Новий килимок Струтинського і Ко

Він пістрявий, як осінній ліс. Або як квітучий луг відразу як зійде повінь. Або як домотканий килимок — один з тих, що для душі за традиційною технологією майструє моя дружина.

Це я про мюзікл «Скрипаль на даху», який усе ще крутиться і грає у моїй голові, хоча від побаченої прем’єри вже минуло кілька днів.

Коли художній керівник Національної оперети Богдан Струтинський на прес-конференції сказав, що музика Джеремі Бока просто фантастична, то не перебільшив. Саме вона робить це втілення творів Шолом Алейхема про Тев’є-молочара унікальним. Музика забарвлює сюжетні ходи та філософію твору у геть нові кольорі, вона просочується у підсвідомість разом з дилемами та болями героїв, їхніми — та й не тільки їхніми, бо «Тев’є» – це про вічне і вселюдське, переживаннями, сумнівами, стражданнями. Просочується крізь наші зашкарублу буденність, відстороненість, втому від небхідності повсякчас вибирати, оцінювати, визначатись.

«Скрипаль» — це не традиційна легкість, комедійність, веселість, до якої звикли шанувальники Національної оперети. Хоча і гумору, і драйву, і чудових, притаманних саме мюзиклу музично-хореографічних номерів, у виставі чимало. «Скрипаль» – це таки драма. Або, принаймні, трагікомедія. Під час діалогів Тев’є з Богом зал не раз починав сміятися, але якось швидко і переставав – як тільки кожен починав задумуватися над відповідями на ой які непрості питання молочара.

Про саму виставу більше говорити не стану – щоб не спойлерити. А хто захоче перед відвідинами Оперети освіжити у пам’яті сюжети повісті та оповідань Алейхема – хай звертається до першоджерела.

Бумерангом з-поза океану

Відому українським глядачам версію «Тев’є» Григорій Горін написав за оповіданнями Алейхема трохи менше 30 років тому – у 1989. Тоді ж її український переклад фантастично втілив на своїй сцені колектив театру ім. Івана Франка під проводом Богдана Ступки, який сам і зіграв головну роль.

Але вони були далеко не першими, хто вивів молочара-філософа на театральну сцену. Після Другої Світової композитор Джеремі Бок та лібретисти Джозеф Стайн і Шелдон Харнік створили «Скрипаль на даху». Цей мюзікл входить до п’ятірки найкращих у світі! За дев’ять наступних за прем’єрою років його було зіграно на Бродвеї понад три тисячі разів!

Саме цей твір мріяли поставити Струтинський та його однодумці. Перемовини з правовласниками тривали п’ять років, і лише після отримання Національною оперетою членства у «Опера Європи» мрія стала реальністю. Трагічна історія одного з українських сіл часів царської Росії повернулася в Україну, на українську сцену через сто з гаком років. Хоча згодом у житті народів, які жили у тому селі будуть й більші трагедії та проблеми. Куди більші…

«Акєла не промахнувся»

Національна оперета часто запрошує провідних митців з інших країн та театрів для роботи на своїй сцені. Але цього разу колектив справився переважно своїми силами. І Струтинський сам працював як режисер-постановник. Вийшло! Але могло і не вийти. Тим з більшою повагою ставлюся до готовності Струтинського спуститися з олімпу художнього керівника та генерального директора і довести, що й як режисер він усе ще – ого-го. Так і має бути. Гендир та худрук мусить ставити — так само, як головний лікар мусить практикувати (оперувати, лікувати), ректор та декан вишу – викладати, а головний редактор газети – писати. Бо інакше вони відриваються від реальності, втрачають відчуття професії та перестають розуміти своїх колег.

І дещо іще…

Тев’є на прем’єрі грав Микола Бутковський. Грав чудово. Я так звик до його комедійних ролей, до дещо дурнуватих джентельменів у фраках, які вже вийшли в тираж і мріють більше про чарку, ніж про Жінку, що досі не можу повірити у це перевтілення.

Хто ще класно зіграв? Та усі!!! Просто відкрийте програмку і напроти кожного актора поставте «молодець!», «класно!», «браво!». Так само як і напроти прізвищ усіх хто творив сцену і музику.

Хоча може я й занадто їх хвалю. Але мені – можна. Бо я – шанувальник Національної оперети. Або просто – фанат J.

Думки по ходу п’єси (що крутилося у голові)

• Коли сцена погрому: «Хто там скучає за Росією? Прийдіть подивіться…»
• Коли сцена примусового виселення: «А ще буде депортація татар та інших народів, ще буде операція «Вісла», ще будуть заслання цілих «бандерівських» сіл у сорокаградусні сибірські морози. Без трьох днів на збори, без харчів, без теплих речей. Без можливості вибрати куди переселитися».
• Коли Тев’є відмовляється від доньки, яка вийшла за іновірця: «Старий дурень. За революціонера, який потім може і ЧК служив, іншій дочці дозволив вийти, а тут – заколодило»?
• Коли через значну тривалість вистави глядачі з гальорки почали тихенько сунути на вихід аби встигнути на електричку: «Забагато дочок. «Революціонерку» можна без шкоди для сюжету скоротити. Як і самого Перчика, нема чого таких кадрів романтизувати».
• Коли сценою ходить хлопчик у джинсах і щось пілікає на скрипці: «Чому «Скрипаль»? «Чому на даху?». Назва звучить, але у спектаклі не обіграна. І «скрипить» малий поки що ніяк, хай би повчився. І взагалі забагато символізму на мій хлопський розум».