При виїзді убік Полтави із селища Пісочин, яке давно вже переросло звання харківського передмістя, але при цьому зберегло самостійність, будь-який проїжджаючий мимоволі здригається. Ландшафт раптом починає нагадувати декорації фільму жахів, фільму-катастрофи або фільму про інопланетні подорожі. На жаль, це – не кіно. Це – життя. З Харківщини, а, може, і з України вивозять родючий шар землі. Чорнозем. Як при фашистах?
Як би близько не був Пісочин до Харкова, як би часто не курсували тут автобуси та комфортні маршрутки від станції метро “Холодна Гора”, яким би великим не був відсоток пісочинців, що працюють на харківських підприємствах, все-таки за ментальністю це селище залишається самобутнім, окраїнним, аграрним. Про чорноземні кар’єри більшість місцевих говорять тільки пошепки й не на камеру. Жах. Саме він світиться в очах людей.
Жах і розпач.
На величезному полі 50–70 гектарів ще недавно рівному й активно використовуваному для сільгоспробіт, розкидані “місячні кратери”, “лійки” й інші заглиблення різної форми, різного розміру завглибшки 1–1,5 метра. Поряд із поглибленнями заготовлені відвали чорнозему по 7–35 кубічних метрів. Усе поле має “тимчасові” дороги зі слідами кар’єрних автомобілів, а західна його частина – суцільна яма. Поле не обгороджене, не має жодних табличок. Забредуть сюди для прогулянки діти – їх життю неминуче загрожуватиме небезпека. Та й дорослим, які ризикнули скоротити дорогу й піти навпростець через поле, не поздоровиться, якщо вони потраплять у якусь із ям-пасток, готових засипати будь-кого неуважного.
На якій підставі невідомі “старателі” перетворили плодючі землі селищної ради на кар’єр для незаконного видобутку й продажу чорнозему – питання риторичне. Такі “вільності” заборонені Земельним Кодексом та іншими вітчизняними законами. Про це явище екологічній групі “Печеніги” повідомили жителі Пісочина. Самі вони вже втомилися боротися за рідну землю. Припинити варварське розгарбування чорнозему не в змозі (або не прагнуть) ні міліція, ні прокуратура, ні місцева влада.
“Поле чудес” біля селища Пісочин має конкретну адресу. Воно розташоване при виїзді з селища у бік Полтави праворуч, обмежене зі сходу й південного сходу залізницею на Золочів, лісопосадкою із західної та північно-західної сторони (з боку р. Уда) і на півночі й північному сході – вулицею Автомобільною самого Пісочина. Видобуток чорнозему ведеться ближче до західної частини поля.
Під час війни з фашистською Німеччиною гітлерівські загарбники ешелонами вивозили дорогоцінні чорноземи з України. Тим самим вони збиралися вкрасти в нашого народу найголовніше надбання – родючість українських земель. Хто виступає в ролі окупанта сьогодні? Це – загадка, розгадати яку не в змозі (або не прагнуть?) навіть наші правоохоронці. Чорну землю везуть з Пісочина “Камазами”. Роботи ведуться постійно, причому з усе більшим розмахом: задіяні екскаватори, трактори, бульдозери. Триває ця “окупація” уже два роки.
У вільному продажу в Харкові машину чорнозему можна купити за 1700 гривень. Але ні для кого не секрет, що за кордонами України ціни на цей скарб набагато вищі. До речі, якщо продавати його навіть не за кордони, а тут, в Україні, але тільки через магазини квітникарів, розфасованим у кульки, суми виходять у сотні разів більші.
Наука каже, що 1 сантиметр чорнозему утворюється в ґрунті за 100 років. За оцінками фахівців, з пісочинського поля вивезено стільки чорного золота України, що майже 300 років очікувати врожаїв на ньому не варто… Ще довго, крім бур’янів, мало що роститиме на місці “місячних кратерів”, залишених загарбниками пісочинської землі.
Говорять, що завданням юнги на кораблі, що повертається з плавання, є уважне вдивляння вдалину. Його крик: “Земля! Земля!” стає втіленням мрії для людей, що знудьгувалися за твердою поверхнею під ногами. Якщо пісочинських окупантів не зупинити, скоро лементуватимуть “Земля! Земля!” наші сухопутні співгромадяни, помітивши деякі місця, де чорнозему ще не вкрали… Але мало радості буде в такому крикові.
Олег ПЕРЕГОН, активіст групи “Печеніги”,
Харківська область
«Селянська правда» №125, 26.10.2010
Leave a Reply