Чи зігріє на кізяк?

Понад сорок відсотків енергії (42,6% якщо бути точним), яку споживає Україна, дає нам спалювання природного газу. Того самого, надміру дорогого і «конфліктного», переважно – російського. Розумна Європа голубого палива споживає майже удвічі менше (25,1%). Але на цьому сумне для нас порівняння не закінчується. Європейці майже десять відсотків (9,8%) своєї енергії отримують за рахунок відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) – вітру, сонця, спалювання відходів сільського та лісового господарства; від станцій, які працюють на метані сміттєзвалищ та отриманому з гноївки тощо. Українці ж спромоглися на сьогодні «вичавити» з відновлюваних джерел аж… 1,6% від загального споживання енергії. Тобто – у 5 разів менше за Європу (див табличку).

Структура споживання первинної енергії в Україні, 2010 (%)

Боргам за газ не буде краю?

Та й це далеко не всі перекоси у нашій енергетиці. На круглому столі з обговорення проекту «Енергетична стратегія  України на період  до 2030 р.» (обговорення організував міжнародний проект „Підвищення енергетичної ефективності та стимулювання використання відновлюваних джерел енергії в агро-харчовій промисловості та інших малих та середніх підприємствах в Україні”) довелося почути ще чимало сумного щодо нашого енергетичного сучасного та майбутнього.

Українці негаразди у вітчизняній енергетиці відчувають, як то кажуть, шкурою. Але одна річ – відчуття, інша – цифри й факти. Наприклад, той, що автори «Енергетичної стратегії» чи не бачать цього нашого відставання у розвитку ВДЕ чи не розуміють потенціалу, скажемо так, «кізяка»? До 2030 року за Стратегією ми матимемо лише 10% енергії з відновлюваних джерел у загальному обсязі енергоспоживання. Тоді як Європа вже у 2020 планує – 20%! А ми що? Будемо безкінечно залазити у борги, щоб сплатити сусідам за газ? Чому нову Енергетичну стратегію (попередня, теж розрахована до 2030 року, була оприлюднена якихось шість років тому, у 2006-му) не узгоджено з іншими стратегічними державними документами? На це звернув увагу учасників круглого столу директор Науково-технічного центру “Біомаса” Георгій Гелетуха. Так, згідно з Державною цільовою економічною програмою енергоефективності та ВДЕ на 2010-2015 рр. відновлювані джерела мають нам давати 15% енергії вже 2015 року. А «План дій по біомасі для України» (проект 2010 р.), розроблений у рамках українсько-голандського проекту (на державному рівні розроблений, за участі провідних наших енергетичних відомств!) до 2030 передбачає 10% української енергії отримувати за рахунок самого тільки кізяка! (точніше – самої тільки біомаси).

Потенції та реалії

І справді, чому нова Енергетична стратегія, її автори не бачать потенціалу «кізяка»? У нас цієї біомаси навіть за найскромнішими підрахунками – майже сорок мільйонів тонн умовного палива! Ось подивіться на табличку із доповіді Гелетухи і переконайтеся самі.

Енергетичний потенціал біомаси в Україні, 2010/2011

Пан Георгій, до речі, порахував, що 1 млн т у.п. – це 0,5% загального споживання енергії в Україні. Тобто біомаса може забезпечити нам більш ніж шосту частину сьогоднішніх потреб у енергії. І при цьому залишиться достатньо органіки для відновлення родючості полів.

Вже сьогодні великі виробники соняшникової олії повністю перебудували свої підприємства на споживання лушпиння як первинного джерела енергії. Вже сьогодні великі виробники деревоволоконних плит, паркету, фанери опалюють цехи, спалюючи відходи виробництва у котлах з високим коефіцієнтом корисної дії. Чому ж буксують інші види біоорганічної енергетики, наприклад, так популярний у Латинській Америці біоетанол?

Тут доцільно навести думку депутата Верховної Ради України ІІІ–V скликань Івана Бокого, який розповідав, що 2006 року делегація нашої ВР на чолі з ним провела успішні переговори в конгресі США і в штаті Айова, вивчала досвід виробництва біоетанолу з кукурудзи, і за результатами поїздки О.О.Мороз ініціював закон про виробництво екологічно чистого палива. Але олігархічна більшість у ВР та Кабміні, у першу чергу – потужне лобі нафто- та газотрейдерів, зробили все, щоб українці і далі купували дорогі бензин та скраплений газ.

