Зона відчуження — не заповідник

Радіація вплинула на все живе у 30-кілометровій зоні відчуження. Фото УНIAН

Уряд тримає в полі зору ситуацію на ЧАЕС та прилеглих територіях. У цьому запевнив учасників відеоконференції, яка відбулася в Будинку уряду, міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков. Поспілкуватися в онлайн-режимі з очільником міністерства, головою Держагентства з управління зоною відчуження Володимиром Холошею, ректором Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Олександром Бондарем мали нагоду чиновники, журналісти і громадськість Дніпропетровська, Харкова, Львова й Одеси.

Оскільки під час нещодавніх парламентських слухань з нагоди річниці Чорнобильської катастрофи обговорювали переважно соціальні питання, на конференції міністр запропонував зробити акцент на екологічних та економічних проблемах зони відчуження. Зокрема зруйнованого 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Він розповів про хід перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, про стан захисних споруд на Прип’яті, про запобігання лісовим пожежам з метою недопущення радіоактивних викидів у повітря. Також йшлося про створення нового безпечного конфайнменту — захисної оболонки, яка має бути оснащена механізмами для демонтажу зруйнованих аварією конструкцій та вилучення радіоактивних відходів.

Говорили посадовці і про можливість створення на території зони відчуження біосферного заповідника.

Користуючись нагодою,від себе  зазначу, що це дуже дискусійне питання. Адже біосферний заповідник створюється передусім для збереження в природному стані найтиповіших природних комплексів. Але обпалені радіацією поліські ландшафти аж ніяк не можна назвати ні «типовими», ні «природними» після того, що з ними зробив Чорнобиль. Дуже сумнівно, що ЮНЕП згодиться надати біосферний статус такому об’єкту.

Так, завдяки охоронному режиму в зоні буяє життя, там можна побачити звірину в кількостях, які тільки сняться іншим нашим регіонам. Але варто, скажімо, звернути увагу на дослідження фахівців Інституту зоології ім. Шмальгаузена, які свідчать, що радіація вплинула на тваринний світ зони.

Водночас важливо продовжити дослідження тутешньої флори та фауни, оскільки ситуація була і залишається унікальною. На це потрібно вишукувати кошти, залучати наші провідні академічні установи, прописати можливість участі в таких дослідженнях закордонних спеціалістів. А зоні надати статус спеціального дослідницького полігону, але не включаючи його до природно-заповідного фонду, щоб не дискредитувати саму ідею заповідності.

Олег ЛИСТОПАД http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/zona-vidchuzhennya-ne-zapovidnik/