Останні записи

Захищено дисертацію з екожурналістики

вітаємо українську екожурналістку Ганну Гопко із успішним захистом дисертації з екожурналістики.

18 травня 2009 року вчена рада Інституту журналістики Київського національного університету одноголосно ухвалила присудити Ганні ступінь кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики.

Текст автореферату:

Гопко Г. М. Екологічна публіцистика: світоглядний аспект (на прикладі зарубіжних та українських видань 1992 – 2008 рр.)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження.

 

Проблеми охорони та збереження довкілля в контексті інтегрувальної сили всесвітнього порядку, цілісності людського життя сьогодні є одними з пріоритетних у світовій публіцистиці. Численні свідчення кризового стану стосунків між людиною і природою, що наприкінці другого тисячоліття сягнули антагонізму, вимагають теоретичного аналізу цієї проблеми з позицій не лише екополітики, а й філософії, соціології. Вивчення, осмислення стосунків між людиною та природою, пошуки шляхів їх поліпшення – ось основа для окремої галузі журналістики – екологічної. Журналісти пропонують різні варіанти постановки і розв’язання проблем довкілля – від позитивістського (тобто суто інструментального) підходу до з’ясування глибинних джерел взаємин людини та природи. У цьому контексті природу треба розглядати як сакральну субстанцію. Отже, актуалізується світоглядний аспект екологічної публіцистики, який ще майже недосліджений. Відтак важливо вивчити тенденції світової та української публіцистики щодо її ролі у формуванні свідомості, світогляду людини, підвищенні екологічної культури, потенціалу запобігати катастрофам.
Актуальність дослідження, таким чином, зумовлена також потребою адекватного прочитання екологічних викликів для сучасного світу, більшість з яких має чітко виражений світоглядний контекст. Саме публіцистика як словесна й візуальна сфера моделювання свідомості має у своєму розпорядженні значно сильніші засоби впливу, ніж фотографічне інформування про проблемну чи катастрофічну екологічну ситуацію. Публіцистичне відтворення реальної проблеми спроможне зачепити трансцендентні пласти людського буття, а отже, розширювати горизонти пізнання світу і співпереживання, спільної відповідальності за нього. Роль публіцистів – пояснити суть екологічної кризи, запропонувати нові світоглядні орієнтири для поліпшення стану довкілля, оскільки доведено, що екологічні проблеми неможливо розв’язати, залишаючись на антропоцентричних позиціях.
Події у світі, зокрема, Світовий cаміт зі сталого розвитку, який відбувся 2002 року в Йоганнесбурзі (Південна Африка), 5-та Конференція міністрів довкілля Європи 2003 року (Київ), 6-та конференція міністрів довкілля 2007 року (Бєлград) та десятки конференцій ООН із змін клімату продемонстрували глибше зацікавлення ЗМІ екологічною тематикою. Перші шпальти таких видань, як “The Еconomist” (Британія), “Die Zeit” та “Der Spiegel” (Німеччина), “The Washington Post” (США), “Известия” (Росія), “Rzeczpospolita” (Польща), “Голос України”, “Дзеркало тижня”, “День” (Україна) та ін. були присвячені питанням, порушеним під час цих подій. Зважаючи на зростання пріоритетності проблем довкілля на сторінках преси, доцільним є і підвищення наукового інтересу до публіцистичних текстів екологічної тематики (виявлення стилістичних особливостей, шляхів формування).
Осмислення екологічного буття нації важливе і для розвитку свідомості, і для розв’язання екологічних проблем в Україні. Тому аналіз розвитку екологічної публіцистики в Україні через призму сакрального трактування природи як субстанції став доповненням до уже здійснених досліджень на дотичну тему. Цілеспрямований та комплексний розгляд практичного висвітлення екологічної тематики в сучасних українських друкованих ЗМІ, історію та особливості розвитку екологічної преси України досліджували журналістикознавець Олександр Бєляков у дисертації “Комунікація як інструмент екологічної політики (на прикладі порівняльного досвіду України та Німеччини)”, монографії “Масова комунікація та екологічна політика” та Дмитро Олтаржевський у дисертації “Висвітлення екологічної тематики на сторінках сучасної української преси (засади, проблематика, досвід, жанрові форми та мовностилістичні прийоми)”.
Тема нашого дослідження частково перегукується з такими дисертаціями кандидатів і філологічних, і філософських наук: “Ідея сталого розвитку в контексті екологічних проблем” Наталії Лакуш, “Екологічна культура українського етносу: ментальні джерела та техногенні перспективи” Юлії Таглін, “Екологічна свідомість як умова становлення екологічного суспільства” Олександра Варго.
До цього часу характерним був пошук загальнотереотичних підходів до дослідження публіцистики як різновиду журналістських текстів. Серед відомих дослідників публіцистики – А. Аграновський, В. Здоровега, В. Іванов, Р. Капусцінський, Г. Колосов, Ю. Лазебник, М. Москаленко, В. Пельт, Д. Прилюк, Є. Прохоров, В. Різун, М. Тимошик, Н. Сидоренко, В. Учонова, М. Шестопал, В. Шкляр, Т. Беневоленська. Щодо з’ясування чільних параметрів світоглядної публіцистики (фундатор – видатний філософ, публіцист Микола Шлемкевич), а також власне екологічної, то їх українське журналістикознавство тільки починає досліджувати.
Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація має безпосередній зв’язок з науковою проблематикою фа¬куль¬те¬ту журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема пріоритет¬ни¬м напрямом досліджень ка¬фе¬дри зарубіжної преси та інформації “Тенденції розвитку світової публіцистики у ХХІ ст.” (номер державної реєстрації: 01040014662) і таких його підрозділів: а) сучасна закордонна публіцистика та тенденції розвитку світу; б) соціокультурні моделі журналістики; в) деонтологія журналістики; г) міжнародна комунікація як світова медіа система, а також держ¬бюджетною темою: “Нові параметри розвитку українського публічного мовлення” (№ держреєстрації 0104U002132).
Мета дослідження – комплексний аналіз екологічної публіцистики, з’ясування тенденцій висвітлення проблем довкілля, ролі матеріалів екологічної спрямованості у ЗМІ в запобіганні катастрофам, формуванні екологічної культури.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
• окреслити поняття “екологічна публіцистика” та її функції в контексті загальних тенденцій розвитку світової журналістики;
• дослідити специфіку сучасної екологічної публіцистики, її ґенезу та розвиток;
• з’ясувати роль екологічних публіцистів у сучасному світі, визначити їх завдання;
• здійснити порівняльний аналіз публіцистичних матеріалів, присвячених довкіллю, екологічним проблемам, сталому розвитку, відносинам “людина-природа”, в засобах масової інформації України та інших країн;
• дослідити традиції, особливості висвітлення проблем довкілля українськими публіцистами;
• визначити тенденції розвитку екологічної публіцистики, перспективи її розвитку.
Об’єкт дослідження – екологічна публіцистика українських та зарубіжних видань 1992-2002 рр.
Предмет дослідження – світоглядний аспект публіцистичних матеріалів на екологічну тематику.
Джерельна база дослідження.

