Екологи переконані: в Карпатах готується дерибан національного природного парку «Синевир». Він розкинувся навколо однойменного озера, яке ще називають за надзвичайну красу «Морським оком».
Хроніки українського дерибану
У 2008–2009 роках олігархи вже намагалися відкусити шматочок земельки цього національного парку. Керував тодішнім дерибаном безпосередньо Іван Балога (на той час був заступником голови Закарпатської ОДА, нині – голова Закарпатської облради). А його рідний брат, нинішній міністр з надзвичайних ситуацій, а тоді – глава Адміністрації Президента України – Віктор Балога (уміє чолов’яга прислужити і нашим, і вашим. Точніше – і вашим, і їхнім, бо який же він «наш»), навіть пальцем не поворухнув, щоб зупинити «наїзд» на заповідне озеро. Про цю ситуацію газета «Селянська правда від Івана Бокого» писала ще 2008 року («Хто вкрав озеро Синевир» та «Озеро Синевир: було наше, стало – Баложине?»).
Заступалися за парк та озеро газета й неурядові організації не марно: у 2009-му облрада була змушена все повернути у державну власність.
Дежавю, або «Я це десь уже бачив»
Але схоже, що охочі подерибанити цінну територію не перевелися. Як стало відомо громадським природоохоронцям, сьогодні вже намічено, які саме землі буде вилучено із заповідної зони нацпарку.
«При кожному з національних природних парків (НПП) і заповідників, – каже заступник голови Національного екологічного центру України Олексій Василюк, – працює так звана Науково-технічна рада (НТР). Через такі ради «проходять» усі рішення щодо долі нацпарку немов через фільтр, який не пропускає невиважені та шкідливі для природи парку ідеї та проекти. Один з останніх прикладів якісної роботи науково-технічних рад – попередження нещодавньої загрози будівництва нової дороги до курорту “Буковель” через природний заповідник “Горгани”. Тоді саме завдяки твердій позиції НТР вдалося відстояти «Горгани» – одну з карпатських перлин, навіть попри погрози членам НТР та, зокрема директору заповідника (йому погрожували звільненням). На жаль, дедалі частіше такі ради працюють формально, нехтуючи виконанням своїх обов’язків.
У грудні 2011 року, “під ялиночку”, відбулося засідання науково-технічної ради Національного природного парку “Синевир”. Як і все інше, що відбувається в Україні «під ялиночку», це засідання тихо-тихо ухвалило дуже сумнівне рішення: з легкістю погодило виведення зі складу заповідної зони парку 37 га і переведення їх до господарської зони».
Але ж землі все одно залишаються у складі парку, де ж тут підступ, – запитає пересічний громадянин. Нагадаємо: кожен національний природний парк України має чотири функціональні зони. У заповідній зоні заборонено будь-яке втручання у природу, зокрема – будівництво тощо. Дві інші зони – регульованої та стаціонарної рекреації – виділяються для туризму на природі. А господарська про свій режим говорить уже своєю назвою. Зокрема тут за умови відповідного цільового призначення земельної ділянки дозволено і будівництво. Наприклад, котеджика якого-небудь, такої собі «хатинки». Тим більше, що «намалювати» це саме цільове призначення, як свідчить вітчизняний досвід, дуже легко.
«До речі, виведення території із заповідної зони нацпарків – небачений для України прецедент, – додає Василюк, – і важко повірити, що він має на меті природоохоронні завдання».
Які причини змусили НТР «Синевиру» зробити цей несподіваний крок, незрозуміло. Екологічні організації мають запитання і до виконавців робіт із розробки нового проекту організації та зонування НПП «Синевир» – Державної екологічної академії (ДЕА). Адже саме вони мали б першими стати на заваді вилучення цінних лісів із режиму заповідання. Натомість новий проект зонування, виконаний саме ДЕА, саме й передбачив вилучення 37 га зі складу заповідної зони.
Щоб отримати відповіді на «синевирські» запитання, природоохоронні організації надіслали запит до НПП «Синевир» та звернення до Генеральної прокуратури.
Питання без відповіді
Свою точку зору на ситуацію має активіст неурядової організації «ЕкоСфера» (Закарпаття), кандидат біологічних наук Оксана Станкевич: «Справді, наразі завершено перший етап розробки проекту організації території НПП “Синевир”, але цей процес триватиме ще весь 2012 рік.
У рамках першого етапу збирається матеріал про територію парку, як правило, береться вся вже відома інформація, яка в парку є, і, у разі потреби, оновлюється. Під час цієї роботи беруться до уваги пропозиції щодо змін у зонуванні території (так було зроблено в НПП “Ужанський” у 2008–2009 роках).
Я розмовляла з деякими членами НТР парку, яких наразі не маю причин підозрювати у злих намірах. Мені сказали, що нинішня робота із зонування викликана тим, що старе зонування було зроблено похапцем і не дуже добросовісно. Так, до заповідної зони потрапили контори лісництв з усіма господарськими прибудовами, а також людські сінокоси (це стосується зокрема Чорноріцького ПОНДВ (ПОНДВ – це природоохоронні науково-дослідні відділення, фактично – просто лісництва). Тож ідеться про зміни статусу саме цих ділянок.
Здавалося б, ситуація з’ясувалась. Однак для мене тут не все зрозуміло. Цілком імовірно, що внаслідок раніше зробленого зонування до заповідної зони неправильно було включено дороги та господарські об’єкти, але викликає запитання площа цієї території – 37 га. Це завеликий шмат землі як для контори лісництва та сінокосів. Тому хотілося б побачити цю територію на детальній карті НПП “Синевир”, а також у натурі (як заповідна зона може межувати з господарською – також мені незрозуміло. Чому не передбачено буфера між ними?). Лише після цього можна робити остаточні висновки. Я особисто і досі не уявляю, про яку конкретно частину парку йдеться, оскільки придатний для користування картографічний матеріал не є публічним (навіть члени НТР користуються картами поганої якості). Про які саме ділянки Чорноріцького ПОНДВ йдеться у рекомендаціях з вилучення, члени НТР, з якими я розмовляла, також не можуть дати чіткої відповіді. Також для з’ясування обставин “неправильного” зонування у попередній період було б важливо мати на руках попередній План організації території НПП “Синевир”, щоб порівняти його з матеріалами нового зонування.
Розібратися із ситуацією на місці теж поки що не вдасться: зараз у сніги туди не поїдеш – все одно багато не побачиш. Залишається весна й літо. В будь-якому разі ми маємо для цього ще час – один рік, допоки ведуться роботи з розробки нового проекту організації території і нинішні рекомендації по вилученню 37 га із заповідної зони поки що є тільки рекомендаціями, а не доконаним фактом».
Олег Листопад
«Селянська правда» №21, 17 лютого 2012
Leave a Reply