Про долю вітчизняного органічного землеробства
Мене завжди вражала живучість споришу. Ще у дитинстві помічав: хоч би скільки ніг протупало стежкою через пустирище перед нашою «хрущовкою», що стояла на околиці спекотного запорізького літа, килимки цієї рослини стійко зеленіли і тішили моє око та зграї горобців, які весело здзьобували споришеве насіння.
Так і вітчизняне органічне сільське господарство: скільки не тупають по ньому різноманітні хвилі криз та дурнуваті циркуляри із чиновничих кабінетів, усе одно не меншає охочих ростити на українській землі якісні, не засмічені ні хімією, ні генетичнопокуроченою гидотою крупи, овочі, фрукти. Та й тваринництво органічне потроху стає на ноги: почали з’являтися в