Шляхом суцільного та вибіркового аналізу підібрано фактичний матеріал різних публіцистичних матеріалів сучасних західних, українських, російських та центральноазійських медіа. Проаналізовано понад 200 текстів екологічної публіцистики – матеріали передових видань й телерадіокорпорацій світу, а також наукову літературу, документалістику, соціологічні дослідження, “зелені” вузькоспеціалізовані видання, філософські есе, монографії, присвячені екологічним проблемам. Серед них філософське есе про довкілля Е. Фермеса “Очі панди”, монографія російського дослідника Б. Маклярського “Екологічний бумеранг”, книжка М. Дробнохода “Стійкий екологічно безпечний розвиток і Україна”, книга німецького філософа Маєйра-Абіх Клауса Міхаеля “Повстання на захист природи”, Д. Мандера “Коли не залишається нічого святого” тощо.
Методи дослідження.

У дисертації застосовано загальнонаукові методи дослідження: дедуктивний та індуктивний методи, подієвий (івент-) та інтент-аналізи, методи контент-аналізу та моніторингу. Провідними методами роботи вважаємо якісний аналіз текстів, компаративний та системний методи підходу до медіа.
Авторка використала також дані соціологічних досліджень Центру Разумкова, Міжнародного центру журналістики “MediaNet” “Думки керівників ЗМІ про тему “Охорона довкілля”, здійснене в Казахстані у травні-червні 2006 року, дослідження “Екологічна інформація в сучасних казахських ЗМІ”, що здійснило громадське об’єднання “Екологічний Прес-центр” 2006 року, аналітичний огляд “Оцінка доступу до інформації, участі у прийнятті рішень та правосуддя в Україні”, що здійснила група експертів у 2004 – 2005 роках на замовлення еколого-правової організації “Екоправо-Київ”.
Наукова новизна роботи полягає у дослідженні саме світоглядного аспекту публіцистичних матеріалів на екологічні теми (зосереджено увагу на глобальних екологічних проблемах та сталому розвиткові) у провідних виданнях світу та України. Зважаючи на те, що розв’язання проблем довкілля стало пріоритетним не лише для політиків, економістів, а й журналістів, важливою частиною дисертації є дослідження ролі ЗМІ не через інформаційно-коментувальний чинник, а через світоглядний аспект сучасної екологічної публіцистики, її адекватності до викликів часу, враховуючи той факт, що екологічна криза набула вселенського виміру.
Цінність дисертації полягає ще й у тому, що авторка пропонує низку шляхів розв’язання проблем довкілля, залучаючи ресурси публіцистики, яку збагачують фахові матеріали екологів, науковців, представників екологічних громадських організацій.
Уперше:


