Коноплі роздягають догола

Не бозна яка подія: пішов у «Фуршет» (по-французьки «Виделка» – запам’ятайте, але чомусь нам більше подобається називати по-чужому) купити конопляної олії, а її там нема. Раніше купував, була, а це кажуть: нема і не буде, ви що, не знаєте, що коноплі – це наркота! Кажу вже я: яка в біса наркота, пив не один рік і не став наркоманом, лікарі порадили, для здоров’я дуже помічна. Ще нагадав: споконвіку в моєму селі, що під Градизьком на Полтавщині, вирощували коноплі і всю зиму ласували молоком з їх насіння – смакота непередавана; поки корова отелиться, воно цілком замінювало нам Куклину моню. А сільські дядьки, котрі ні сном, ні духом не знали і не чули про чудодійний фітін з трести, вихвалялися один перед одним, які вони дужаки після конопляного пійла й олії…

Лиха слава конопель, звісно, була мені відома. В середині сімдесятих років був я у бригаді ЦК ВЛКСМ на Кубані, і з багатьох вражень у пам’яті живуть й іноді згадуються два: перше – медуновська боротьба з амброзією, яку можна було справді називати всенародною чи, як там казали, всекубанською; друге – величезна конопляна плантація, з якої вискакують абсолютно голі хлопці й дівчата з Ростова і стирають у якісь посудини з пітного тіла пилок з квітучих конопель та зсукують його в грудочки – ото і є знаменита анаша. Їх ловила міліція, але уявляєте, що то була за картина – сотень дві голих людей на якийсь десяток міліціонерів, безнадійна, по суті, боротьба, не стріляти ж у молодь…

Якось я нагадав цей епізод своєму другові – колишньому губернаторові Краснодарського краю, багаторічному депутатові Держдуми, а нині членові Ради Федерації Росії (сенаторові) Миколі Гнатовичу Кондратенку (на Кубані його любовно називають батько Кіндрат), то він сказав: так, боролися, те було, але нині російська легка промисловість повертається до конопель. Віками ж коноплі не тільки шкодили, а головно одягали людей і гріли – трестою (стеблом, звільненим від волокна) опалювали селянські домівки.

А пояснення продавця «Фуршета» (ну, чого не «Виделка»?) щодо наркоти здивувало мене неабияк. Звісно, працівник торгівлі цього може й не знати, і навіть не зобов’язаний знати, але ж Україна – батьківщина ненаркотичних конопель. На Прикарпатті й на Сумщині, в древній столиці України Глухові чи не одночасно вивели сорти цієї луб’яної культури, які ніяким наркотиком не назвеш і ніяким наркоманам вони не потрібні. Але хто скористався цим науковим відкриттям? Україна? Та ні, вона живе в полоні наркотичних уявлень. Десятиліття тому в України купила технологію селекції і вирощування ненаркотичних конопель Франція. Вона нині світовий лідер конопляного бізнесу. Батьківщина Наполеона і Бальзака, образно кажучи,  штрикнула нам під ребро своїм фуршетом, сиріч – виделкою, щоб не були такі дурні і хоч трохи цінували своє багатство і своє первенство. У нас замість того, щоб підтримати вирощування ненаркотичних конопель і всіляко заохочувати селянський бізнес на них, що дало б змогу мати і волокно, і цілющу олію, і різноманітні будматеріали з них (наприклад, цеглу – як у французів), вирішили обставити все ліцензіями і дорогою охороною – і вбили добру справу на корені. Звісно, для великого бізнесу коноплі – культура малоперспективна, а для дрібного мала б стати і доходною, і цікавою, та як обійти те ліцензування і охорону?

Як кажуть, за гараздом біда, а за бідою – гаразд, але коли ті гаразди стануть? У дурного попа – дурна й молитва, у влади, якій ніякі коноплі не болять, важко знайти голову, котра б задумалася над тим, як повернути Україні славу конопляної країни. У радянські часи, які у колах олігархів та нардепів заведено критикувати, між іншим, такі голови були. Вони цінували і коноплі, і людей, які їх вирощували. П’ятьом коноплярам у ті часи дали звання Героїв Соціалістичної Праці. Не за наркоту, а за цінну сировину для індустрії здоров’я і легкої промисловості. То потім почнеться наркотична епопея, з якої наша українська наука коноплі вивела, але влада нікуди не привела, а ще й досі всіх лякає наркотою. Але ж з усього можна зробити страховище. З молока і меду ще й яку горілку-первак можна вигнати, але ж ні в кого з цього приводу не спаде на думку їх забороняти. Щоправда, та ж влада робить усе, щоб і молоко, й мед не було вигідно мати свої, тож люди вирізають корівок і зменшують бджолосім’ї, але то вже з іншої опери. Хоча чому – іншої? У неї одна назва – безголов’я, просто партії в ній виконують різні артисти, які змінюють одне одного під час виборів, але на диво одностайні у невмінні думати і діяти. Ви ж дивіться, які коноплі мудрі: вони роздягають до нитки, хто їх ігнорує, і виводять на чисту воду: накинь на себе хоч золото, а душа ж все одно гола, якщо в голові немає олії, туди навіть конопляну не ввіллєш.

Іван БОКИЙ

«Селянська правда» №68, 14 червня 2011