Негрибна пора

стаття "Негрибна пора" на стенді Будинку Профспілок на Майдані Незалежності

Сусіда мій – затятий грибник. Коли, бувало зайдеш до нього позмагатися хто краще похвалить владу усіх рівнів, то грибочки його дуж-же гарно допомагали закусити кожне із доброзичливих побажань на адресу і мера, і депутатів, і президента. Ви ж і самі знаєте, що любить наш народ владу, ой як любить… Але цієї зими залишились ми без лісових дарів. Семенович після випадку в угіддях нардепа Лозинського у ліс – ні ногою. Краще, каже, без закуски залишусь, ніж сам стану закускою для черв’яків.

перехожий читає свіжий випуск Профсп вістей біля Буд Профспілок

Постріли по живим мішеням в українських лісах почастішали після прийняття ВР у 2006-у році нової редакції Лісового кодексу – вважає львівський юрист, голова громадської організації «Бюро екологічних розслідувань» Дмитро Скрильніков. Адже саме нововведення до цього закону дозволили нову форму лісових відноснин – передачу лісу в користування юридичним і фізичним особам на термін до 50 років. І хоча закон при цьому не забороняє решті ходити в цей ліс, пікнічки влаштовувати, тіж гриби збирати, але… Але у реаліях усе інакше: орендатори стають повновладними хазяями в лісі й женуть звідти «маленьких» українців і матом, и собаками, і, як у випадку з Лозинським, кулями. Або просто огороджують орендовану ділянку парканом чи колючим дротом.

Скрильников вважає, що треба відмінити статті Лісового кодексу, які дозволяють передачу лісів у тимчасове користування, а також ті, що дозволяють дуже легко міняти цільове призначенння найцінніших лісових угідь, вирубати ліс під будівництво котеджів та інших споруд. Тим часрм однодумці львівського юриста вимагають відмінити усі рішення органів місцевого самовдядування, що стосуються передачі лісових ділянок у довгочасне тимчасове (от слів нагородили, га?) користування.

Прощавай, гаю, прощавай

Але якщо у переданих у тимчасове користування ділянок є іще хоча б теоретична можливість повернутися у лоно державної власності, то територія Данилівського дослідного державного лісгоспу може бути втраченою для держави – себто для нас із вами – назавжди.

Влітку 2008 року один із кооперативів звернувся до Дергачівської райдержадміністрації (знову – Харківщина) з проханням дати йому для будівництва дачних будиночків 70 гектарів лісу. Еге ж, Данилівського. Адміністрація відмовила: землі такої ваги має право виділяти тільки Кабмін. Тоді кооператори звернулися до Харківського обласного господарського суду, щоб оскаржити відмову. Та суд прийняв сторону РДА. Ах так, сказали «дачники». І торік 17 жовтня привезли в Дергачівський район рішення… Печерського райсуду міста Києва. Який начебто вирішив, що ліс кооператорам потрібніший, ніж лісівникам. Та з’ясування деталей справи показало, що ніякого рішення щодо «Данилівського» Печерський райсуд не виносив. Так, там справді розглядалася проблема кооператорів, але зовсім інша. Та ще й рішення прийнято було не на їхню користь.

З огляду на це прокуратура порушила аж три кримінальні справи, одна з них – за фактом шахрайства. Але лісу це не дуже допомогло, бо «кооператори» вже – гоп! – встигли одержали державний акт на землю. І – швиденько продали «свою законну» земельку за 5 мільйонів гривень іншому підприємству. Ті теж не дрімали: негайно виставили ділянки лісу на продаж в Інтернеті. Ціна – 5 тисяч у.о. за сотку. За інформацією неурядової екоорганізації «Печеніги» уже продано понад 300 із 500 ділянок. Скільки при цьому одержали продавці – рахуйте самі. Сума вражає кількістю “нулів”. КРУ, наприклад, нарахувало 6,6 мільйона доларів.
Тепер уся надія – на Апеляційний суд. Неурядові організації тим часом роблять усе можливе, щоб надати проблемі публічності. «Лише за умов гласності у цій справі вона може бути віришена на користь держави», – говорить голова «Печенігів» Сергій Шапаренко.

