Страшна жінка

Хто дозволив виганяти селян з батьківської хати?

Спочатку був лист:

«Після зустрічі з цією «страшною жінкою» тракторист майже місяць був на лікарняному. Та і тепер іноді в снах вона приходить до нього. Не може забути тих очей. Так сказав старенький чоловік, коли взнав, із якого я села. І я пригадала ту історію. Це було в 50-х роках в нашому селі. І та страшна жінка… моя мама!

Бурові установки наводнили наш район. Вони стояли одна біля одної. Із якоїсь свердловини став бити 7–10-метровий фонтан чистої джерельної води. Було залито водою всі луки. І тільки через 5–6 днів вдалося «заварити» фонтан.

Село стоїть на дуже великому озері. «Запаси невичерпні», – казали геологи. Якось вони прийшли до нашої хати і повідомили, що будуть ставити бурову установку біля літньої кухні через 5–6 днів.

І всі ці дні не спала і плакала мама. Для тих людей, що пережили не один голодомор, земля цінніша за золото. Селян земля годувала, одягала (сіяли льон, коноплі), зігрівала. А геологи розриють усе, заллють мазутом.

– Мені вже і жити не хочеться, – говорила мама. – Після них земля не родитиме.

До нас приходив геолог-поляк по молоко. Запитував, чому хазяйка плаче. І він сказав, що ви не знаєте законів. У вас вони не працюють. До вашої землі ніхто не має права підійти без вашого дозволу, вона ваша власність. Захищайте свою годувальницю! Беріть вила і стійте на межі. Хлопці не підуть на вас. Вони знають закони. Та і живі ж вони люди.

Мама так і зробила, як поляк порадив. Коли приїхав трактор, то вона стала перед ним. Тракторист став газувати, але жінка не відступила. Тракторист, коли побачив її очі і вила, то знепритомнів, а трактор продовжував рухатись уперед. Зупинив трактор і врятував мою маму від смерті другий тракторист, що був у кабіні. Тракториста відвезли до лікарні. Майже місяць лікувався. А мамі розтирали руки, бо вони заклякли так, що не могла покинути вила. Очі були ніби зі скла. Довго пила ліки. Боліло серце.

Бурову установку в огороді не поставили. Бурили з колгоспної землі, під нашу хату  ішли труби. Колихало нас довго і появилися тріщини по кутках.

– Ось бачиш, жінко, – говорив батько мамі, – ти не хотіла жити. А на цьому світі життя прекрасне. Ти подивись, яка Божа краса. Співають пташки, цвітуть дерева, повіває вітерець, тепле сонечко ніби торкається до тіла. Тут ти живеш. Ось і вила знайшла і відстояла свою земельку-годувальницю. А там уже ти нічого не зможеш зробити. І вил не знайдеш.

А ці «геологи», коли щось знайдуть у землі, то не пожаліють ні родючих полтавських земель, ні садів, ні річок. Все перериють, перемішають із камінням, насиплять терикони. І кинуть потім це все. Вони не пожаліють ні мертвих, ні живих. Вони і нас з тобою викинуть мертвих із землі. Їх мета – збагачення. Гроші, дачі, курорти, золото – а ми раби для них.

Яким же пророком був мій батько… Як він усе передбачив у далекому 1952-му році. Бо недавно була сходка в сусідньому селі Бондарі. Де виступав директор Біланівського ГЗК (гірничо-збагачувального комбінату). Де і повідомили, що майже 10 сіл буде переселено. Серед них і моє рідне село. І повідомили, щоб підшукували місця для перенесення померлих із цвинтаря (може, до рідних в інші села).

Крім кризи, людям цих сіл додалося ще більше горя. Особливо старше покоління хвилюється. І голодомор, і війна, голод, 1947 рік, криза. І переселення… Немає ні усмішки, ні сили жити. Скільки ж ще може витримати серце??? Страшно дожити до того дня, коли розвіють по світу тіла померлих. Немає покою ні живим, ні мертвим.

З повагою

В. І. ГРІНЧЕНКО,

с. Солониця,

Козельщинський район Полтавської області,

постійна читачка «Селянської правди від Івана Бокого»

P. S. Я бачила, як перезахоронювали людей (Кременчуцьке море). І живу в селі, де живуть переселенці. Книгу можна написати. Скільки сліз ллють ці люди. Вони пам’ятають кожну людину, витягнуту з могили. По тижню лежали молоді дівчата під кущами. А матерів не змогли привести до них попрощатися. Швидкі не відходили від них. Не дай Боже нікому такого бачити. Тіло холоне. А в мене трагічно загинула племінниця 30 років, 8-річна її донька після неї померла, не витримали батько і мати (батько – мій брат). І всі пішли молодими. Не дожити б до того, щоб бачити перезахоронення.»

Мова у листі йде про Біланівський  гірничо-збагачувальний комбінат, який за 30 кілометрів від Кременчука планує збудувати фінансова група нардепа Костянтина Жеваго. Він стане третім у схемі – Полтавський ГЗК, Єристівський ГЗК,  а тепер ще й Біланівський.  Відповідне розпорядження про надання дозволу Біланівському ГЗК на підготовку матеріалів погодження місцерозташування  Біланівського та Галещинського родовищ залізистих кварцитів (залізна руда) губернатор Полтавщини пан Удовиченко підписав ще 12 квітня 2010 року.

