Останні записи

Хто проконтролює контролера. Як безпорадну нині екоінспекцію перетворити на дієву природоохоронну службу 

Днями на Одещині було знищено 1300 гектарів заповідного Тарутинського степу. Тільки здійнятий екологічними активістами галас, матеріали в українських та закордонних ЗМІ та оперативна реакція на такі виступи профільного міністра Остапа Семерака не дали браконьєрам розорати другу половину унікального природного об’єкта.

Це не поодинокий випадок нищення природи, не єдиний приклад великих і маленьких катастроф, які трапляються в нашій країні останнім часом. Ось хоча б ліси. «Упродовж останніх трьох років через незаконне вирубування дерев невстановленими особами завдано шкоди на понад 150 мільйонів гривень. Проте цих грошей до бюджету не сплачено, винних не встановлено та не покарано. Заходів з відновлення завданих природі збитків не здійснено», — повідомляє сайт Мінприроди.

Остап Семерак вважає, що одна з причин такого стану речей — фактично повна недієздатність Держекоінспекції. І не може бути ефективною система, в якій «високий рівень корупції, застаріла матеріально-технічна база, непрозора система прийняття рішень щодо порушників законодавства». Міністр неодноразово наголошував: складно очікувати якісної роботи від інспектора, який має зарплату 1900 гривень.

Інша вагома причина — розпорошення та дублювання наглядових (контрольних) функцій держави у природоохоронній сфері між сімома (!) органами виконавчої влади: Держекоінспекцією, Держгеонадрами, Держлісагентством, Держгеокадастром, Держрибагентством, Держпродспоживслужбою та Укртрансбезпекою. При цьому ці семеро не мають єдиного підходу до такої роботи, зазначено в Концепції реформування системи державного природоохоронного контролю, яку Мінприроди розмістило на своєму сайті. І до обговорення її пропонує всім охочим активно долучатися.

Якщо закон про мораторій на перевірки підпише Президент, лісові підприємства стануть 2017 року «недоторканними». Фото Володимира ЗАЇКИ

Нелегкі кроки за три роки

На думку Остапа Семерака та його радників, ці служби треба об’єднати в одну, закупити нове обладнання, набрати за конкурсом інспекторів на вищі зарплати і зробити ще чимало іншого.

Триватиме реформа три роки. Зокрема й тому, що потребує істотних змін законодавства та складних організаційних заходів.

Зокрема, в концепції йдеться про «запровадження державної системи моніторингу». Джерело коштів на її оновлення, «створення інфраструктури для оцінки якості атмосферного повітря, моніторинг якості повітря, що відповідатиме вимогам директиви 2008/50/ЄС, зокрема кількість пунктів заміру, розширення переліку показників моніторингу та інше» в документі не зазначено. Водночас пан міністр не раз говорив, що підприємці мусять обладнати кожну трубу на своїх виробництвах датчиками викидів. Але відповіді на запитання, як бізнес до цього змусити (чи заохотити), я жодного разу не почув.

Нинішні прикордонні пости екологічного контролю ліквідують. Зупиняти екологічний непотріб стануть митники та поліція. Вони проводитимуть радіологічний контроль. Гадаю, робити це буде доволі складно. Зокрема тому, що так звані рамки (автоматизовані пости радіологічного контролю) нерідко існують лише на папері. Про те, що ці рамки або заіржавіли, або їх не було встановлено, ще рік тому говорив на одному із засідань Комітету з питань екологічної політики Верховної Ради народний депутат Іван Рибак. Саме обговорювали звіт, який надав попередник нинішнього екоміністра про використання закордонної фінансової допомоги.

Є питання й щодо інших видів перевірок на кордоні. Наприклад, не дуже зрозуміло, хто, як і за які кошти навчатиме митників та прикордонників відрізняти звичайних тварин і рослин від рідкісних і заборонених до переміщення через кордони міжнародними конвенціями.

Порятунок потопельників — справа рук їх самих

Нинішнє керівництво Мінприроди вважає, що відбулася «повна деградація системи і суті громадського екологічного контролю. Персональний склад громадських інспекторів з охорони довкілля переважно формують керівники підрозділів Держекоінспекції зазвичай з наближених та підручних осіб, нерідко з багатою браконьєрською біографією. Епізодична участь громадських інспекторів у заходах з контролю Держекоінспекції красномовно свідчить про те, що ні громадські організації, ні місцеві громади фактично не впливають на формування персонального складу громадських інспекторів».

