Ботанік, природолюб, науковий співробітник національного природного парку «Холодний Яр» Сергій ПАНЧЕНКО розповідає про цінності цього нацпарку та його родзинку.
— Сергію, що, на твою думку, найцінніше в цьому парку? Що запалює твоє серце патріота, природолюба, професійного ботаніка?
— Це фантастичний ліс, не штучний, а природний, великий його масив, що сьогодні є рідкістю для Центральної України. Рослини, весь ландшафтний комплекс без перебільшення є унікальними.
— Що саме в ньому такого особливого?
— Це найпівденніший лісовий масив Лісостепу, досить великий за площею. Канівський заповідник має 2000 га, якщо я не помиляюся. А тут — понад 6000 га. Росте цей ліс на вододільному плато. Цей ландшафт утворився під час плейстоценових зледенінь, коли формувалася долина Дніпра.
Річка Тясмин спочатку тече з півдня на північ. А потім, коли дотікає до долини Дніпра, повертає на південь, не в змозі здолати дніпровські відклади. Внаслідок цього утворилася давньорічкова тераса вздовж Дніпра від Черкас до Чигирина. Тясмин, наче підковою, оточує Холодний Яр. Тому всі холодноярські струмки стікають у цю річку.
Інт уперше опублікованов у газеті “Світ”
Інакше кажучи, це такий величезний пагорб, схили якого порізані ярами та порослі широколистяним прадавнім лісом. На верхівці стоять Мотронинський монастир і давнє скіфське городище з його курганним комплексом.
— Це ж тут була Холодноярівська республіка, тут було її серце?
— Так, ці події відбувалися саме навколо Мотронинського монастиря і в цих холодноярських лісах. Хоча тепер історики більш схильні називати це все не Холодноярською республікою, а радше Холодноярською організацією, тому що тут не намагалися створити щось незалежне, а підтримували Українську Народну Республіку.
— Повернімося до ботаніки. З рослинного світу парку найбільш відомі широкому загалу галявини підсніжників. Це справді таке дивовижне явище — кажуть, просто все як білим покривалом вкрито?
— Зима в наших генах — це щось таке, що треба пережити. І коли ми переживаємо зиму, з першими променями сонця нас тягне на природу. А там якраз у Холодному Яру, на початку березня — підсніжники.
До них нескладний доступ, квітувати можуть і місяць, і півтора залежно від особливостей перебігу весни. І в такий теплий сонячний день ми можемо не тільки бачити квітучі галявини, а ще й вдихати їхній особливий аромат. Темні дерева, безлисті крони, синє небо, яскраве сонечко, неймовірний аромат і цвіт підсніжників — це те, що приваблює тисячі людей щороку в Холодний Яр.
— Як організовано відвідування, щоб і показати, і не зашкодити?
— До туристичного сезону адміністрація парку ставиться відповідально. Проводить обстеження, готує територію, виставляє обмежувальні знаки, щоб потік туристів найменше завдав шкоди. Визначає місця, де паркується транспорт, де стоять ятки з сувенірами, з напоями.
Це все організовується. Мріємо про спеціальні стежки — ну, тренд такий сучасний — робити або дерев’яні настили, або хоча б насипати на доріжки щепу, тирсу, відсів. Але кошти… На жаль, це велика для нас проблема, тому що відстань від автодороги до місця зростання підсніжників досить пристойна, і там треба добре вкластися.
Парк створено 1 січня 2022 року, у воєнні часи — ціла низка проблем з фінансуванням, тому сьогодні ми не можемо це забезпечити. Але коли приїжджає чергова партія туристів, або після кожного такого людного вихідного дня щоразу постає питання — як це все можна було б організувати.
— А на цей чарівний запах підсніжників бджоли злітаються?
— Там не тільки бджоли, ще й джмелі. Одразу скажу: підсніжникового меду не шукайте. Якщо вам хтось запропонує такий мед, то він у ліпшому разі буде з первоцвітів, і туди домішується і клен, і верба, і рясти з пролісками. Тобто у Холодному Яру весною бджолам є де брати взяток.
— Усі говорять про підсніжники, але ж, окрім них, ще щось є. На що ще можна подивитися?
— Разом з підсніжниками в нас квітнуть проліски дволиста і сибірська. Дещо пізніше починають квітнути рясти, а вже останній акорд весни — квітують зубниця і, особливо, левурда (ведмежа цибуля). Від неї взагалі стоїть неймовірний цибулевий аромат у лісі.
Влітку з’являється багато однорічників. Це і, наприклад, герань Робертова (або журавець смердючий), підмаренник чіпкий. Після того, як первоцвіти відцвітають, настає їхня пора.
А у другій половині літа в нас уже встановлюється такий класичний для широколистяних лісів аспект, коли там переважають копитняк, осока волосиста, у низинках трапляється яглиця, місцями є зеленчук жовтий, глуха кропива.
— Коли вони квітують?