• запропоновано визначення “екологічна публіцистика”;
• виявлено специфіку екологічної публіцистики через порівняльний аналіз текстів провідних західних видань та України;
• віднайдено спільне та відмінне у висвітленні подій, відповідях на питання: чи виконує свою функцію екологічна журналістика і які в неї перспективи запобігти глобальній екологічній кризі;
• обґрунтовано можливості та засоби медійної сфери для ефективного формування екологічної свідомості громадян розвинутих країн і посткомуністичного світу;
• досліджено у вітчизняному журналістикознавстві концептуальні властивості прогностичного публіцистичного макротексту, що зосереджує увагу на сенсожиттєвих орієнтирах сучасного світу;
• запропоновано ряд предметних орієнтирів для подолання матеріалізму фактів, надмірного позитивізму у публіцистичних текстах, водночас для моделювання такого тексту, який передовсім наголошував би на універсальних вартостях з метою запобігання посиленню екологічної кризи.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення, висновки та пропозиції, викладені у дисертації, можуть бути використані у розробленні навчального курсу, а також стати джерелом для студентів, які цікавляться екологією, журналістів, політологів та культурологів, представників українських і міжнародних громадських організацій; використані у роботі Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
Дисертація може розширити перелік наукових досліджень Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сприяти створенню нового курсу у Львівському національному університеті імені Івана Франка, забезпечити новими темами курс “Наукова журналістика” Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.
Особистий внесок здобувача. Дисертацію, автореферат, публікації здобувач виконав одноосібно. У дисертації використано практичний досвід авторки, здобутий під час підготовки екологічної радіопрограми “Екогармонія” (радіо “Люкc”, 2002), авторської екопросвітницької телепрограми “Екопульс регіону” (Незалежне телевізійне агентство, 2003) та авторського інформаційно-пізнавального циклу програм “З життя лісу” (вісім 15-ти хвилинних серій якого транслював 5-ий канал ( 2005 рік), а також тридцять публікацій в газеті “День”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження було обговорено на засіданнях кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка у 2005 – 2007 рр., на тренінгу з екологічної журналістики та здійснення екологічних розслідувань в Алмати (Казахстан) 2006 року, на міжнародній міністерській конференції ВООЗ “Вплив забрудненого довкілля на здоров’я дітей”, яка зібрала в червні 2007 у Відні міністрів з охорони довкілля та здоров’я 53-х країн Європейського регіону.
Деякі аспекти дослідження відображені в авторському курсі “Екологічна журналістика”, лекції з якого дисертантка виклала у Києво-Могилянській академії протягом жовтня – листопада 2005 року, також під час школи екологічного журналіста у травні 2006 року, яка відбулася на Закарпатті для українських журналістів, і під час майстер-класу для журналістів Казахстану (2006). Власні журналістські матеріали та досвід використано під час написання звіту ОБСЄ, Програми ООН з навколишнього середовища та НАТО “Навколишнє середовище та безпека. Трансформуючи ризики у співпрацю”, презентація якого відбулася 21 травня 2007 року в Чехії на Економічному та екологічному Форумі ОБСЄ. Восьмирічний досвід дисертантки в екологічній журналістиці викладено у практичному посібнику “Журналістське розслідування на екологічну тему”, застосовано під час семінару “Знижуючи ризики вугільної та металургійної промисловостей: роль превентивної екологічної журналістики” для журналістів України та Білорусії у Донецьку (7-10 жовтня 2008 року) та міжнародного симпозіуму “Наукові дослідження у сфері навколишнього середовища та здоров’я. Наука – для політики, політика – для науки: подолання розриву між ними” (Мадрид, 20-22 жовтня, 2008 року).
Публікації.

Основні положення та результати дисертації викладено у чотирьох фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура та обсяг дисертації.

