Догралися!

Чому Ющенко заветував закон про заборону грального бізнесу?

Антон з дружиною та дочкою живе у батьківській хаті у маленькому містечку на Вінниччині. На прожиток заробляв у Києві, на будівництві. Вистачало і на щодня, і на «реконструкцію старої хати. Та останній рік і ремонт зупинили, і дочку у школу було минулої осені нелегко зібрати. І криза тут ні до чого. Просто повертаючись черговий раз на вихідні додому, Антон зайшов до залу ігрових автоматів. Спочатку щастило, а потім… Програв і заробіток, і заначку «на пиво», і ті п’ятсот гривень, які сусід попросив передати своїм… Матюкнувся й вже хотів йти, коли чолов’яга, який весь час терся поруч, без зайвих балачок запропонував позичити «пару сотень». Час знову помчав для Антона мов бурхливий гірський потік… Коли «кредит» сягнув п’яти тисяч гривень, «доброзичливець» попросив у заставу паспорта, після чого позичив відразу ще п’ять тисяч…

Загальну суму боргу Антон мені не назвав, але зізнався, що ось уже рік разом з дружиною, своїми батьками та батьками дружини працюють, щоб віддати програне. Якщо буде робота, то сподіваються восени розрахуватися остаточно.

Світло надії

Гральний бізнес давно став в Україні справжнім національним лихом. Довгий час велися розмови про необхідність його «врегулювання», «впорядкування» тощо, але вони так нічим і не закінчились. Нещодавня пожежа в одному із гральних закладів Дніпропетровська стала ще одним сигналом: треба заборонити гральний бізнес як аморальне та антисуспільне явище.

У відповідь на цю подію парламент напрочуд дружно ухвалив Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні». Закон дуже схвально оцінений громадськістю. Воно й не дивно. «За оцінками соціологів і маркетологів, – говорить головний координатор громадянської кампанії «Форум порятунку Києва», засновник громадянської ініціативи «Ні гральним автоматам!» Віталій Черняховський, – у сферу азартних ігор втягнено до 20 % дорослого населення країни, котре витрачає на них понад 1 млрд. доларів на рік. Таким чином, обсяг ринку азартних ігор в Україні можна оцінити в 1–1,5 млрд. дол. на рік. При цьому за оцінками на початок минулого року легальний сектор становив приблизно 40 %, а нелегальний – 60 %».

Динаміка прибутку гральної індустрії в Україні за останні три роки стабільно тримається на відмітці 15% щороку, а з початком економічної кризи – ні, не зменшується!!! – а ще стрімкіше піднімається вгору. З осені постійних клієнтів азартно-розважальних закладів помітно побільшало – люди з відчаю намагаються вирішити свої матеріальні проблеми «одним махом», натомість – тільки падіння у ще глибшу фінансову яму, вихід з якої нерідко – тюрма або відділення для душевнохворих.

Цю «фабрику дурнів» на деякий час прикрив новий закон, який передбачає місячний мораторій на роботу гральних закладів, а з 2010 року – повне припинення їх діяльності. До введення ж закону спритні ділки розважальної галузі «випікали» нові гральні зали як пиріжки. Причому нерідко – в обхід існуючих законів, не отримуючи нові ліцензії, а використовуючи копії одної-однісенької офіційної отриманої. Така заповзятість не дивна: за оцінками експертів ігровий зал, в якому встановлено 10–15 гральних автоматів, приносить власникові понад 10 тисяч доларів прибутку на місяць. Шалені необліковані гроші та ще й у вигляді «чорної готівки» – своєрідне «мастило» усієї кримінальної машини, вони використовуються для підкупу правоохоронців, найму кримінальної «гвар-дії» та кілерів тощо. Закон «Про заборону грального бізнесу» мав припи-нити цю «карусель», але…

Звичайно ж, ділки не захотіли втрачати своїх грошиків і стали шукати можливість продовжити роботу своїх «фабрик для дурнів». І судячи з перебігу подій, таки цю можливість знайшли. 4 червня Ющенко наклав вето на рішення Верховної Ради. Він зазначив, що ухвалений ВР закон про заборону грального бізнесу не вирішує проблем у цій сфері.