Як пише газета «Кременчуцький телеграф» (КТ), через будівництво  Біланівського  ГЗК мають відселити  невідомо куди мешканців десяти сіл Кременчуцького та Козельщинського районів, а також Дмитрівської сільської ради, яка підпорядкована Комсомольській міській раді. Ніхто особливо мешканців про це не попереджав, народ якось дізнався сам, почав лементувати, і, врешті, компанія-забудовник провела зустрічі з селянами.

Це не були повноформатні  громадські  слухання, керівництво Біланівського ГЗК обмежилось простою інформацією про майбутнє будівництво – без деталізації його планів, місць переселення сільських громад, та, головне, без оголошення результатів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС).

Наші колеги з «КТ» провели масштабне журналістське розслідування і виявили ще чимало неприємних сюрпризів від майбутнього ГЗК – загрозу забруднення чистоводного Псла соляним розсолом, різке падіння рівня ґрунтових вод, брак детальної інформації про рівень радіаційного забруднення руди (уран!) тощо. А ще – причини, які дозволяють олігарху-бютівцю Жеваго так нахабно викидати селян з полтавських сіл. Й іншим олігархам – з інших сіл! Ось що писала кореспондент  Кременчуцького телеграфу Лариса Артеменко у заключному розділі свого розслідування, яке ми подаємо майже дослівно, з невеликими нашими вкрапленнями.

«Трохи брудної політики»

«Селяни Запсілля розповіли «Телеграфу», що саме тут, у їхньому селі,  кілька років тому обирали до Верховної Ради України Костянтина  Жеваго. І обрали. Селяни кажуть, що був він «такий скромненький молодий хлопчик у картатій сорочечці». Нині «скромненький хлопчик» – один із найбагатших нардепів-мільярдерів України.

За версією ЛІГАДосьє, Костянтин Жеваго – один із головних фінансистів Блоку Юлії Тимошенко. Ми розповіли, як Біланівський ГЗК – структурний  підрозділ компанії FERREXPO, найбільшим акціонером якої є Жеваго – збирається виселити мешканців 10 сіл з власних домівок.

Тепер розповімо, завдяки чому ГЗК може так діяти.  Причина у законі – Законі України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» (№3682 від 17.11.2009р.). Ст.7 закону дозволяє відчужувати приватні землі для будівництва та обслуговування ГЗК, що експлуатують родовища корисних копалин.

Ініціатором законопроекту виступила особисто пані Тимошенко – на той час прем’єр-міністр України і покровителька «юного» мільярдера. У липні 2009-го Президент України  Ющенко наклав вето на цей закон.  Мотивація  така: «закон не забезпечує реального захисту прав приватних власників та не забезпечує дотримання конституційних гарантій права приватної власності».

Незважаючи на заперечення тодішнього Президента, нардепи «протягли» закон 17 листопада. Це було непросто, голосували двічі. Спершу «за» висловились 298 нардепів  – цього було недостатньо, аби подолати вето Президента. Через 54 секунди (сайт ВРУ) за закон проголосувало 326 нардепів. Він пройшов. Олігархи перемогли Конституцію!

А заперечення  Президента, який би він не був, таки мали сенс. Новий закон справді не захищає права приватного власника ділянки та не містить  механізму відстоювання  прав у судових інстанціях.

«ТелеграфЪ» не має зараз на меті детально аналізувати закон, хочемо навести лише  три положення. Наприклад, згідно зі ст.15 закону, якщо протягом року сторони не домовились, садибна ділянка може бути відчужена у власника примусово.  Шокує нас (саме шокує) і формулювання про надання замість конфіскованої ділянки, «рівноцінної їй». А що таке «рівноцінна»? Закон дефініції не дає.

От ми сидимо і думаємо – забирають у тебе 20 соток чорнозему, а на взамін дають 200 соток солончаку? Чи як? Незрозуміло.  Викликає підозри і норма закону, за якою власник землі не має права обирати оцінювача. Це – функція місцевої влади.  Як ви вважаєте, за якими цінами підуть ділянки, які оцінив виконавець, підконтрольний зацікавленій владі?

Тож, на нашу думку, недарма селяни переживали, що їм «дадуть копійки» та викинуть «просто неба».  До речі, досліджуючи історію із законом, ми переглянули купу інформаційних сайтів країни. І навіть на найпотужніших не знайшли про нього згадки.

17 листопада, коли приймався такий небезпечний закон, преса лементувала про прем’єрсько-поросячий грип, про педофілів з «Артеку», ще про якусь дурню. Оце й називається «димова завіса» для прийняття справді важливих та непопулярних  рішень. Втім, радше не важливих, а важких.

Та в цій історії є ще одна цікава деталь.  Закон, який дозволяє забирати землі під ГЗК, прийняли 17 листопада 2009 року.  А вже 7-го грудня 2009 року пройшла офіційна реєстрація новоутвореного ТОВ «Біланівський ГЗК».

І дуже-дуже швидко – 30 грудня 2009 року – вийшов наказ Мінприроди (№720), на підставі якого новенький  Біланівський ГЗК отримав спеціальний дозвіл (№3572) на користування надрами Біланівського родовища залізистих кварцитів.

Оперативно, правда?  Пам’ятаєте, ми писали, що закон про відчуження приватних  земель  ініціювала пані Тимошенко.  А нардепа Жеваго, який виграв від цього закону, називають одним  із найпотужніших  спонсорів  Блоку Тимошенко».

А тепер питання від «Селянської правди»: чи знайдеться хтось серед нинішніх нардепів,  хто би зміг ініціювати відміну закону, що порушує наше право спокійно жити на своїй землі?

«Селянська правда», №6, 18 січня 2011

Підготував для друку Олег Листопад