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, який містить 288 найменувань. Основний текст дисертації викладено на 193 сторінках, повний обсяг – 218 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, з’ясовано теоретичне і практичне значення дисертації, наукову новизну, окреслено методи дослідження.
У першому розділі “Духовно-інтелектуальний простір екологічної публіцистики” здійснено історіографічний огляд досліджень з обраної тематики. Оскільки обрана для дослідження тема має міждисциплінарний характер, то принципового значення набувають методологія та використання відповідного інструментарію.
У підрозділі 1.1. “Етимологічний аналіз, класифікація, огляд сучасних праць” визначено такі поняття, як “екологія”, “публіцистика”, “світоглядна публіцистика”, “екологічна журналістика”, “екологічна публіцистика”, “світогляд”, “свідомість”, “екологічна інформація”.
Європейська екологічна журналістика, котра, для прикладу, вперше набула статусу національного пріоритету у Німеччині ще в 1990-х роках, є ефективним інструментом інформування про стан довкілля та вплив на розв’язання екологічних проблем. Ефективність української преси є суттєво нижчою, ніж на Заході.
В Україні величезний вплив на формування екологічної публіцистики мала Чорнобильська катастрофа, згодом екологічний публіцистичний текст (О.Гончар, В. Яворівський, Ю. Щербак, М. Жулинський, Л. Костенко та ін.) формувався, переймаючи випрацьовані століттями світоглядні побудови української філософії, літератури. Слід підкреслити, що унікальну сторінку в світову світоглядну публіцистику вписало декілька постатей російської журналістики і літератури (Залигін, Афанасьєв, Яблоков, Дроздов), творчість яких у 70-90 роках минулого сторіччя підпорядковувалася захистові довкілля. Особливе місце посідають статті, репортажі, нариси про природу Пескова, письменницька творчість Распутіна, телепередачі Сенкевича, котрі, з одного боку, розвінчували експлуататорське ставлення до довкілля з боку чиновників та людини-споживача, з другого боку, – пропагували дбайливе ставлення до заповідників, унікальних пам’яток на різних континентах.
Більшість дослідників, чимало з яких – російські (зокрема А. Кочиннева, О. Бєрлова, В. Колесникова), визначають такі функції журналіста, який висвітлює проблеми довкілля: інформаційну, просвітницьку, організаційну, контролювальну. Автор доводить, що в епоху глобальної еколого-моральної кризи на перше місце варто поставити “моралізувальну” та запобіжну функції, щоб посилити вплив на формування екологічної свідомості, апелювати до активних дій.
У підрозділі 1.2. “ Природа і людина: етапи взаємодії (журналістський аспект)” досліджено еволюцію публіцистичної думки від Античності до сучасності. Доведено, що дослідження зв’язку між людиною і природою, які беруть свій початок із праць Анаксагора (“Про природу”), Демокрита, Аристотеля (“Метафізика”), Тита Лукреція Кара (“Про природу речей”), тривають і сьогодні заради поліпшення довкілля та порятунку Всесвіту від екологічного Армагедону. Завдяки різним жанрам (рецензії, нариси, есе та ін.) стали надбанням широкої громадськості концепції “глибинної екології” (що становлять основні положення сучасної екологічної етики – А. Наесс, Д. Мейсі), ідея трансценденталізму Р. Емерсона, вчення про ноосферу Тейяра де Шардена і В. Вернадського, філософські ідеї “сродної праці” Г. Сковороди. Сформувати світоглядні орієнтири у суспільстві, базовані на вищезгаданих концепціях, з метою поліпшення стану довкілля – одне із завдань сучасної екологічної публіцистики.
У другому розділі “Пріоритети екологічної публіцистики Заходу” проаналізовано публікації провідних західних видань, присвячені впливу людини на стан довкілля, досліджено екологічні “гарячі” точки планети, візії журналістів та роль медіа у зменшенні тиску людини на довкілля, у запобіганні катастроф. Здійснено порівняльний аналіз публікацій у західних, українських, російських та центральноазійських медіа на предмет постановки проблеми та відповіді на ключове питання: як людина у глобалізованому світі має розглядати природу та ресурси довкілля? Зважаючи на те, що тема охорони та збереження довкілля має науковий елемент, аналіз посилено оглядом тих найвидатніших наукових праць економістів, соціологів, філософів, у яких спрогнозовано подальший розвиток людства та вихід із глобальної морально-екологічної кризи.
У підрозділі 2.1 “Спеціальні події. Від Ріо-де-Жанейро до Саміту в Йоганнесбурзі” подано теоретичну основу, пояснення та визначення “сталого розвитку”. Ця частина роботи має і прикладний характер, оскільки у ній проаналізовано публікації у світових медіа, присвячені конференції в Ріо-де-Жанейро 1992 року та Світовому саміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі 2002 року.
Глибока екологічна криза змушує журналістів Заходу, а також інших країн не лише констатувати тривожні факти, не лише ставити проблему під кутом зору економічного зиску чи політичного домінування, а шукати глибших причин катастрофічного стану довкілля. Форуми в Ріо-де-Жанейро і Йоганнесбурзі, незважаючи на великою мірою утилітарний підхід, змусили морально чутливих фахівців і журналістів в тому числі критично оцінити діяльність міжнародних фінансових організацій, урядів провідних країн світу. У цьому контексті широко проаналізовано світоглядний аспект функціонування західної цивілізації. Більшість ЗМІ, висвітлюючи обидві важливі зустрічі в Ріо та Йоганнесбурзі, обмежилася фактологією, обговоренням проблем, пов’язаних з економічним зиском та фінансовим складником екологічних негараздів або критики помпезності. Доведено, що публіцистичне втручання в міжнародну екологічну політику має пришвидшити реальне розв’язання проблем.
