(стаття вийшла 11 червня в «Урядовому кур’єрі») під назвою «Смерть у… привабливій упаковці». Тут подається без редакційних правок )
Мій колега Валентин у свої сорок п’ять усе такий же заводний, веселий, товариський. А ще – моторний і жвавий. Був…
Ні-ні, Валік, слава Богу, усе ще живий, але ноги, ніженьки, нозі – ті самі, які годують нашого брата журналіста так само як і вовка-сіромаху, цієї весни перестали Валька слухатися. Спочатку просто боліли, потім стали холодіти, німіти, а коли він не зміг власноніжно дістатися редакції, ми перестали зважати на його «усе от-от минеться» і силоміць завезли до київської лікарні.
Часу на діагноз