Отакі у нас закони. Хіба не варто погодитися із таким от висновком: «Існуюче законодавство не дозволяє надійно зупиняти зловживання при виділенні ділянок під житлову забудову на землях лісового фонду, заготівлю деревини в обхід загального порядку рубок головного користування тощо». Це резюме фахівців Центру політико-правових реформ на чолі з Олександром Банчуком, які проаналізували корупційні ризики у галузі лісового господарства України. Досліження зроблено в рамках міжнародної екологічної програми FLEG (повна українська назва програми – «Удосконалення систем правозастосування та управління в лісовому секторі у країнах-учасницях Європейської політики добросусідства та Росії»). Банчук та його колеги проаналізували лісове та суміжне законодавство, а також – структуру й повноваження відповідних органів управління – Держкомлісгоспу, Мінприроди, Мінагрополітики, органів місцевого самоврядування тощо.

Ризиків різних назбиралося добра дюжина. Зокрема, експерти FLEG вважають, що недосконалість системи управління лісами та законодавчого її регулювання заважає не тільки охороняти, зберігати ліси. Це завада й ефективному господарюванню у них, яка до того ж не дає перешкоджає порядним громадянам здійснювати своє право на користування лісовими благами. (Що ми вже й бачили на прикладах!)

Чим торгуватимемо з Європою?

Для мешканців міст відчудження від лісу – річ болісна, але не смертельна. А от для селян, які біля лісу, а то й у самому лісі живуть… Тут не тільки гриби-ягоди, дрова-будматеріали. Тут ще й робочі місця. Не забуваймо й той факт, що для західних, карпатських областей, лісозаготівля та деревообробка – вагомі складові бюджетів, десятки відсотків експортного потенціалу.
Здійснюється експорт нашої деревин і до Європи, яка, як цивілізована частина світу, хоче купувати лише легальну продукцію. Не дивно, що саме Євросоюз виявив чималу зацікавленість у здійсненні вищезгаданої екологічної програми FLEG, залучивши до її виконання такі відомі міжнародні організації як Всесвітній фонд охорони дикої природи (ВВФ), Міжнародний союз охорони природи (МСОП), Світовий банк. Вони мають, зокрема, допомогти українським державним інституціям проаналізувати ситуацію із «законністю» – і «теоретичною», і «практичною» – у лісовому секторі.

З висновками Банчука погоджуються далеко не усі. Так «батько» Лісового кодексу-2006 юрист В’ячеслав Олещенко вважає, що автори закону свого часу потрубувалися про захист державних лісів від рейдерів, прописавши у ньому можливість використовувати лісовпорядчі документи як правовстановлюючі до тих пір, поки не будуть оформлені акти на землю тощо.

В. Червоний (по центру) виступає на Консультаційному комітеті FLEG

Заступник голови Держкомлісгоспу Віктор Червоний теж не сприймає категоричну критику Лісового кодексу, але у той же час не вважає його ідеальним: «Істина, як завжди, лежить десь посередині. Давайте будемо її шукати».

У трьох селянських соснах

Керівництво Держкомлісгоспу, який розпоряджається десь двома третинами лісів України, не раз наголошувало, що у них – порядок, особливо у порівнянні із лісами, підпорядкованими іншим відомствам – Мінагрополітики, Міноборони тощо. Дійсно, статистика свідчить, що порушень у «інших» лісах більше, стан їх – гірший. А ще є лісові території, які узагалі не мають власника, або належність яких чітко не визначена. Там, як то кажуть, ситуація «ва-а-бще»!

Важко сказати, до якої із проблемних категорій (чому – поясню далі) відноситься ліс, що знаходиться між селами Борщова та Жовтневе. (Знову ж – Харківщина. Не впевнений, що так багато прикладів із Слобожанщини бо тут найбільший «караул!». Може просто в цих краях на захист лісу й людей активно працюють громадські організації, які витягують усілякі темні справи на світ Божий.)