Але ж залучати громадськість до охорони довкілля треба? Треба. Тому позаштатних інспекторів автори реформи планують таки зберегти, але на базі місцевих громад. Назвати їх хочуть красиво: «екологічні шерифи».

Реформування рибінспекції відбувається чомусь незалежно від реформування інших природоохоронних органів

Що є серед громадських екоінспекторів люди несумлінні, погоджуюся. Але не розумію, що заважає їх позбутися. Скажімо, активісти «Громади рибалок України» не раз і не два закликали це зробити і пропонували свою допомогу. Водночас є чимало чесних і порядних громадських інспекторів, які викрили багато порушень і вивели на чисту воду безліч браконьєрів. Тож ліквідовувати інститут громадських інспекторів недоцільно. Так само, як і формувати їх новий склад на базі місцевих громад. У багатьох сільських радах якраз і сидять махрові браконьєри, що підтверджує практика.

Головний біль — гільйотиною?

Ці новації, безумовно, важливі. Але ж є прості дієві способи підвищити якість державного контролю вже нині. Наприклад, повернути рибне та лісове агентства (нині їх координує аграрне відомство) під парасольку Мінприроди, де вони перебували до нищівної «реформи» 2011 року. Так само повернути і гідрометеорологічну службу (нині у складі ДСНС).

Але чи можливе таке перепідпорядкування та заплановане концепцією об’єднання контролюючих органів у наших політичних реаліях? Адже міністрів призначають за партійними квотами, і кожна фракція хоче зберегти вплив на максимальну кількість владного ресурсу. Тому єдиний вихід — підпорядкування нового органу контролю безпосередньо Кабінету Міністрів.

Ще один спосіб зробити контроль дієвим — накласти мораторій на… мораторії. Нагадаю, що у другому півріччі 2014-го та першому півріччі 2015-го перевірки заборонили. Зупиняти порушників було нікому, і вони знахабніли. А контролюючі органи втратили свої найкращі кадри, бо зарплат інспекторам у той період не платили. На думку авторів ідеї мораторіїв, це мало врятувати бізнес від поборів. Дивний спосіб боротьби — за рахунок природи та безпеки людей. До речі, Верховна Рада днями ухвалила законопроект, який передбачає чергове вимикання більшості контролюючих органів на весь 2017 рік.

Презентуючи днями Концепцію реформи державного екоконтролю учасникам конференції «Як досягти належного екологічного врядування в Україні», радник міністра Ігор Яковлєв повідомив нові деталі, яких у тексті документа немає. Зокрема передбачено в майбутньому оприлюднювати результати перевірок. Чудова ідея, хоч і не нова. А головне, що заважає зробити це буквально завтра? Видавайте наказ, реєструйте його у Мін’юсті. Сайт в екоінспекції є, камери — в кожного у мобільнику, документи всі й так на комп’ютерах набирають. Хіба що залишилося забезпечити сканерами, якщо десь їх немає.

Равлик повзе, скоро буде

Тепер позапланові перевірки проводять за скаргами лише фізичних осіб. Себто нас із вами. І маємо зазначити, яке саме підприємство винне, та ще й довести у скарзі, що порушують наші законні права. І як це довести, якщо живете ви, приміром, у Дніпрі, а скаржитеся на вирубування лісу на крутих схилах Карпат? Добре, якби громадянам допомогли неурядові організації, які на цих скаргах собаку з’їли. Але права скаржитися і вимагати позапланових перевірок не так давно їх позбавлено. На моє запитання, коли ці організації поновлять у правах, пан Яковлєв відповіді не дав.

Так само, як і на запитання, коли скасують норму про необхідність попереджати підприємство про перевірку за десять днів. Зрозуміло, що ні гнилого м’яса у підсобці магазину, ні лівої деревини на лісопильні ніхто через десять днів не знайде, але скасувати цю дурницю ніхто вже років 15 не може. Тому про те, як поламати недолугий порядок, за яким обласна екоінспекція може виїхати на позапланову перевірку лише після отримання дозволу з Києва (на що витрачають від двох до чотирьох тижнів), уже й не запитував.

Так, реформа державної системи екологічного контролю конче потрібна. Але насамперед варто прибрати найочевидніші перепони на шляху контролерів.

Олег Листопад http://ukurier.gov.ua/uk/articles/hto-prokontrolyuye-kontrolera/

Leave a Reply