У підрозділі 2.2. “Візії журналістів на вихід з морально-екологічної кризи” дано визначення поняттю “глобальні проблеми”, серед яких пріоритетними для розв’язання засобами журналістики є проблеми дефіциту питної води, зникнення біорізноманіття, глобальне потепління, надмірне споживання ресурсів.
У центрі уваги провідних газет, журналів, радіо та телепрограм під сучасну пору стали глобальні проблеми людства: нерівномірний розвиток регіонів, злидні, дефіцит питної води, глобальне потепління, демографічна криза, безробіття, взаємовідносини високорозвинених країн з третім світом. Проаналізовані матеріали дають підставу сподіватися, що спільними зусиллями народів світу вдасться зупинити небажаний розвиток подій. Водночас журналістська спільнота, маючи добротні взірці публікацій, зобов’язана приділяти більше уваги світоглядним аспектам, не зупинятися на матеріалізмі фактів.
Доведено, що публіцистичним текстам на екологічну тематику притаманна прагматична спрямованість, яка полягає не лише в інформуванні про проблему, але й приверненні суспільного інтересу до проблеми та спонуканні до активних дій на захист навколишнього середовища. Екологічні тексти спрямовані на формування у людей почуття відповідальності за природу. А це екологічний доробок британського екологічного журналіста ВВС А. Кірбі, французького журналіста К.-М. Вадро, російських публіцистів В. Распутіна та В. Пескова.
Проблему виживання в багатьох виданнях світу розуміють як проблему духовності, а не суто технологічну. Проте діяльнісний принцип розуміння людини недостатній. Його необхідно доповнити таким підходом, який апелює до вищих сенсів буття, до утвердження вищих моральних і естетичних цінностей. Це означає, що людина має стати елементом саморозвитку природи як системи. Роль у цьому концептуальної публіцистики вирішальна.
У третьому розділі “Надбання та перспективи української екологічної публіцистики” проаналізовано надбання української публіцистики, досліджено сакральний аспект в текстах екологічної проблематики, бачення журналістами природи як унікальної духовно-енергетичної субстанції та роль сучасної журналістики у розв’язанні екологічних проблем в Україні.
У підрозділі 3.1. “Традиції осмислення гармонії людини і природи” здійснено аналіз ставлення українців до природи від Трипілля до сучасності через дослідження основних текстів публіцистики від Київської Русі до сучасності. З’ясовано, що українська публіцистика як форма незгасної активності людського духу осмислює екологічну проблематику з позицій моральності, цілісності сприйняття відносин “людина – природа – Космос”. Йдеться про фундаментальне впорядкування міжсуб’єктних стосунків усередині соціуму, вселенської спільноти: правильна дорога – вивчити все, що виявилося найкращим у сенсі духовно-моральних пріоритетів, і зберегти рідну ідентичність, як того хоче природа. Сучасна українська журналістика повинна повернути людині відчуття природи через історизм мислення (уроки минулого враховані у сьогоденні), творення нових ідей, оскільки інформаційна журналістика (як сенсація, гаряча новина про землетруси, повені) повинна бути посилена не лише глибокими за аналітичністю статтями, розслідуваннями, а есе, нарисами, котрим притаманна експресивність.
У підрозділі 3.2. “Ресурси публіцистики як засіб формування продуктивної екологічної культури” досліджено специфіку екологічних публікацій в українських ЗМІ, проаналізовано публікації відомих публіцистів, присвячені найбільш актуальним проблемам сучасної України. Сфокусовано увагу також на Чорнобильській трагедії в культурологічному аспекті (подано аналіз періодів висвітлення проблеми від 1986 до 2008 рр.). Зокрема, доведено, що, для того, аби публіцистичний текст став світоглядним орієнтиром, замало концентруватися на зовнішніх даних, законах, інституціях, ритуалах, економічних факторах. Саме глибокі психологічні елементи вкрай потрібні для прояву ментальної, одухотвореної істоти. Світоглядна публіцистика, яку демонструють українські ЗМІ, – мультидисциплінарна. Тому авторами текстів часто виступають представники інших професій, що перетинаються із площиною універсальних ідей, ідеалів та істин. Отже, макротекст якнайкраще підходить до того, щоб утверджувати чотири космічні принципи – мудрість, енергію, гармонію і працю. Український публіцистичний текст наголошує: якщо людина відчує себе частиною Всесвіту, вона наблизиться до істини. Слід інтегрувати буття у поняттях світла й знання, а не лише у поняттях сили і дії. Публіцистичне слово-рушій переконує споживача інформації, що агресивне себе-утвердження може донищити довкілля. Український публіцистичний пошук, разом з тим, повинен піднятися до обґрунтування концепції людини як моральної та ментальної істоти. Найчільнішим акцентом публікації має стати внутрішнє зростання та удосконалення – як індивідуальне, так і колективне.

