Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Діло – труба. Або ще один спосіб знищення чорноземів

Жителі сіл Дивізія й Безименка Татарбунарського району Одеської області просто шоковані від масштабів та нахабства, з яким здійснюється незаконний демонтаж і вивіз на Саратську металобазу сталевих труб, які є (Господи, вже – були!) частиною внутрішньогосподарських зрошувальних систем цих сіл.

Тільки за листопад–грудень 2011-го і січень 2012 року було демонтовано понад 35 км внутрішньогосподарської зрошувальної мережі села Дивізія, 3 км внутрішньогосподарської зрошувальної мережі в селі Безименка, а також близько 1 км магістральної зрошувальної мережі Дивізійської ділянки Татарбунарського міжрайонного управління водного господарства Дунай-Дністровської зрошувальної системи.

Демонтаж відбувався з розмахом, на очах у всіх владних структур і правоохоронних органів Татарбунарського району, до яких неодноразово зверталися із заявами жителі цих сіл по допомогу, але ніякої правової оцінки і допомоги від влади не було і немає.

Жителі сіл Дивізія, Безименка, Тузли і Жовтояр розповідали, що спочатку в нічний час, а потім і цілодобово невідомі витягали труби із землі двома японськими екскаваторами фірми «Камацу», різали газовими різаками на 11- метрові шматки, вантажили за допомогою крана й екскаваторів на великовантажні машини і транспортували на Саратську металобазу для остаточного перетворення їх на металобрухт.

Діаметр цих сталевих товстостінних труб внутрішньогосподарської зрошувальної мережі – від 530 до 1220 мм, товщина металу 9–11 мм, вага одного погонного метра – 400–800 кг.

Ціна 1 кг такого металобрухту на Саратській металобазі близько 2 грн.

Неважко порахувати, що мінімальна вартість зданих труб з одного кілометра внутрішньогосподарської зрошувальної мережі становить понад 1 мільйон гривень, а збитки держави Україна за рахунок втрати основних фондів, що на обліку Дивізійської й Безименської сільських рад, наближаються до 40 мільйонів гривень.

Виникає питання: а що, сільським громадам Дивізії, Безименки, Жовтояр ці гроші не потрібні? Хоча б на ремонти тих же доріг, що нагадують танкодроми? І чому сільські голови так спокійно ставляться до втрати багатомільйонних основних засобів, що на балансі їхніх сільських рад?

Відповідь, очевидно, схована у ціні питання, і в тому, що демонтаж проводить своя «регіональна» дуже впливова людина. Цей «старатель» за добу «відкопує» без усяких вкладень мільйон гривень, легко «домовляється» з усіма вертикалями влади і правоохоронними органами та ще може й «пожертвувати» кілька тонн вугілля на рік на дитячий садок, адже вибори у Верховну Раду не за горами…

І немає йому діла до того, що цими днями рішенням Татарбунарської райради закрито (вибачте, «реорганізовано в амбулаторію») цілодобовий стаціонар Дивізійської сільської лікарні через брак бюджетного фінансування. Як, втім, закрито (реорганізовано) й інші три дільничні лікарні Татарбунарського району.

І немає також діла залітному «старателеві-благодійникові» до того, що колись благодатна перлина нашого району й усієї Бессарабії – озеро Сасик, що забезпечувало раніше безцінними сортами риби й цілющими грязями весь південь України, гниє і розносить сморід, епідемії, глисти, хвороби й смерть і довкіллю, і людям з навколишніх сел. І все тому, що в бюджеті немає коштів на роздамбування озера і з’єднання його із Чорним морем.

А ще ні цьому «старателю», ні владі немає діла до того, що при злодійському демонтажі труб верхній родючий шар ґрунту повністю перемішується з материнською породою, і ніколи більше плодоносити не буде.

«Старателя» у Татарбунарському районі нема кому зупинити, крім Господа Бога, та й то на час морозів і весняного бездоріжжя.

А далі??? Далі: «…Я планов наших люблю громадье, размаха шаги саженьи…», – адже тільки в Дунай-Дністровській зрошувальній системі під землею 587 км труб великого діаметра внутрішньогосподарських зрошувальних систем  і ще 320 км їх зарито на території Татарбунарської зрошувальної системи.

Але ж це щонайменше мільярд гривень наших з вами державних грошей, так потрібних для виживання, які обов’язково відкопає і відвезе в невідомому напрямку впливовий «старатель»…

Невже в нашій країні його нема кому зупинити???

На словах щодня наш Президент Янукович В.Ф. напередодні цьогорічних парламентських виборів так ретельно і наполегливо бореться з корупцією й злодійством у нашій країні. Жаль, що не в рядах своєї команди… Ми чуємо про злодійство і непрофесіоналізм попередньої влади. Схоже, ця проблема сьогодні вирішена комплексно – крадуть дуже професійно, з розмахом.

У нашому Татарбунарському районі, як і у всій Одеській області, дуже часто пишуть і говорять про «Народний бюджет»: на розвиток району в 2012 році передбачається з районного й обласного бюджетів сума в розмірі близько 4 мільйонів гривень.

То що ж у підсумку ми маємо? 40 мільйонів гривень пішло в чиюсь кишеню, а 4 мільйони гривень ми всі разом будемо збирати по крупинках… Звичайно, прикриваючись правильними й гарними гаслами, можна, укравши 40–50 мільйонів гривень, десяту частину цих грошей «щедро» витратити на піар-акції у своїй виборчій кампанії. Ось тільки красти хочеться без зайвого шуму, без залучення уваги громадськості…

Але настане день виборів, і побачимо, чи такі вже сліпі наші люди.

Вікторія Алексєєнко,

м. Татарбунари Одеської області

«Селянська правда», №62, 31 травня 2012

Leave a Reply