— У першій половині літа, наприкінці весни. Але повністю проявляються, коли ми бачимо, що вони серед домінантів, у другій половині літа. Вони вже як зелена маса зі своїми особливостями створюють трав’яний ярус. Заростями це назвати не можна. У нас дубово-ясенові ліси з грабом і липою, такими тіньовитривалими породами, і тому в лісі у нас затінок. Через те після повного розпускання листя мало рослин здатні там жити.
— Які в парку є раритетні види рослин?
— Бруслина карликова. Кизилу багато. І одне з наймогутніших наших дерев, яке чудово у нас представлене, — черешня дика. Виростає до 40 метрів. Обганяє за висотою дуб, обганяє ясен. Хоча черешень небагато, взагалі це не фоновий вид, але якщо це дерево є, то воно — наймогутніше. Тобто це не те, що там хтось кісточки викинув, а це справжній лісовий вид. У неї невеличка відносно ягода, розміром з вишню. Зазвичай солодкувата, але з гіркуватістю, і колір у неї може бути від блідо-червоного до майже чорного. Охочих поласувати багато прилітає, прибігає, приповзає. Для птахів це гарна пожива. Ба більше, я підозрюю, що значну частину раціону борсуків, куниць теж можуть становити ці ягоди.
— А з великих ссавців кого доводилось зустрічати?
— У нас дуже висока чисельність козулі й досить велика щільність свиней диких. У глибоких ярах є виходи джерел, то вони там влаштовують купальні, водопої, і туди ведуть цілі стежки — такі пробиті, витоптані. Так, доводилося зустрічати, особливо дають про себе знати самці козулі, які, коли бачать небезпеку, подають сигнал тривоги.
— На що схожий?
— Серйозний рик, щось середнє між… Я чомусь думаю, що так мають кричати динозаври, ну принаймні як у фільмі «Парк Юрського періоду». Дуже гучний звук. І людина, яка не знає, що це самець козулі, може серйозно злякатися.
— Якщо багато кабанів і козулі, мають бути й вовки тоді?
— Для вовка, мабуть, усе-таки замала територія, щоб він там постійно перебував.
З великих ссавців ще трапляються лосі. Можливо, заходять з Ірдинських боліт, тому що сам ліс холодноярський — не зовсім біотоп для лося. Йому потрібно, щоб була більш болотиста місцевість, більше чагарників. У нас немає для нього таких класичних стацій перебування, але сліди є.
Також у нас досить висока чисельність борсука. І трапляються цілі борсукові містечка з великою кількістю нір — до п’яти-шести. Їх дуже легко ідентифікувати, тому що в них окреме виділене місце для туалету, і дуже гарно пробиті доріжки до місця перебування, ну і залишають вони характерні сліди. Тобто місце, де вони, скажемо так, роблять свою брудну справу, — у них окремо (сміється — ред.).
— Наскільки вчасно створили парк? Довго ця історія тягнулася, і, кажуть, що поки лісівники це діло волокитили, встигли суттєво прорідити холодноярські ліси.
— Ну, за моїми даними, це непомітно. Тобто, скажімо, катастрофічних рубок на території сучасного національного парку не проводилося. Більша частина його території ще до створення парку була оголошена пам’яткою природи. Значна частина була заповідним урочищем «Атаманський парк».
А інші ділянки були, з одного боку, важкодоступні, а з другого — зарезервували цю територію, через те там не проводилися якісь лісогосподарські заходи. Плюс потрібно сказати, що у Холодному Яру дуже висока чисельність цибулі ведмежої, яка занесена в Червону книгу, через те там теж рубки проводити було проблематично.
— Які є перспективи розвитку, розширення парку? Чи є доцільність? Якщо є, яким шляхом можна досягти підвищення цінності — завдяки якимось заходам, розширенню, в який бік?
— На мою думку, національний природний парк «Холодний Яр» близький до ідеалу. По-перше, всі землі з вилученням — це мрія багатьох природоохоронців, які мали справу зі створенням НПП. По-друге, дуже цільний лісовий масив, не фрагментований. Так, є там у складі парку ще й невеличкі фрагменти лісів біля сіл — це здебільшого протиерозійні насадження. На жаль, з переважанням робінії, з великою кількістю клена ясенелистого.
Але все одно вони з часом завдяки рубкам переформування можуть набути природнішого вигляду, тим паче, що навіть у цих ярах, вкритих робінією, вдалося знайти цілу низку рідкісних видів рослин. Наприклад, хвощ гігантський, багаторядник шипуватий — досить рідкісні в регіоні рослини.
Основна моя робота зводиться до того, що я складаю карту нашого парку. Головну увагу приділяю цим критичним територіям. Це комплексна карта. Фіксую рослинний покрив, відзначаю місця перебування тварин, великі гнізда, наявність нір, інших слідів життєдіяльності тварин. Обов’язково оцінюю стан деревостану, репрезентативність і пропоную можливі заходи, які тут потрібно на тій чи іншій ділянці вжити.