Основні жертви – школярі й пенсіонери

Таким чином президент «потурбувався про вітчизняний бізнес». Адже діячі цього «бізнесу» без кінця проводять різноманітні пікети та демонстрації, заявляючи, що 200 тисяч людей залишиться без роботи. А дозвольте спитати, панове «бізнесмени» з президентом-захисником на чолі: а що виробляє ваша індустрія? Отож-бо, що ні-чо-го! Нічого, крім людського горя.

Доступність азартних ігор для дітей залишається надзвичайно великою. За статистикою, не менше 75 % клієнтів гральних автоматів, – це студенти і школярі. Фахівці вважають, що в містах з населенням близько 500 тис. чоловік – 25 тис. (5 %) залежних від азартних ігор. Кожний четвертий з тих, хто програв, думає про самогубство і часом вчиняє такі спроби.

Висновки медиків доводять небезпеку розвитку у суспільстві залежності від азартних ігор практично всіх вікових категорій населення, в тому числі – й пенсіонерів, для яких програш своєї пенсії, тобто часто-густо – єдиного джерела доходів – означає голодну смерть. Особлива небезпечність психологічної залежності людини від азартних ігор полягає у тому, що з часом вона прогресує, призводить до психологічних розладів та переростає в хворобу.

У медичній практиці вирізняють дві стадії ігрової залежності: лудоманія і гемблінг. Перша вважається невротичним станом, коли за бажанням людина може контролювати себе й відірватися від гри. Друга стадія залежності – яскраво виражений хворобливий стан, котрий характеризується клінічними ознаками й потребує лікування. Ця хвороба внесена до списку Всесвітньої організації охорони здоров‘я, як психічне захворювання. Людина, яка страждає на гемблінг, не контролює свої дії, що часто призводить до вчинення нею протиправних дій, мотивованих здобуттям коштів на азартні ігри. Залежність від азартних ігор завдає значної шкоди суспільним інтересам країни, адже вона веде до сімейних сварок і руйнування сім’ї, провокує суїцид, наркоманію, алкоголізм, порушення трудової дисципліни тощо.

Гравці із стажем 5 та більше років відчувають психологічний диско-мфорт, роздратування, занепокоєння, що можуть супроводжуватися головним болем, поганим настроєм, стресами, агресивною поведінкою.

До того ж розвиток грального бізнесу супроводжується зростанням кількості населення з інфантильними цінностями: надія на удачу звільняє людину від відповідальності за свої дії, від необхідності приймати соціально зрілі та відповідальні рішення. Гральна залежність змушує суспільство в провідних країнах світу нести чималі витрати на створення медико-соціальних бригад «швидкої допомоги» у складі психіатра, психолога та соціального працівника.

Де ви бачили «цивілізованих» кидал?

У вітчизняній гральній індустрії випадки обману клієнта, роботи їх власників без ліцензії і патентів, розміщення грального обладнання в неприйнятних місцях стало «доброю» традицією, яка грає на руку криміналізації суспільства.

У містечку Долина Івано-Франківської області, де мешкає 20 тисяч наших співгромадян, кількість гральних автоматів вимріюється сотнями! Міська рада як тільки не намагалася вивести цю заразу. Ось переді мною – цілі стоси копій листів, підписаних мером міста Володимиром Гараздом. Повідомляє мер: скарг від громадян – мішки, працюють гральні заклади без дозволів органів місцевого самоврядування, без відведення земельних ділянок тощо. Звертається з проханням допомогти – і до підрозділів усіх рівнів Міністерства внутрішніх справ, і до прокуратур, і до податкових міліцій, і до податкових інспекцій. Дарма! Усе, на що спромоглися наші контролюючі органи, це виписати двом із майже десятка гральних закладів пару штрафів. Знаєте, який розмір штрафу за тією статтею, на яку посилаються міліціянти? Стаття 164 «Порушення порядку провадження господарської діяльності» тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто – від 340 до 680 гривень. Та ці гроші гральний заклад «відіб’є» за лічені хвилини. Там, правда, ще дописано «…з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої». Людські сльози будуть конфісковувати чи що? А щодо «знарядь виробництва», так я щось не чув, щоб гральні автомати у когось вилучили. Затримували – було таке, та власники швидко знаходили спосіб виручити з неволі своїх «годувальників».