ВИСНОВКИ

У дисертації досліджено тенденції висвітлення проблем довкілля, роль ЗМІ в запобіганні катастрофам, формуванні екологічної культури, з’ясовано суть екологічної публіцистики; схарактеризовано її функціонування в сучасних умовах. На основі аналізу публікацій провідних видань світу та України (спеціалізованих і загальнополітичних), які послідовно розробляють екологічну проблематику, ми дійшли таких висновків:
1. Екологічна публіцистика – один із різновидів публіцистики, автори якої (публіцистами тут є не лише журналісти, а й науковці, політики, громадські діячі) через публіцистичні жанри, використовуючи ресурси мови, денотативно-десигнативні (або предметно-логічну) та конотативні (емоційно забарвлену) елементи інформації порушують гостроактуальні проблеми довкілля в сучасному світі, який опинився на межі морально-екологічної кризи, впливають на погляди, формують екологічну свідомість, щоб поліпшити розуміння зв’язку між людиною та природою, стану довкілля, забезпечити та підтримати безпечне для життя довкілля для сучасних та майбутніх поколінь.
Поряд з відображальною функцією, тобто регулярним і послідовним поданням інформації про загрозу довкіллю та людині, діяльність урядових структур, міжнародних організацій, наукових інституцій українські та закордонні видання і телерадіокорпорації репрезентують макротекст, який ставить екологічні проблеми у світоглядному вимірі. Це: “The Guardian”, “The Independent”, BBC, “The Economist” (Великобританія), “Time”, “Washington Post”, “The New York Times” (США), “Die Zeit”, “Der Spiegel”, “Deutschland” (Німеччина), “Rzeczpоspolita”, “Gazeta Wyborcza”, “Polityka”, “Forum” (Польща), “Der Standart” (Австрія), “Независимая газета”, “Известия”, “Наш современник”, “Экология и жизнь” (Росія), “ОКО”, “Правда” (Казахстан), “Кур’єр ЮНЕСКО”, “Сільські вісті”, “День”, “Дзеркало тижня”, “Київський телеграфъ”, “Україна молода”, “Літературна Україна”, “Арка”, “Українське слово”. Оскільки світ водночас вразили дві взаємозумовлені кризи – моральна та екологічна, – якісна журналістика ставить проблеми буття людини в екосистемі, її зв’язок з природою і ставлення до неї, пояснює і прояснює сучасний стан посилення глобальної напруженості, зумовленої передовсім матеріальними чинниками (боротьба за ресурси, економічна, політична та мілітарна експансії). З публікацій провідних видань світу, як спеціалізованих, так і загальнополітичних, переконуємося, що охорона навколишнього середовища належить до центральних завдань спільноти держав.
2. Проаналізовані публікації зазначених вище видань дають підстави твердити, що екологічна криза вписується в загальну тенденцію духовної спустошеності, морального нігілізму, недієздатності демократичних інституцій, зниження рівня інтелекту, руйнування сім’ї та інші небезпечні явища, серед яких і деантропологізація (обездуховлення людини на тлі деградації довкілля). А втрата духовного компаса (тобто культури сприйняття світу), нав’язування постулатів предметної свідомості, плаского позитивізму, неминуче призводять до самодеструкції і журналістики, яка вимушена діяти переважно постфактум (оскільки залежна від комерціалізації та монополізації). Найголовніші дискурсивні елементи, які моделюють світоглядну матрицю, або переінакшені, або спрофановані, або звульгаризовані. Вони розмивають стрижень розуміння суті процесів і явищ, тенденцій розвитку світу. Як і на Заході, так і посткомуністичному просторі медійна сфера ще не зуміла виховати в кожної людини органічну потребу відчувати себе часткою природи. Враховано й негативний закордонний досвід (суто інформаційне зазначення проблеми, брак філософських розмислень, пошуку істини).
3. Українські та закордонні публіцисти (Степан Колесник, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Олена Пахльовська, Микола Жулинський, Юрій Щербак, Віталій Межжерін (Україна), Даріуш Росяк, Анджей Белєцький, Пьотр Гіллерт, Павел Лисицький (Польща), Фрітц Форгольц (Німеччина), Валентин Распутін, Василь Песков (Росія), Клод-Марі Вадро, Андре Фросар (Франція), Алекс Кірбі (Британія), Джеймс Мейс, Джозеф Стігліц, Рос Гелбспан (США)) переконані, що суспільство має звернути увагу на екологічну кризу, необхідність встановлювати рівновагу у природі та суспільстві, гармонію між націями на засадах справедливості. Їхній публіцистичний текст (див. розділи 2 і 3) є носієм конкретної світоглядної системи, психолого-індивідуальним феноменом, інформаційно-дидактичним чинником, носієм морально-естетичних засад та еврестично-гносеологічним чинником. Так виявляється світоглядний аспект екологічної журналістики. Читач сприймає їхні публіцистичні виступи як ваговитий, інтелігентний і серйозний спосіб співрозмови. Власне сучасна світова журналістика й має відображати інтелектуальну та шляхетну політику держав (хоч це ще тільки побажання, а не остаточна фіксація), формувати відповідальне екологічне мислення загалу. В українській та світовій публіцистиці неухильно утверджується принцип сенсовності та цілісності.
У публіцистичних виступах чи концептуальних інтерв’ю С. Кримського, В. Межжеріна, С. Алексієвич, С. Колесника, А. Фросара, П. Брауна, Д. Лавлока, крім закономірних переконливих фактів з тих чи інших екологічних проблем, бачимо прагнення зорієнтувати вістря аргументації на службу істині й пізнанню. Мовно-стилістичний ресурс стає містком між людьми, націями, цивілізаціями, двигуном думки. У цих та інших публіцистів мова максимально точна, виразна, водночас метафорична. Таким чином, фактологічна, образна й емоційна аргументація виступів сприяє щораз повнішій відповідності концепції авторитетних постатей насущним потребам сучасної епохи. Щодо полеміки, діалогу, то надійність вихідних позицій, логічна бездоганність умовиводів обумовлюють сприйнятливість тексту. Тобто аргументи стають істинними судженнями. Полеміка як форма спільної творчої діяльності зазначених а дисертації авторів неодмінно включає й етичні норми розмислень. І тому можемо апелювати до формулювання найзагальніших принципів полеміки пізнання. Це – принципи поваги, демократичності, рівності.
