Ви досі не здогадувалися, що головний герой казки Єршова «Горбоконик» (українською чудово переклав Максим Рильський) має прототип у реальному житті? Авжеж, це наш лісовий красень лось не раз рятував Івана від лютої смерті. Де роги? – ну так ще молодий той лосик був. Вже з характерним горбом, але без галузистої зброї на потилиці.
За такі подвиги лосю варто би пам’ятник поставити. В літературному віртуальному світі може десь і стоїть. А от у реальному лося не лише не вшановують, а й зустрічають замість квітів кулями та картеччю.
Лосецид
За даними Держлісагентства на початок 2016 року в Україні налічувалося 6616 лосів. Для порівняння, у 2015 в Польщі їх налічувалося 28 тис., а в Білорусі в 2014 — 30-40 тис.
На думку ж керівника секції ссавців Національної комісії з питань Червоної книги України Сергія Межжеріна, зараз в нас лосів залишилося взагалі одна-дві тисячі. А його ареал (територія проживання) скоротився в п’ять разів у порівнянні з 1970-1980 рр.
Хоча свого часу цей величний і найбільший після зубра український звір був звичним видом у наших лісах. Допоки у 1968 якийсь розумник у Мінлісгоспі УРСР не запропонував добувати лося промисловим способом. М’ясо горбокоників пішло на експорт і в торговельну мережу. Лося добували спочатку по 5-6 тис. голів на рік, потім – усе менше і менше, але статус державних ходячих консервів цей звір мав аж до середині 1990-х років. В результаті живучість популяції (лосячої общини) в Україні виявилася підірваною, чисельність звіра почала падати. Якщо в 1991 у нас їх офіційно налічувалося майже 15 тис., то в 2006 – лише 4,4 тис. При цьому в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях та Криму лосі зникли повністю.
У той час як більшість зоологів вважає, що чисельності лося і далі скорочується, Держлісагентство оперує даними про ріст поголів’я горбокоників. Чиновники від лісу не забарилися цю радість відзначити – збільшенням квот на відстріл. Якщо на мисливський сезон 2013/2014 ними було видано 162 бланка ліцензій на відстріл лося, а у 2014/2015 — 193, то на 2015/2016 – вже 237 бланків. При цьому якщо за даними Держлісагентсва чисельність лося з 2006 по 2016 збільшилася (на нашу думку – лише на папері) в 1,5 рази, то кількість ліцензій на його видобуток… учетверо.
Тобто темпи вибивання горбокоників утричі більші, ніж темпи їх розмноження. А якщо врахувати думку фахівців, які вважають, що на одну ліцензію мисливцями відстрілюється 2-3 лося, то мисливський прес на цього звіра ще більший. І це ще не все. Додайте масове браконьєрство, а також часті випадки загибелі цих тварин від зіткнення на дорогах з автомашинами (на відміну від європейських країн, в Україні на автострадах досі не створено жодного переходу для диких копитних) та загибель лосів при попаданні в меліоративні канали з слизькими бетонними берегами.
Певною мірою ситуацію рятувало те. що українська популяція лося поповнювалася за рахунок лосів з Росії та Білорусі. Але після 1992 різке падіння чисельності звіра сталося й у цих країнах. Наприклад, в європейській частині Росії чисельність лося зменшилася в 2-3рази, а в ряді регіонів лось був практично знищений мисливцями.
Згубні правила
Чинні правила полювання на лося не можна названі ні гуманними, ні розумними. Почнемо з того, що будь-яке полювання на горбокоників є аморальним. Лось, як правило, поводиться в лісі як домашня тварина, не боїться мисливця, зустрівшись із людиною у лісі, зупиняється і довго розглядає її. Особливу цікавість звіра викликають машини. Добувати лося – це все одно що застрелити домашню корову.
По-друге, власники ліцензій на відстріл шукають кращих, дорослих лосів з добре розвиненими рогами. В результаті відбувається анти селекція, тобто від розмноження усуваються кращі представники виду.
По-третє, в Україні у певний період сезону дозволений відстріл самок лося. Але попадають вони під постріл й у інші місяці, зокрема, в листопаді–на початку січня, коли самці лося скидають свої роги. Тоді стать звірів важко розрізнити. Найгірше, коли під постріл потрапляють тільні самиці.
По-четверте, сезоні полювання на лося (самця) надто тривалий — з серпня по січень. Тобто, півроку звірі не мають спокою, рятуючись втечею від мисливців.
Зупинити канонаду
Логічним і ефективним способом порятунку лося є введення мораторію або повної заборони на його відстріл. Про це свідчить і закордонний, і вітчизняний досвід.
10 квітня 2001 року Польща ввела безстроковий мораторій на відстріл лося, заборонивши полювання на нього наказом міністра охорони природи Польщі. Результати перевершили всі очікування. Якщо в 2001 в Польщі налічувалося близько 2000 голів лося, то в 2009 році — 7,5 тис. Тобто за 8 років його чисельність, завдяки забороні полювання, збільшилася у понад три рази.
Є подібний досвід й в Україні. У 1927 у радянській Україні були затверджені Правила полювання, якими заборонялася добування лося. Саме завдяки цьому горбоконика було врятовано від повного знищення. Ця заборона, з різними перервами, діяла до середини 1960-х років.
На жаль, в сучасній Україні є лише точкові приклади. Це — Міжрічинський регіональний ландшафтний парк (Чернігівська область), де в заповідній зоні (болото Бондарівське) з 2002 заборонено будь-яке полювання. Якщо до отримання заповідного статусу (тут було мисливське господарство) лось був рідкісним, то взимку 2009 року облік показав 76 лосів. Сьогодні у Міжріченському РЛП на площі у 78 тис. гектарів налічується близько 100 лосів. А на території одного із сусідніх мисливських господарств, де полювання ведеться весь час, лося давно вже не бачили.
Тому досвід Міжрічинського регіонального ландшафтного парку з охорони лося потрібно поширити по території всієї України, на довгий час заборонивши полювання на лося.
Що робити
Як бачимо, лось через свою довірливість та особливості поведінки є легкою здобиччю, яку здатний уполювати навіть найлінивіший і найбезталанніший, навіть не надто тверезий «мисливець». Це робить його улюбленим трофеєм багатих і впливових українських «бах-бабахів», які заради продовження будь-яку ціну власного задоволення від вбивства цих тварин чинять опір введенню заборони полювання на лося.
Зацікавлене у продовженні полювання на лося й Держлісагентство України, на підтримку цього виступають й деякі вчені-зоологів (ті, що виконують для Держлісагентства роботи за угодами або працюють в підвідомчих цій структурі наукових установах).
На жаль, практично нічого про катастрофічне становище з лосем в Україні не пишуть ЗМІ (вони обмежуються тільки констатацією фактів про окремі випадки браконьєрства на лося), не стурбовані проблемою його збереження українські екологічні НУО та порядні мисливці (якщо такі ще збереглися).
Тим не менше, долати цей спротив і саботаж – необхідно, інакше Україна залишиться без цього красивого звіра. Що саме треба зробити? На законодавчому рівні – внести відповідні зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання», зокрема, з метою захисту тільних самок, заборонити полювання на лося в січні.
А також наказом Держлісагентства заборонити полювання на лося на 25 років, або внести його до Червоної книги України (що автоматично теж виключає лося з числа об’єктів для полювання).
Іван ПАРНІКОЗА, кандидат біологічних наук, для «Урядового кур’єра»
Олег ЛИСТОПАД, «Урядовий кур’єр»
http://ukurier.gov.ua/uk/articles/ne-strilyajte-v-gorbokonika/
Leave a Reply