Нині багато пишеться про відмінності різних регіонів України, чимало говориться про різницю у світогляді та звичаях українців.
А ми пропонуємо у ці часи непевні, коли бачимо багато намагань розколоти, роз’єднати Україну, посварити між собою її жителів, пригадати про те, що нас єднає, що притаманне усім нам. Серед цих спільностей – шана до води, до джерел, наділення криниць божественним началом. Це притаманне і Сходу, і Заходу, і Півночі, і Півдню.
Ось приклади вшанування криниць у двох регіонах, які зазвичай недоброзичливці (або люди недалекі) так люблять протиставляти.
Між курганів та териконів
Донецька земля багата не тільки на вугілля та інші корисні копалини, численні в ній джерела та джерельця, а криниці та колодязі не перелічити. Деякі з них освячені й помічені хрестами.
Ще на початку нового тисячоліття учениця україномовної ліцейної школи № 12 міста Донецьк Лариса Фірсова надіслала на конкурс «Кринице, кринице, дай води напиться» (я був у складі журі) цікаву інформацію про джерело поблизу села Конькове Тельманівського району Донецької області. Це джерело живить річку Грузький Єланчик, що впадає в Азовське Море неподалік містечка Новоазовськ. За 2–3 кілометри від джерела починається територія славнозвісного заповідника Хомутовський степ.
Джерельна вода стрімко б’є з-під пагорба правого берега річки. Коли підходиш до джерела, то степова тиша зникає. Тут шумно, бо навколо по каміннях дзюрчить вода. Кажуть, що вона витікає з дванадцяти отворів. Пагорб, з-під якого б’є джерело, складається з осадових порід, черепашнику. Дуже давно тут було море, тому на каменях цієї місцевості можна бачити відбитки і залишки морських черепашок. Кількома з’єднаними струмочками завдовжки 20–25 метрів вода біжить у річку.
Навесні 2000 року місцевий батюшка встановив біля джерела хрест. 16 квітня 2000 року у Світлу седмицю на день святкування ікони Божої Матері “Живоносне Джерело” в селі Конькове зібралось багато прочан (зокрема, на двох автобусах приїхали віруючі з Донецька), після Божественної літургії хресним ходом всі пішли від місцевого храму на честь Преображення Господнього до джерела. Там відбувся молебень з малим освяченням води і освячення самого джерела.
Кажуть, що за старих часів тут, біля джерела, була якась споруда: чи то церква, чи то капличка, але щось було. Якихось документів або інших свідчень не залишилось, тільки згадки старих людей.
Нині зусиллями отця Віктора і віруючих переплановано стік джерельної води в купіль. Обгороджена очеретом купальня поки що неглибока. Коли зайдеш у неї, можна стати під жолоб, і вода поллється на голову.
Дедалі більше прочан приїздить до Конькового омитися водою святого джерела. Після купання люди добре почуваються, вже були випадки зцілення. Особливо вода корисна людям, хворим на коліт. Вода чиста, бо проходить через черепашник, як через фільтр. Температура взимку і влітку однакова – +10°.
Тепер під час великих релігійних свят та на замовлення віруючих біля джерела священик відправляє водосвятні молебні. Після того богомольці омиваються освяченою джерельною водою, п’ють її, набирають у пляшки. Людей іноді збирається дуже багато.
За десять хвилин ходьби від джерела біля місцевої церкви – колодязь. Він також освячений. Його вода використовується для богослужінь. Але всі охочі й місцеве населення можуть вдосталь брати воду.
Хоча степова Донеччина не багата на джерела як такі, але тут є й інші святі криниці – Срібне джерело, що за 10 км від Касперівського жіночого монастиря, Пантелеймонівське святе джерело неподалік с. Ремовка Сніжнянського району, джерело Святого Миколая поблизу Авдіївки.
Зозуля кує – прощення дає
Понад сто років тому один з братчиків Крехівського Василіянського монастиря св. Миколая (Яворівський район Львівської області) занедужав, не зміг ходити. Ніщо не допомагало. Якось уночі йому наснилася Божа Мати, яка кликала його до джерела, схованого за кілометр у сусідньому лісі. Ченець попросив віднести його до джерела, обмив водою ноги й відчув, що йому полегшало. Довгий час його ще носили, а потім уже й сам потроху став придибувати до джерела. Коли остаточно одужав, побудував на джерелі криницю.
Криниця обкладена каменем, над нею – очеретяний навіс, під навісом – хрест та фігура Божої Матері. Вишиті рушники, квіти, дерев’яний настил. Найбільше прочан тут на 19 січня – на Водохреще. Але приходять по цілющу воду і в інші дні.