4. Порівнюючи висвітлення таких “історичних” подій в галузі охорони, захисту та збереження довкілля, як міжнародні саміти в Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганнесбурзі (2002), зазначені та інші видання рясніли тривожними сигналами про забруднення екосистеми, котра дала серйозні збої у функціонуванні, що позначається у численних катаклізмах на континентах (на усіх без винятку материках). Критикуючи уряди, адміністрації та академічні інституції урядів-зверхників, зокрема США, ці публікації, на нашу думку, репрезентують яскраво виражену предметну свідомість, позитивістське тлумачення дійсності. Вони не є “об’єктивним розумом” народу, як висловився Микола Шлемкевич про світоглядну публіцистику, радше – відгук на події. Тим часом назріла мотивація екологічного укрупнення – йдеться про розкриття проблеми впливу довкілля на осуспільнювальний аспект поступального руху, на деформацію свідомості людини, яка змирилася з реальним станом речей і пасивно чекає апокаліпсису. Досвід світової публіцистики, принаймні, від XIX сторіччя, має спонукати нас до запобіжного втручання у проблему, до прогностичного аспекту публікацій. Дуже рідко в закордонній журналістиці наголошують на тому, що стихійні явища руйнівництва, що часто супроводжуються масовими людськими жертвами, значними матеріальними збитками інфраструктури, є негативним наслідковим ефектом грабіжницького ставлення цивілізації до сфери побутування. Як засвідчують науковці, довкілля змушене реагувати на непродумане і етатизоване змагання людства, що само собою парадоксальне – змагатися повинні дослідницько-пізнавальні, творчі мотиви. І в цьому разі вирішальне слово мають сказати публіцисти.
5. Національна духовність українців має глибоке коріння, вона невіддільна від звичаїв, багатого фольклору, пісень, мистецтва, релігії і мови. У статтях, інтерв’ю, есе, нарисах, що були вміщені в українській пресі, телепередачах та радіопрограмах упродовж 1992 – 2008 років, бачимо глибинні традиції світовідчування українців у царині творчості, починаючи від “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Повчання дітям” Володимира Монамаха, через виступи філософів, публіцистів Києво-Могилянської школи мислення, художню публіцистичну творчість видатних майстрів пера XIX-XX сторіч, зокрема, Т. Шевченка та І. Франка, а також Є. Сверстюка, Л. Костенко, О. Пахльовської, В. Шевчука, С. Кримського, С. Колесника та ін.
Дослідження філософськими засобами феномену метаісторії дає змогу пропонувати повноцінний публіцистичний текст, який на перший план ставить не результат діяльності людини і суспільств, а мотивацію їх дій. У поняття “метаісторії” закладено інтерпретацію історичного процесу не як того, що відбулося ( з одного боку – сакралізація природи, з другого – її підкорення в ім’я зиску) і не як того, що відбувається, а як того, що зберігається. При чому зберігається не просто в пам’яті людей, а саме як актуальні цінності. Йдеться про історію наскрізних цінностей людства, cтавиться питання про перехід комерційної цивілізації в духовну, де на перший план виходить формування ресурсами публіцистичного слова ясного погляду на світ як органічну субстанцію, руйнувати яку людина як Боготвірний феномен не має права. Мова йде про право природи. Отже, і про право та обов’язок журналіста (публіциста) саме під таким кутом зору висвітлювати екологічні проблеми.
6. Екологічна публіцистика має великий потенціал для розвитку, зважаючи на загострення ситуації з охороною та збереженням чистого довкілля. Докладне вивчення аргументаційної бази сучасної екологічної публіцистики дає змогу запропонувати нові варіанти аргументації, які виходять поза матеріалізм фактів. Важливо пам’ятати, що є правда історична – істина фактів, і правда моральна – істина принципів. Важливо сполучити факти з принципами, і тоді публіцистичний текст урухомлюватиме глибинні пласти свідомості споживача інформації. Світовий публіцистичний пошук повинен піднятися до обґрунтування концепції людини як моральної істоти, відповідальної за світ, стан довкілля. Отже, така творчість стимулюватиме не просто сприйняття проблеми в інтелектуальній площині, а глибоким серцем, що якраз і відповідає українській національній традиції.
Зміні світоглядних орієнтацій людини сприятимуть такі характеристики екологічної публіцистики як пошук гармонії людини та природи, акцентуація уваги на природі як сакральній субстанції, культивування нової екологічної культури. Глибинна, усестороння розробка теми свідомого, творчого єднання людини та природи має прийти на зміну пасивно-споглядального опису природи та популяризації споживацького ставлення до довкілля.
Ще одна рекомендація стосується чіткішої та повнішої взаємодії екологічної публіцистики країн світу, оскільки криза екологічна – проблема загальнопланетарна. Наш досвід з’ясування кардинальних явищ стану екосистеми і діяльності журналістів у цій царині (участь у міжнародних заходах, проектах) дає змогу випрацювати в майбутньому чіткіші орієнтири екологічної публіцистики у XXI сторіччі. Проаналізовані публікації на екологічні теми через щоденний моніторинг медіа впродовж останніх семи років засвідчили неповну готовність медіа запобігати екологічним проблемам, виявляти потенційні загрози, що спричинені і браком спеціалізації на більшості факультетів журналістики, і тренінгових програм та спеціальних ведучих рубрик на шпальтах видань.