Особливо багато у Долинської міськради претензій до податківців. Останні видають ліцензії на ведення грального бізнесу, не питаючи думки місцевої влади. А потім прокуратура пише: ніхто, шановні самоврядці з Долини, чіпати гральні кубла у вашому місці не стане і не буде. Бо за законом якщо ліцензію вже надано, то перевірка – лише за рішенням суду!!! Так що уряд міг би й не приймати злочинну, на мою думку, постанову про мораторій на перевірки підприємців аж до кінця 2010 року. Найспритніші давно вже себе захистили від будь-яких перевірок! От і скажіть, хіба можна такий «бізнес» «впорядковувати», «вводити у цивілізовані рамки» тощо?

Закривати геть – і край!
Люди – дорожче!

Тим, хто не стомлюється співати про «значні надходження до бюджету від грального бізнесу», варто нагадати, що у позаминулому році Держбюджет отримав понад 27 млн. грн. від видачі ліцензій на організацію і проведення азартних ігор. А до місцевих бюджетів від видачі 122800 торгових патентів на гральний бізнес надійшло 587,6 млн. грн. плюс від видачі 269 ліцензій на організацію та утримання тоталізаторів, гральних закладів – 70 тис. грн. Хіба це великі надходження для країни з населенням у 47 мільйонів? (Решта коштів, як ви розумієте, «пішли у тінь».)

А тепер давайте порахуємо, скільки тому ж Держбюджету обійдеться через 5–10 років лікування 5% (а за іншими підрахунками – 15–20%) населення України, що вже нині входять в число потенційних клієнтів психоневрологічних диспансерів, і які можуть серйозно захворіти на лудоманію та гемблінг. А хто підрахує збитки від існування в нашому майбутньому суспільстві широкого прошарку осіб із спотвореною свідомістю – свідомістю соціального паразита та потенційного злочинця? Хто підрахує скільки доведеться витратити на перевиховання дітей та підлітків, які вражені патологічною жадобою наживи на азартній грі, а завтра перенесуть цю жадобу на суспільство і чесних працюючих громадян?

Чим ми гірші за Ізраїль?

Серед багатьох українських можновладців та правознавців сьогодні поширені не зовсім коректні, м’яко кажучи, аргументи про те, що заборона грального бізнесу суперечить досвіду законотворчості зарубіжних країн. Це не так.

По-перше, у Китаї, Туреччині, Саудівський Аравії, Ірані, Ізраїлі, Індонезії гральний бізнес заборонений. З 2005 року уряди канадських провінцій Квебек, Нова Скотія та Альберта забили тривогу, оскільки інформація, зібрана медекспертами, вивела ці регіони в лідери за кількістю самогубств, пов’язаних з азартними іграми. Тому сьогодні в Канаді успішно триває цілеспрямована кампанія щодо ліквідації гральних терміналів в розважальних закладах, а канадські виробники скоротили в 3 рази випуск гральних автоматів.

По-друге, чимало країн створюють для тих, кому гроші печуть руки, спеціальні зони. Росія, наприклад, планує створити чотири таких зони у віддалених місцях. На решті території цей «бізнес» буде заборонено! Якщо вже дуже кортить залишити гроші вітчизняних скоробагатьків у кордонах України, то виберіть найдепресивніший регіон (саме так – не курорт або велике місто, а – глухомань), і нехай зацікавлені «бізнесмени» прокладуть туди хороші дороги, створять там інфраструктуру тощо, і – заберуть туди своїх працівників, які зараз тиняються по Києву з плакатами «У мене відбирають роботу» (дивно, чого це проститутки та рекетири ще з такими плакатами не ходять?).

Але спочатку – гральний бізнес треба заборонити як злочинний і аморальний.

Олег Листопад
«Селянська правда», №74, 25 червня 2009