«ЗАПАРКОВАНІ» ГЕКТАРИ (проблеми створення НПП “Залісся” та “Подесіння”)

Мешканці села Рожни Броварського району на Київщині так само, як і президент люблять флору і фауну. І коли 1 грудня 2008 року вийшов Указ «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів», селяни спершу зраділи. Бо знайшли у документі і свою батьківщину, яка відтепер перебуватиме під особливим природоохоронним наглядом, оскільки село із довколишніми землями увійшло до національних парків «Залісся» та «Подесіння».

Одначе виплоджені перегодом чиновниками підзаконні циркуляри змусили рожнівців засумніватись в альтруїзмі президентського указу. Річ у тому, що межі узаконених національних парків поглинули не лише територію Рожнівської сільської ради разом із однойменним населеним пунктом, а й земельні паї селян, виділених у натурі, на які у власників є державні акти. А право приватної власності мешканці села Рожни втрачати не збираються.

Чому ж селяни протестують проти «Залісся» із «Подесінням»? 3 березня нинішнього року в Калинівській Школі муніципального управління Броварського району відбувся круглий стіл, на якому обговорювали деталі створення згаданих національних природних парків. Зібрання видалося представницьким: за участі начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області та його підлеглих, голів райдержадміністрації, районної ради, сільських рад – Літківської, Літочківської, Рожнівської, Погребської, Пухівської, Богданівської, Семиполківської, чиї території повністю або частково також «приписувалися» до національних парків.

Присутність В.К.Камінецького, директора Державної організації «Резиденція «Залісся», була аж ніяк не випадковою. Річ у тому, що існуюча приписна територія, якою він опікується, за задумом, також має перейти до національного парку «Залісся» у постійне користування, але… із підпорядкуванням його Державному управлінню справами, без вилучення земель у їх користувачів.

Столичні клерки переважно змальовували керівникам сільських громад принади «повені». Не руйнівної, якої завдає деснянська вода, заливаючи городи і підтоплюючи будинки, а благодатної – нескінченного потоку туристів, які внадяться сюди, якщо облаштувати стоянки, кемпінги, готелі. Рекреаційне використання території дасть змогу одержувати від цього бізнесу прибутки як паркам, так і місцевим громадам.

У ватажків останніх були свої судження. Хто казав, що із парками запізнилися, – їх треба було створювати ще років 10-20 тому, хто радив повчитися цієї справи за кордоном, а хто вважав оптимальним варіантом поєднати збереження довкілля із розвитком власне сільських територій. М.П.Василенко, голова Семиполківської сільської ради, вбачив у розширенні паркової території… звуження вільного пересування односельців і користування ними природним середовищем.
– Чи є сенс створювати національний парк «Залісся», якщо навіть тепер місцеві жителі не можуть доступитися на територію державної резиденції «Залісся»? І це ви називаєте добром для нас? Ні, спершу надайте вичерпні картографічні матеріали, які саме території мають відійти до парку, ми обговоримо на зборах села і лише потім дамо відповідь. Позитивну чи негативну, залежатиме від людей…

У Рожнах сходку збирали двічі: 6 березня і 9 квітня. Хоч як представники Державного управління охорони навколишнього середовища не переконували селян, ті ні за які блага не хотіли поступатися власними гектарами, колективними садами. Жоден аргумент не подіяв: ні те, що зі створенням національно-природничих парків не забудовуватимуться прибережні смуги, і що жителям ніхто і ніщо не перешкоджатиме ходити на Десну, і навіть запевнення, що без письмової згоди землекористувачів їхні наділи не включать до заповідної території.

– Якщо юридично ми залишимося користувачами землі, але не будемо вільно розпоряджатися нею, то навіщо нам такі парки? Є стометрова захисна смуга берегової зони Десни, ось там і створюйте, – задала відмовний тон В.О.Галушко, депутат Рожнівської сільради.

– Вашої «вольниці» ми вже скуштували, – підтримав колегу В.М.Козаченко. – Нехай спробує простий смертний зайти на територію державної резиденції «Залісся» у пошуках грибів чи ягід. Одразу постають охоронці у камуфляжі із собакою, змушують спорожнити кошики та ще й штрафують. А ви запевняєте: матимете вільний доступ… Не віримо! Створюйте національний парк у обнесеному сіткою лісі, а наших земель не чіпайте!