В післявоєнні роки між цими селами був піщаний пустир. Піщані бурі траплялися через це дуже часто, а дюни (й у Сахару їхати було не треба!) нерідко наповзали на городи та поля. Щоб захиститися від лиха, селяни вирішили посадити ліс. Мешканець Борщової ветеран праці Володимир Шевченко згадує, що робота ця виявилася дуже важкою. Спочатку місцеві школярі періодично відправлялися аж до Бабаївських лісів збирати шишки. Потім із зерняток пророщували саджанці. Потім висаджували їх у ґрунт. Самотужки! – у лісівників із сусідніх лісництв селяни лише консультувалися. Нелегко було створити майже 15 гектарів лісу в роки, коли на селі ще не було автотранспорту: все або на собі носили, або на конях возили. Але проростити та посадити — цього замало! Баба Марія, що живе на самому краю Борщової, згадує, як плекали рік за роком, десятиріччя за десятиріччям, свої саджанці, як відганяли від них худобу, адже одна корова за хвилину може знищити слабке молоде деревце.

Минуло майже 60 років, люди, які садили Борщівський ліс, вже давно стали дідусями та бабусями. І як же їм гірко було дізнатися одної днини, що вирощений ними ліс – уже не їхній.

Хірургічно-фермерська справа

Є у Харкові поважний (без іронії!) медик, директор інституту, хірург. Років зо два тому він обрав Борщову для будівництва свого невеличкого палацу. А ще сім’я пана хірурга стала власником (принаймні саме так питання власності бачить сам пан медик) понад п’яти гектарів Борщівського лісу.
Господарювання лікарської родини викликає чимало нарікань селян, але новоявлені фермери думку громади не питають. Пан лікар із завзяттям захищає своє право бути фермером, наголошуючи, що він – як усі: має право на земельну ділянку. От і реалізував його, отримавши на родину 5,4 га сосняку! Цікаво, а якби усі мешканці Борщової та Жовтневого вирішили реалізувати це своє право і захотіли б саме шматок лісу? Тоді як? Як поділити 15 гектарів на усіх? А ще мені страшенно цікаво, наскільки б успішними були такі спроби простих селян? Людей, які не мають таких як у хірурга зв’язків та статків? Га? А-а-а… Так отож бо!

Обурені люди звернулися до «Печенігів». Як розповів активіст цієї організації Олег Перегон, екологісти разом з місцевими мешканцями надіслали кільканадцять звернень та скарг в різні структури. Відповіді цих «структур» світло на ситуацію не проливають, навпаки, породжують нові запитання. Наприклад, райдержадміністрація, яка надала ці ділянки хірургофермерам, повідомляє, що землі під цим лісом належать не їй, а сільській раді. Але чому тоді сільська рада відповідає, що землі належать не їй, а району? Хто власник і де шукати кінці? І хто й за що має відповідати?

Отак ми й повертаємось знову до законодавства – і до його якості, і до правового нігілізму, який нівелює навіть найкращі закони. Повертаємось до законності у нашій країні та до підзвітності усіх чиновників (включно із президентом, міністорами та нардепами) нам, справжнім власникам підприємства «Держава Україна». Повертаємось до банально-високого «Хто винен?» і «Що робити?».

Тим часом мешканці Борщової вимагають від своєї сільради відкликати узгодження на надання «фермургу» лісу у власність. Держкомлісгосп «пробиває» передачу безгоспних й відомчих лісів на свій баланс. Юристи наполягають на удосконаленні законодавства. А що ж робити пересічним українціям? Перечікувати, поки закінчиться у лісі «негрибний» сезон? Чи усе ж таки знайти найближчі «печеніги» (або створити подібні самим) і разом узятися за наведення ладу й у лісі, й у державі в цілому?

Олег Листопад, “Профспілкові вісті”, №11, 18 березня 2010 року