«Для спочинку буде домовина, а життя – для праці…»
Українські Богородиці у музеї вишитої ікони отця Д. Блажейовського.
Так колись казав його батько. Так у свої 100 вважає і він сам. Доктор теології і філософії, автор численних наукових та історичних праць, який багато років служив у греко-католицьких храмах різних країн, відомий сьогодні у кожному українському селі. Бо має ще одне пристрасне захоплення: вишивання. Саме за ескізами отця Дмитра Блажейовського вишито тисячі ікон і образів, які сьогодні прикрашають храми й оселі українців по всьому світу. Вишивають молоді й не дуже, жінки й чоловіки, школярі у гуртках і недужі у лікарнях, уповаючи на небесну поміч. Бо хто хоч раз побачив те рукотворне диво у львівському музеї вишитої ікони, неодмінно візьметься за голку. Самих ікон Богородиці, малюнки яких зібрано по Україні, кілька десятків!
Живе отець Дмитро Блажейовський у Римі, попри поважний вік, щодня працює у бібліотеці, пише книжки (до речі, освоївши комп’ютер). Він прагне виховати українську молодь українською, долучити її до світової культури, навчити працьовитості, наполегливості. Багато років досліджує історію церкви й історію духовності. Власним коштом видає праці, ґрунтуючись на знаннях, які отримав, знову-таки, власним коштом. Колись він заснував три нові парафії в Америці, жив голодуючи, але збирав кошти для свого фонду. Спірне питання, чи так легко пробудити жадобу до знань у суспільства тут, в Україні. Проте він вірить, що варто працювати, варто спілкуватись із молоддю, спонукати її до знань.
Вирісши у багатодітній родині, ніколи не знав розкошів. І тепер суворо дотримується обмежень, які сам увів: ні риби, ні м’яса, тільки молоко, хліб, овочі (вирощені власноруч на терасі п’ятого поверху – задля економії). Ця дієта допомагає йому перераховувати у Фонд кошти для утримання музею вишитої ікони у Львові. Там можна побачити як авторські ікони отця Блажейовського, так і портрети видатних українців – митрополита Шептицького, Івана Франка, Лесі Українки. Відтоді, як 1933 року син лемка Теодора із Вислоку Горішнього Сяноцького повіту, без грошей і з посвідкою студента замість паспорта, пішки прийшов до Риму, де наполегливо вчився і захистив дві дисертації, розпочалося втілення його мрій. І шлях цей був ще важчий і довший, ніж довелось здолати юнакові через гори, лісові хащі і яруги.
Після навчання у семінарії йому призначили парафію в Америці. Офіційно він не міг ніде працювати, мав бути на утриманні громади, проте хотів видавати книжки і повернутися, аби продовжити навчання. Тому підробляв підмітанням і миттям тарілок – звідти перші гроші на Фонд, який згодом віддав під опіку отців-василіян. А 1973 року нарешті продовжив дослідницьку роботу і почав видавати праці. Власним коштом видав 13 книг, 9 праць щодо виховання українськості в самих українців, 16 збірок для вишивання, три альбоми вишивок за розробленими власноруч ескізами, вишив 350 ікон.
До речі, ідея взятися за голку з’явилася з потреби прикрасити новозбудований храм у глухому куточку Америки. Тамтешня церковна громада була бідною, тому для церкви купували друковані на папері ікони, не дуже високої якості. А коли у 60 років пішов на пенсію, зміг приділити вдосталь часу своєму захопленню.
Важко повірити, що у свої сто років цей дідусь із білою бородою ще стільки прагне і встигає зробити. Його життєве кредо – якомога більше зробити самому, найменше завдати клопоту іншим. Зі своєї пенсії утримує музей, коли дозволяє здоров’я і кошти – приїздить в Україну – поспілкуватися з молоддю, взяти участь у відкритті чергової виставки (експонати музею побували у багатьох містах України). У серпні 2010-го його урочисто вітали зі столітнім ювілеєм у Львові. Сюди, на Янівський цвинтар, планує він повернутися і після смерті.
“Пишу мої спомини, бо 21 серпня 2009 року зачав сотий рік мого життя і зачинаю відчувати, що вже зближається старість”, – так почав Дмитро Блажейовський передмову до свого життєпису. Отже, про спочинок думати ще рано. Бо життя – для праці…
Вікторія Теплик,
м. Київ
Фото Тетяни Листопад
«Селянська правда», №4, 13 січня 2011
Leave a Reply