– Ви й так нас з усіх боків урізаєте по саме годі! – невдоволено загули селяни. – Забрали землі під окружну дорогу? Тепер віддай для «Залісся», «Подесіння», ще якомусь дідькові… А з чим лишаємося ми? Хочете обдурити вкотре? Не вийде!

Протокол сходки села Рожни віддзеркалює одностайність громади: відмовити у створенні національного природного парку «Подесіння» на території Рожнівської сільської ради… Одначе чиновники намагаються зігнорувати колективний вердикт. Бо як інакше пояснити з’яву офіційного документа № 95 від 22 квітня цього року за підписом В.К.Камінецького, директора Державної організації «Резиденція «Залісся»?

«Начальникам Державних управлінь охорони навколишнього природного середовища в Київській та Чернігівській областях.

Державна організація «Резиденція «Залісся» погоджує створення національного природного парку «Залісся» на території земель, що в постійному користуванні, та приписних мисливських угідь загальною площею близько 39815 гектарів, у тому числі:

– з вилученням 14843 га земель у ДО «Резиденція «Залісся» і наступною передачею їх національному природному парку «Залісся» в адміністративних межах:
Броварського району Київської області – 13548 га (зокрема Літочківська сільська рада – 1762 га, Літківська – 1972, Семиполківська – 2867, Рожнівська – 3418, Богданівська – 2678, Жердівська сільрада – 851 гектар…

Без вилучення у землекористувачів 24970 га, наданих ДО «Резиденція «Залісся» для ведення мисливського господарства, зокрема… Броварського району Київської області – 16268 га».
Це ще більше роздратувало селян і посилило протистояння: чому на нас ніхто не хоче зважати? У суперечках з опонентами рожнівці беруть не криком, а знанням законів. В Указі президента «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів» не згадується, що національні природні парки – це території з особливим режимом охорони та використання. Тобто, власників землі буде почасти урізано у правах на неї, бо основним законодавчим актом, який регулює відносини, пов’язані з національними природними парками, є Закон України «Про природно-заповідний фонд України». Згідно зі статтею 4, землі, включені до складу національних природних парків, можуть перебувати як у власності українського народу, так і в інших формах власності.

Водночас стаття 41 Конституції України чітко вказує, що право приватної власності є непорушним. Зміст права власності полягає у тому, що власник має право бути власником не тільки на підставі юридичного документа, а йому в повному обсязі належать три види правочину: у повному обсязі – володіти земельною ділянкою; користуватися належною йому земельною ділянкою; розпоряджатися нею. Селяни губляться у здогадках: чи дозволять їм випасати корів на своєму пасовищі, яке належить до паркової зони? А як бути з паями: орати-засівати?

Упертість чиновників, які за будь-яку ціну намагаються приростити землі національного парку за рахунок людських паїв, може закінчитися (не доведи Господи!) Рожнівською Коліївщиною. 25 червня Верховна Рада 358 голосами ухвалила Закон «Про відчуження земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності». Це означає, що влада може викупити у власника, за його згоди, будинок для… «суспільної потреби». Чи ту ж земельну ділянку з цієї ж «нужди». А якщо власник пручатиметься, то його позбавлять права власності з принуки, – за рішенням суду. І за першим сценарієм, і за другим власникові компенсують збитки у повному обсязі. Людина, у якої відібрали землю, може вимагати іншу ділянку в межах території відповідної сільської ради.

Серед мотивів, за яких влада має право викуповувати земельні ділянки для суспільних потреб, знайшов і той, яким можуть послугуватися у конфлікті з непоступливими жителями села Рожни: розташування об’єктів природно-заповідного фонду. Можуть… Та чи обернеться така силова «суспільна потреба» користю як для селян, так і для влади? Кажуть: розумний на гору не дереться, – він її обходить. На рівнині це зробити набагато легше. Чи не розумніше оминути конфліктні людські гектари і формувати «Залісся» із «Подесінням» без них?

Володимир ЧОПЕНКО
«Селянська правда», №79, 7 липня 2009