Основні положення дисертації відображені в опублікованих матеріалах, тезах наукових конференцій:
1) Гопко Г. Панацея від глобальної кризи / Ганна Гопко // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Львів, 2004. – Вип. 25. – С. 434 – 443.
2) Гопко Г. Нові постановки екологічних проблем України в мас-медіа / Ганна Гопко // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Львів, 2006. – Вип. 27. – С. 298 – 305.
3) Гопко Г. Екологічна превентивна журналістика: роль у сучасному світі та перспективи / Ганна Гопко // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – Львів, 2007. – Вип. 29. – С. 97 – 103.
4) Гопко Г. Світоглядний аспект та місія екологічної публіцистики / Ганна Гопко // Наукове видання “Творча спадщина Вернадського і сучасність” (“Вернадські читання”). Доповіді і повідомлення 4-ої Міжнародної конференції 21-25 квітня 2005 року в Донецьку. – Донецьк, 2006. – С. 268 – 270.
5) Гопко Г. Постчорнобильська ментальність / Ганна Гопко // Ї. – 2006. – №41. – С. 116-124.
6) “Журналістське розслідування на екологічну тему” // Практичний посібник. – Київ, 2008. – С. 55.

АНОТАЦІЯ

Гопко Г. М. Екологічна публіцистика: світоглядний аспект (на прикладі зарубіжних та українських видань 1992 – 2008 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 – теорія та історія журналістики. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2009.
У роботі досліджено тенденції висвітлення проблем довкілля з 1992 по 2008 роки, з’ясовано роль сучасних ЗМІ в запобіганні катастрофам, формуванні екологічної культури, окреслено поняття “екологічна публіцистика”, визначено специфіку сучасної екологічної публіцистики.
Схарактеризовано функціонування екологічної публіцистики в сучасних умовах (зокрема проаналізовано роль медіа у висвітленні двох глобальних самітів у Ріо-де-Жанейро у 1992 році та у Йоганнесбурзі у 2002 році, а також підходи західних та українських, російських медіа до висвітлення глобальних екологічних проблем).
Також зроблено спробу класифікувати весь масив матеріалів, що належать до цього сегмента журналістики. Водночас проаналізовано особливості та потенціал екологічної публіцистики за кордоном та в Україні, здійснено порівняльний аналіз матеріалів західної преси та української як чинників формування екологічної культури та свідомості.
Обґрунтовано можливості та засоби медійної сфери для ефективного формування екологічної свідомості громадян розвинутих країн і посткомуністичного світу.
Ключові слова: екологічна публіцистика, журналістика, світогляд, екологічна інформація, свідомість, глобальна екологічна криза, сталий розвиток, глибинна екологія, проблеми довкілля.

АННОТАЦИЯ

Гопко А. Н. Экологическая публицистика: мировоззреческий аспект (на примере зарубежных и украинских изданий 1992 – 2008 гг).– Рукопись.
Диссертация на соискание учебной степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.04 – теория и история журналистики. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2009.
Выбор темы исследования обусловлен необходимостью систематизировать и обобщить закономерности становления и развития экологической публицистики, установления связи между экологической публицистикой и состоянием окружающей среды через обнаружение влияния публицистических материалов (1992-2008 годы) на мировоззрение человека и решение экологических проблем.
Актуальность темы исследования заключается в потребности адекватного понимания экологических вызовов современному миру, большинство из которых имеют четко выраженный мировоззренческий аспект. Именно публицистическое отображение реальности имеет потенциал затронуть трансцендентные пласты человеческого бытия, расширив горизонты познания мира и повышения ответственности за него.
В работе исследованы тенденции освещения проблем окружающей среды, роль СМИ в предупреждении экологической катастрофы, формировании экологической культуры в целом. Проведена классификация публикаций (макротекстов) на экологическую тему.
Определены функции экологической публицистики в современных условиях, в т.ч. проанализирована роль СМИ в освещении вопросов, поднятых на двух “исторических” событиях – глобальных саммитах по устойчивому развитию – в Рио-де-Жанейро (1992 г.) и Йоханнесбурге (2002 г.), а также подходы западных и славянских СМИ, ученых и специалистов в освещении и решении глобальных экологических проблем: нехватка питьевой воды, борьба за ресурсы, использование генетически модифицированных продуктов, уничтожение биоразнообразия.
Проанализированы особенности экологической публицистики, проведен сравнительный анализ материалов украинской и западной прессы как фактор формирования экологического сознания.
Продемонстрировано, что глубокая разработка темы сознательного единения человека и природы, ответственности человека за целостность мира заняв приоритетное место в мировой экологической публицистике, заменив пассивно-созерцательное описание природы, культивирование потребительского отношения к природе, характерное как для западной, так и для украинской прессы, может уменьшить возрастающее количество экологических проблем. Именно публицистическое вмешательство, предложение новых мировоззренческих ориентиров может сыграть ключевую роль в улучшении состояния окружающей среды, создании гармонии между человеком и природой.

Исследованы традиции, особенности и тенденции освещения экологических проблем украинскими публицистами.
Сформулированы требования к современной экологической публицистике, определены тенденции развития.
Ключевые слова: экологическая публицистика, журналистика, мировоззрение, экологическая информация, сознание, глобальный экологический кризис, устойчивое развитие, проблемы окружающей среды, превентивная функция журналистики.

SUMMARY

Hopko H. M. Environmental publicism (essayism): paradigm of the world perception (on the examples of the international and the Ukrainian media in 1992-2008). – Manuscript .
The dissertation is presented to the specialized academic council D 26.001.33 at Kyiv National University named after Taras Shevchenko for obtaining a scientific degree of candidate of social communications, specialty 27.00.04 – theory and history of journalism.
The thesis investigates trends in covering environmental problems from 1992 till 2008, examines in the detail the role of modern mass media in preventing ecological crisis, covers the phenomenon of “environmental publicisim” and peculiarities a modern environmental journalism.
The first part of the thesis discusses the relationship between humans and the environment throughout the last century until the early 2000s, and analyses the impact of globalization on the environment and the role of the mass-media in solving environmental problems. In the second part the author presents the results of a comparative analysis of environmental publications that appeared in Western and Slavic media, looking on environmental journalism as a factor of ecological change. The thesis analyses how Ukrainian and international media presented such events as the World Summits in Rio de Janeiro in 1992 and in Johannesburg in 2002. (The Johannesburg Summit, named “the giant jamboree” by “The Economist”, was criticized in the West, whereas Ukrainian media provided a very superficial, much less informed and more positive description of the event).
The authors makes general conclusions about how environmental journalism functions in modern conditions, and how the Western, Ukrainian, and Russian media cover global environmental problems. The role of preventive environmental journalism is highlighted in today’s world which is fast approaching a combined crisis of morality and the state of the global environment.
Key words: environmental publicism, journalism, ideology, sustainable development, global ecological crisis, environmental information, preventive journalism.

Leave a Reply