатку провели складну систему очищення стічних вод. А вже 2003 року запустили в роботу цех сироварні. Тут виробляють три сорти сиру. Всі назви прив’язані до місцевості, що також робить продукцію особливою на ринку: «Селиський», «Хуст» та «Нарцис Карпат».

Сири виготовляють лише з натуральної місцевої сировини, без будь-яких хімічних добавок, і дають їм вилежатися стільки, скільки треба. Молоко для сироварні беруть виключно в місцевих селян – з Нижнього Селища та сусідніх населених пунктів.

Молоко охолоджується, сепарується, пастеризується та кисне. Далі подрібнене молочне зерно заливають у спеціальні форми. Головки сиру тут нічим не покривають, його лише витримують у сольовій купелі, а потім дають дозріти у підвалі. Смак сиру багато в чому залежить від якості трави, якою харчувались корови, та від того, як швидко його вдається охолодити.

Сири з Нижньоселиської сироварні практично нічим не відрізняються від французьких та швейцарських. Тому цю продукція представлено на стенді різноманітних виставок і презентацій посольств Франції та Швейцарії в Україні. А в цілому робота сироварні ще раз підтверджує необхідність просування екологічно чистої продукції на харчовий ринок України. І відкриття підприємств такого типу може значно поліпшити рівень сільського життя, привабити інвесторів та туристів і в цілому допомогти розвитку регіону.

На фото Катерини Малькової: сир – традиційний продукт харчування в Карпатах. Але в кожній місцевості його виробляють і називають по-різному. В Нижньому Селищі працюють за сучасними європейськими технологіями, хоча називають сир місцевими іменами, адже виробляють його з молока зі смаком карпатських трав…

Фруктовий сад

Учні середньої школи Нижнього Селища ознайомлені з традиційними правилами догляду за фруктовими деревами, адже в кожного в селі є домашній практичний досвід. А ось нові, сучасні знання з садівництва вони здобувають на шкільній присадибній ділянці, де на двох гектарах землі росте понад 500 плодових дерев. Вирощувати фруктовий сад за сучасними методиками школярам допомагають вчителі й фахівці з благодійного фонду «Хайфер Проджект Інтернешнл» (вони й подарували школі саджанці).

Поява у шкільному саду чеського консультанта пана Радіма Пешека не випадкова. Про Нижнє Селище йому розповіли активісти благодійного фонду «Зелене досьє», які під час подорожі Білими Карпатами, відвідавши школки Радіма, запропонували провести майстер-клас для українських садівників. Вийшло цікаве поєднання: звичний досвід місцевих школярів, сучасні методи садівництва і відродження старих традиційних сортів карпатських яблук. Радім разом із школярами «прищеплював» багаторічний досвід чеських школок на закарпатські яблука. Міркували разом, як правильно доглядати молоді насадження, як проводити щеплення, як забезпечити захист садів, як формувати крону саджанця, зрізуючи бічні гілки, щоб основа дерева була міцнішою, і залишаючи основу з трьома-чотирма найміцнішими галузками, які з часом сформують майбутнє дерево.

Наразі в Україні замало такого досвіду та теоретичної бази щодо догляду за фруктовими деревами, де б поєднувалися карпатські традиції з новітніми технологіями заради відтворення традиційних сортів. А ті підприємці, які заробляють на експорті фруктів, надають перевагу, на жаль, хімічним способам захисту дерев. Це неправильно, вважає Радім. Яблуні, які він вирощує в себе на батьківщині, не потребують хімічного захисту, адже про все заздалегідь подбала природа, і, вміючи виготовити ті чи інші розчини з трав, можна досягти значно кращого ефекту.

Спеціалізація Радіма – відновлення і збереження старих сортів фруктових дерев. Вони корисні тим, що добре адаптовані до місцевості, де ростуть, легко переносять всі кліматичні умови того чи іншого регіону, генетично не модифіковані. Адже старі сорти вирощували наші предки так, як закладено було самою природою. Старі сорти фруктових дерев перевірені часом, їх смак добре відомий і сік з них набагато кращий, ніж з тих сортів, які завозять до нас з інших країн. Крім того, старі дерева добре вписуються в архітектурний ландшафт.

Отже, поєднання давніх селянських знань з новітніми технологіями має дати добрий результат для розвитку фруктових садів не лише в Нижньому Селищі, а й в інших регіонах Закарпаття.

На фото Любові Загоровської: Радім Пешек у молодому саду

Тамара МАЛЬКОВА, Любов ЗАГОРОВСЬКА

«Селянська правда», №86, 23 липня 2010