На полтавському критому ринку прямісінько по центру стоїть павільйон, де торгують білоруською провізією. Якого там краму тільки немає! І макаронні вироби з кукурудзяними пластівцями, і рибні й овочеві консерви, і цукерки, і печиво. Донедавна тут торгували і м’ясо-молочною продукцією, та після повідомлень у пресі, що в останніх виявлено чи то антибіотики, чи то ознаки якоїсь скотячої хвороби, молочка з ковбасами та сосисками зникла. Щоправда, черги до павільйону навіть після цього не зменшились. Люди купують ті товари, на торгівлю якими заборони немає. Не буду читача дратувати, розповідаючи про смак білоруських цукерок чи рибних консервів, скажу лише, що і те, і те чимось нагадують незабутні часи, коли ми не чули і навіть не уявляли собі, що ці продукти можуть мати інший смак, що в них можуть бути якісь там шкідливі для організму домішки, що замість м’яса в ковбасі подрібнені жили та синтетичні добавки, а у коров’ячому молоці та маслі пальмова чи кокосова олія. Білоруси працюють ще за радянським ГОСТом – а це означає високу якість продукції.
– Постійні покупці павільйону, – каже його продавчиня Валентина Сивець, – заборону згори завозити від сусідів м’ясо-молочні вироби сприйняли з недовірою. Вбачають у цьому каверзи великих вітчизняних комерсантів. Мовляв, білоруси своїми сирами, маслом та сметаною за високими радянськими стандартами псують їм всю картину. Так люди купували те, що пропонують з прилавків, і носами не крутили, а досить було білорусам з’явитись у торговельній мережі, як почалося… Білоруське вершкове масло кілограмами беруть, а місцевих товаровиробників минають.
Дивуватися з цього факту, мабуть, і не варто. Скільки разів доводилося чути від знайомих про проблеми зі здоров’ям після вживання молока або масла, яке випускають місцеві молочарі. Воно, вочевидь, неспроста з телеекранів не сходить реклама різних там медпрепаратів від шлунково-кишкових проблем, а на магазинних прилавках з’явилася сила-силенна різних біокефірів та заквасок, які лікують роздуті животи наших співвітчизників. Ну, не можуть українські шлунки справно переварювати те, для чого не створені. Кокосову олію, наприклад, або пальмову, завезену нашими капіталістами бозна звідки. Це вам не сало.
Тут шлунок треба мати не те, що залізний, а покритий емаллю зсередини. Може, тоді й проскочать без хворобливих наслідків оті помиї з чужоземними домішками.
Цими днями виконувачка обов’язків директора ДП «Полтавастандартметрологія» Алла Миронова оприлюднила досить вражаючий факт: «Рослинний жир останнім часом став справжньою бідою вітчизняної молокопереробної галузі, – зауважила вона. – Торік нашим випробувальним центром досліджено на вміст стеринової фракції 316 зразків різноманітної молочної продукції різних полтавських товаровиробників. В результаті рослинний жир виявили у зразках вершкового масла, уявіть собі, в кожному третьому із 107 перевірених зразків молока, та ще у кількох зразках сухого молока!»
І це при тому, що Полтавщина сьогодні на першому місці в Україні з кількості поголів’я великої рогатої худоби і виробляє близько 14 відсотків загальнодержавних обсягів молока.
Утім, виконувачка обов’язків директора ДП «Полтавастандартметрологія» вразила тоді й ще одним фактом: цього року рослинний жир виявили у зразках сироватки та молока-сировини, яке одне з молокопереробних підприємств закупило у… заготівельників.
– До цього часу лишається невідомим, – зауважила Алла Миронова, – яким же чином зібране молоко в населення могло «зажиритися» пальмовою та кокосовою олією, навіть не перетнувши територію молокозаводу? Відповідь на це питання могли б дати фірми, які збирають молоко, адже їм вже давно відомі такі технології.
Взагалі-то дивуватися з того, що заготівельники «бродяжать» молоко ще до того, як здадуть його на завод, навряд чи варто. Все упирається в прибутки. Чим більше молока – тим більше грошей. Не селянинові, звісно, а тому, хто в нього купує. А як збільшити вихід сировини, якщо селянські господарства останнім часом, через низьку ціну на молоко, збувають своїх «квіток» та «берізок», – розвести водою, а щоб жирність відповідала нормі, долити… кокосової олії. І байдуже, що пальми на Полтавщині не ростуть. Та чого не вдієш заради надприбутків? А ви ще дивуєтесь, як воно ото так, що дійна череда в Україні, за статистичними даними, з початку року зменшилась на 0,5 відсотка, а вибір молочної продукції в маркетах такий, ніби корів тримають не те що у кожному селянському дворі по три голови одразу, а й навіть у міських квартирах.
І якщо в народі вже кажуть: нема на них Лукашенка, то для влади, і президента також, це тривожний сигнал.
Фахівці ДП «Полтавастандартметрологія» схиляються до думки, що сьогодні як ніколи вкрай потрібно контролювати на вміст рослинного жиру і готову продукцію, особливо ту, яка потрапляє до санаторіїв, дитячих садочків, лікарень. Бо надії на свідомість товаровиробників аж ніякої. Дикий капітал совісті не має і не матиме. Підтвердженням тому недавній випадок, коли до випробувального центру на дослідження надійшло вершкове масло, відібране лікарем одного з пенітенціарних закладів області. Заклад розжився на цей продукт через тендерну закупівлю. В результаті проведених досліджень з’ясувалося, що масло на 85 відсотків складається з рослинного жиру.
Ось і дивуйтеся після цього, чого у вас, любі співвітчизники, роздуває животи. Якщо так і далі піде в Україні з якістю вітчизняного провіанту, то навряд чи минеться лише здуттям або проносом. І не таке ще може статися, не доведи Господи.
Що ж робити, щоб не сталось отого всього? Та поновити практику обов’язкового дослідження молокопродуктів на вміст рослинних жирів, а ще ввести жорстку відповідальність виробників за випуск неякісних харчів. Тільки щоб відповідальність та була не формальною. Може, Януковичу все-таки треба брати приклад з Лукашенка і нещадно садити в кутузку всіх, хто труїть наш народ? Одними балачками це зло не побороти. Не можна давати волі капіталу і далі заганяти людей у могилу.
Ольга ПОЛТАВЕЦЬ,
Полтавська область
“Селянська правда від Івана Бокого”, №35, 23 березня 2012
Leave a Reply