Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Етюди оптимізму

«Для спочинку буде домовина, а життя – для праці…»

Українські Богородиці у музеї вишитої ікони отця Д. Блажейовського.

Так колись казав його батько. Так у свої 100 вважає і він сам. Доктор теології і філософії, автор численних наукових та історичних праць, який багато років служив у греко-католицьких храмах різних країн, відомий сьогодні у кожному українському селі. Бо має ще одне пристрасне захоплення: вишивання. Саме за ескізами отця Дмитра Блажейовського  вишито тисячі ікон і образів, які сьогодні прикрашають храми й оселі українців по всьому світу. Вишивають молоді й не дуже, жінки й чоловіки, школярі у гуртках і недужі у лікарнях, уповаючи на небесну поміч. Бо хто хоч раз побачив те рукотворне диво у львівському музеї вишитої ікони, неодмінно візьметься за голку. Самих ікон Богородиці, малюнки яких зібрано по Україні, кілька десятків!

Живе отець Дмитро Блажейовський у Римі, попри поважний вік, щодня працює у бібліотеці, пише книжки (до речі, освоївши комп’ютер). Він прагне виховати українську молодь українською, долучити її до світової культури, навчити працьовитості, наполегливості. Багато років досліджує історію церкви й історію духовності. Власним коштом видає праці, ґрунтуючись на знаннях, які отримав, знову-таки, власним коштом. Колись він заснував три нові парафії в Америці, жив голодуючи, але збирав кошти для свого фонду. Спірне питання, чи так легко пробудити жадобу до знань у суспільства тут, в Україні. Проте він вірить, що варто працювати, варто спілкуватись із молоддю, спонукати її до знань.

Вирісши у багатодітній родині, ніколи не знав розкошів. І тепер суворо дотримується обмежень, які сам увів: ні риби, ні м’яса, тільки молоко, хліб, овочі (вирощені власноруч на терасі п’ятого поверху – задля економії). Ця дієта допомагає йому перераховувати у Фонд кошти для утримання музею вишитої ікони у Львові. Там можна побачити як авторські ікони отця Блажейовського, так і портрети видатних українців – митрополита Шептицького, Івана Франка, Лесі Українки. Відтоді, як 1933 року син лемка Теодора із Вислоку Горішнього Сяноцького повіту, без грошей і з посвідкою студента замість паспорта, пішки прийшов до Риму, де наполегливо вчився і захистив дві дисертації, розпочалося втілення його мрій. І шлях цей був ще важчий і довший, ніж довелось здолати юнакові через гори, лісові хащі і яруги.

Після навчання у семінарії йому призначили парафію в Америці. Офіційно він не міг ніде працювати, мав бути на утриманні громади, проте хотів видавати книжки і повернутися, аби продовжити навчання. Тому підробляв підмітанням і миттям тарілок – звідти перші гроші на Фонд, який згодом віддав під опіку отців-василіян. А 1973 року нарешті продовжив дослідницьку роботу і почав видавати праці. Власним коштом видав 13 книг, 9 праць щодо виховання українськості в самих українців, 16 збірок для вишивання, три альбоми вишивок за розробленими власноруч ескізами, вишив 350 ікон.

До речі, ідея взятися за голку з’явилася з потреби прикрасити новозбудований храм у глухому куточку Америки. Тамтешня церковна громада була бідною, тому для церкви купували друковані на папері ікони, не дуже високої якості. А коли у 60 років пішов на пенсію, зміг приділити вдосталь часу своєму захопленню.

Важко повірити, що у свої сто років цей дідусь із білою бородою ще стільки прагне і встигає зробити. Його життєве кредо – якомога більше зробити самому, найменше завдати клопоту іншим. Зі своєї пенсії утримує музей, коли дозволяє здоров’я  і кошти – приїздить в Україну – поспілкуватися з молоддю, взяти участь у відкритті чергової виставки (експонати музею побували у багатьох містах України). У серпні 2010-го його урочисто вітали зі столітнім ювілеєм у Львові. Сюди, на Янівський цвинтар, планує він повернутися і після смерті.

“Пишу мої спомини, бо 21 серпня 2009 року зачав сотий рік мого життя і зачинаю відчувати, що вже зближається старість”, – так почав Дмитро Блажейовський передмову до свого життєпису. Отже, про спочинок думати ще рано. Бо життя – для праці…

Вікторія Теплик,

м. Київ

Фото Тетяни Листопад

«Селянська правда», №4, 13 січня 2011

Leave a Reply