Ми в національному парку періодично дивимося підсумки моїх спостережень. Майже відразу вносимо пропозиції до проєкту організації території, який зараз розробляється. І виконуємо деякі інші заходи.
Наприклад, створення карти дає нам можливість спроєктувати екскурсійні маршрути. За підсумками картування, яке я проводжу, вже запропонував три екскурсійні маршрути.
Один уже описаний, випробуваний, і ним уже проводяться екскурсії. Інший до кінця цього сезону ми спробуємо завершити. І один експериментальний — більше для науковців, для фахівців. Він довший, теж презентує і природну складову, і історико-культурну цінність Холодного Яру.
Плюс — це, правда не зовсім картування, але в нас ще й прокладений один велосипедний маршрут, який уже випробуваний.
— Знаю, що ти великий любитель велосипедного туризму.
— Це не я зробив. Я цей маршрут пройшов пішки. А це зробили велосипедисти з Кременчука. Вони приїхали й спеціально обкатали наш маршрут і зробили там певні свої зауваження, рекомендації, висновки.
— Про робінію, вона ж акація біла. Там, де вона росте, це, мабуть, господарська зона, якщо ти кажеш, що там можна буде проводити рубки? Адже в заповідній не проведеш.
— Так, цю територію ми пропонуємо саме як господарську зону. Це прилеглі до сіл Мельники, Медведівка ділянки. Але іноді робінієві насадження трапляються всередині лісового масиву. Ми там поки остерігалися пропонувати рубки, тому що під наметом дуба, ясена, граба і липи перспективи робінії невисокі й вона сама зникне врешті-решт.
А якщо ми її будемо рубати, то, навпаки, можемо спровокувати появу молодої порості й тоді продовжимо час перебування робінії на цій ділянці.
— А що у вас з адвентивними видами? З тим самим борщівником, наприклад, який по Україні просто тріумфально крокує.
— Найбільшу шкоду у нас нині робить ваточник сирійський. Він займає відкриті ділянки незалежно від рельєфу. Також певну загрозу становить клен ясенелистий, який поширюється на колишніх сіножатях, у пониженнях ярів, там, де є відклади делювію. Адже це рослина, яка полюбляє заплавні ліси, то в таких місцях він і є.
Ну і під наглядом, під особливим контролем нам потрібно тримати дуб червоний і горіх чорний.
— А що, дуб червоний сам по собі розповзається?
— Він розповзається в нашій місцевості не так уже й активно, як, наприклад, у деяких регіонах Полісся, але лісівники за нього агітують, кажуть: «Ну дивіться, він росте тільки там, де ми його садимо, він не поширюється, він безпечний». Ну, говорити можна все, що завгодно, але факти — річ уперта.
І, наприклад, зі свого досвіду роботи на Поліссі я знаю, що дуб червоний досить активно поширюється під наметом штучних соснових лісів.
— Розкажи трохи про колег.
— З колективом парку пощастило. Це ті люди, чиї гарячі серця оберігають Холодний Яр. Кістяк становлять природолюби, які вже понад 20 років бережуть ці підсніжники й усе, що навколо них. Зокрема, це колишні студенти, які колись були в дружині охорони природи Черкаського університету, а тепер посідають ключові ролі в колективі. І, звичайно, що науковці, які зараз працюють, вони теж були дотичні до роботи зі створення парку й охорони цих лісів, коли парка ще не було. Отже, колектив у нас підібрався дуже мотивований.
Якщо говорити про науковий відділ, то майже всі або з науковими ступенями, або близькі до того, щоб захистити дисертації. Зокрема, в нас працює четверо ботаніків і я один із них. Ми між собою поділили сфери діяльності. Я більше займаюся картуванням. Інші фахівці складають списки видів, роблять еколого-флористичну класифікацію рослинності Холодного Яру і моніторинг рідкісних видів рослин.
Довідково: Панченко Сергій Михайлович — український ботанік, еколог, природоохоронець. Доктор біологічних наук, працював у національних природних парках Деснянсько-Старогутський, де проводив ботанічні дослідження, а також координував роботу в рамках Деснянського біосферного резервату ЮНЕСКО та відповідав за інші міжнародні програми. Тривалий час обіймав посаду начальника наукового відділу НПП «Гетьманський». Зараз працює в НПП «Холодний Яр». Ініціатор створення регіонального ландшафтного парку «Сеймський» та інших заповідних об’єктів Сумщини та Чернігівщини. 2019 року також приєднався до діяльності ГО «Українська природоохоронна група» як експерт з рослинності Українського Полісся.
Розмову вів Олег ЛИСТОПАД.
На фото Сергія ПАНЧЕНКА — види та краєвиди Холодного Яру, робочі будні: ваточник; Сергій Панченко доповідає колегам про підсумки картування; купіль диких свиней; ліси Холодного Яру; на екскурсії зі студентами; нора борсука; підсніжники; автопортрет
Leave a Reply