На Львівщині чимало святих криниць. Ось розповідь учасника конкурсу “Кринице, кринице, дай води напиться” Тараса Турченяка. “У нашому Жидачівському районі є криниця, яка пов’язана з історією Бориницької каплички. 1862 року місцевий священик Черницький писав: “При залізній дорозі між Бібркою і Ходоровом лежить на родючій рівнині село Бориниці Бібрського повіту (нині Жидачівського району). Ріка Суходілка розділяє село на дві частини. Його оточують порослі лісом горбки, де працюють люди в каменоломнях або випалюють вапно. За народним переказами в старовину цю місцевість оточували темно-густі бори”. Звідси, мабуть, і походить назва «Бориниці».
Цілюще джерело, за переказами, відкрили дуже-дуже давно богомільні та побожні люди, побачивши на тому місці уночі світло та образ Божої Матері. Інший переказ стверджує, що на дереві при криниці влітку безперервно кувала зозуля. Своїм куванням вона ніби накликувала людей, бажаючи їм сказати: “Приходьте із вірою порятунку в Божу Матір і в чудотворні сили оздоровляючої води у цій криниці”. Тому названо ту криниченьку Зозулиною.
Вона в лісі на межі чотирьох сіл – Бориничі, Ілова, Ляшок і Борусова. Ходять до неї й дотепер, несучи до цієї чудотворної оздоровляючої води різні тілесні недуги. Відомий випадок, коли глухоніма дівчинка-пастушка оздоровилась від тяжкої недуги, обливаючись водою та п`ючи воду з криниці. На знак цієї події 1863 року граф Борковський вибудував навпроти криниці муровану капличку, прикрашену куполом і дзвіничкою. Поряд із капличкою та криницею люди встановили фігуру Пречистої Діви. Роки приходили, поклонялись тому святому місцю доти, доки не прийшла на Західну Україну Радянська влада, яка взялась закривати церкви, а все, що залишилось в них, грабувати. Але люди не переставали ходити до каплички та джерела. Працівники правоохоронних органів неодноразово розганяли віруючих, перекривали дорогу до неї.
Одного дня фігуру Божої Матері було зруйновано й розкидано шматками по лісу. Люди віднайшли ці шматочки, склали заново фігуру, але не могли знайти голову Пресвятої Діви. Тому одному жителеві Боринич наснився сон. Явилась Пресвята Діва і каже: “Голова з фігури у криниці під намулом. Піди і викопай її”. Чоловік рано встав і пішов до каплички копати. Копав-копав і нічого не знайшов. Наступної ночі знову наснилася Мати Божа і сказала: “Копай ще і найдеш”. Він знову почав копати і знайшов голову.
Ще кілька разів після цього знищували фігуру Божої Матері, а капличку спалили і рештки розрівняли трактором. Але люди, що віками ходили до каплички та джерела, не змогли змиритися з такими знущаннями із святині. І своїми силами збудували на цьому місці нову капличку, почистили криниченьку. Найбільша відправа біля Зозулиної криниці відбувається кожного року на Спаса”.
У Яворівському районі в лісі між селами Чернілява та Лісок сховалося джерело “Студенець”. Воно відоме ще з середини XV ст. Над основним витоком джерела поставлено капличку. Стіни прикрашено квітами, увито рушниками, увішано іконами. На дверях каплички немає замка. Поруч – інший вихід джерела, обкладений камінням, хрест та малесенька капличка на ніжках у вигляді вулика.
Поблизу с. П’ятничани Стрийського району (неподалік траси Ходорів–Львів) в урочищі Діброва є потужне джерело, яке дає початок річці Тейсарівка. Поряд є каплиця, збудована 1947 року, лавочки та хрест. Відправа відбувається біля джерела 28 серпня на День Успіння Діви Марії. Поблизу села Новошина Жидачівського району в Бакоцинському лісі є свята криниця на місці монастиря Грабів (XVII століття). Джерело потужне, із чистою водою. Відправа – на Йордан. Сюди приходять люди і з сусідньої Івано-Франківської області (села Журавенка та Вишнів Рогатинського району).
А під час нещодавнього відрядження до Львівщини мій колега, редактор газети «Новий час» Андрій Данилець та завідувач музею гетьмана Івана Виговського Степан Ревуцький показали мені відновлену криницю поблизу с. Руда Жидачівського району (музей знаменитого гетьмана теж розташований у Рудій, десь неподалік, кажуть, і його могила, поки що не знайдена).
Енергетика цього місця просто вражаюча. Після кухля води відчуваєш, що сили повністю відновилися і ти отримав заряд енергії ще на багато днів інтенсивної роботи.
Для львівських криниць звичною є опіка Божої Матері. Її ікони або фігуру знайдете поруч з джерелом у місті Підкамінь Бродського р-ну, села Плугів Золочевського району, у Мостиському районі. Остання, як і крехівська, особливо допомагає стати на ноги.
Мати у селі святу криницю у жителів Львівщини вважається і корисним – народ здоровішає, і почесним. Втім, як і в інших куточках нашої держави.
Бо хто ж не хоче бути здоровим –і на Львівщині, і на Донеччині, і на Київщині – по всій Україні…
Олег Листопад
«Селянська правда», №61, 27 травня 2010
Leave a Reply