Нам – відходи, їм – доходи

На що зроблено акценти у проекті оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року? (До речі, нагадаю, що цей документ розроблено Міністерством енергетики та вугільної промисловості України фактично на замовлення Віктора Януковича, точніше – на виконання Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на період 2010 – 2014 років «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». План затверджено Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 187/2012).

Традиційно перевага віддається атомним станція та ТЕЦ. Про АЕС – окрема розмова, а ось щодо ТЕЦ варто нагадати, що усіма складовими виробництва і передачі енергії тепловими станціями активно цікавляться українські олігархи, в першу чергу – найрідніший «регіоналам» (та Януковичу особисто) Ринат Ахметов. І, до речі, саме його компанії є монополістами з продажу електроенергії за кордон. Усе, вибачте за гірку правду, лайно від спалювання вугілля та мазуту залишається вдихати нам, а чисту енергію споживають європейці. Плата ж за наші спаскуджені легені йде у кишеню головного спонсора Партії регіонів. Бачите, як легко начебто економічно-стратегічний і начебто державний документ «Енергетична стратегія» насправді перетворюється на документ політичний і у той же час на план збагачення окремих олігархів.

Тому екологічні громадські організації (серед них ті, що мають членство у Громадській раді при Мінприроди), які брали участь у круглому столі, різко розкритикували Стратегію. У той же час чесно скажу, що представники Громадської ради при Мінпаливенерго, навпаки, Стратегію хвалили.

Організатори заходу прагнули бути політично виваженими. Національний координатор проекту „Підвищення енергетичної ефективності…» Ігор Кирильчук: «З 2006 року, коли було затверджено Енергетичну стратегію України до 2030 року, в економіці та енергетиці України відбулося багато змін. Ця Стратегія виявилась нереалістичною та відставала від сучасних світових тенденцій, у т. ч. йшла врозріз з сучасними пріоритетами розвитку енергетики (орієнтація на охорону довкілля, посилення екологічних норм, розвиток генерації на базі нетрадиційних і відновлюваних джерел). Тож потреба оновлення Енергетичної Стратегії зразка 2006 року та корекція її цілей та пріоритетів – очевидна.

Але поки що назвати нову Стратегію досконалою не можна».

Справді, обговорення показало: галузеві експерти переконані, що проект оновленої Енергетичної стратегії України є кроком назад у розвитку енергетичної незалежності та сталого розвитку держави, а на розвитку відновлюваної енергетики та енергоефективності в Україні в такій редакції нова Стратегія взагалі поставить хрест.

Поданий документ практично гальмує сектор, розвиток якого надає можливість використовувати місцевий енергопотенціал для виробництва екологічно чистої, безпечної для людей електричної та теплової енергії, створювати нові робочі місця, розбудовувати об’єкти важкої промисловості для впровадження сучасних технологій та переходу на нове виробництво енергогенеруючого обладнання.

Презентації провідних фахівців Інституту відновлюваної енергії НАН України показали, що світовий попит на відновлювальні джерела енергії стрімко зростає і за прогнозами ООН до середини нинішнього століття їх частка у глобальному енергетичному балансі становитиме 35-40%.

На цей час деякі країни Західної Європи досягли значної частки ВДЕ в енергобалансі – десятки відсотків. У Німеччині, наприклад, вона становить понад 20% і в планах уряду (німецького, звичайно ж) довести її частку до 80% до 2050 р.

А що ми бачимо у проекті оновленої Стратегії? В ньому передбачено, що до 2020 року частка поновлюваних джерел у загальному енергобалансі країни має становити всього 3,6%, а до 2030 р. – трохи більше десяти. Чому поставлено такі слабкі цілі? Адже вже сьогодні частка поновлюваних джерел електроенергії в енергобалансі України становить майже 1,2% (сонячні електростанції, вітропарки, малі ГЕС і електростанції на біомасі). Крім того, згідно з планами українських і зарубіжних інвесторів, в Україні до 2015 р. буде введено в експлуатацію близько 1 Гігаватта потужностей в сегменті сонячної енергетики, більш як 1,5 Гвт – в сегменті вітроенергетики, 150 МВт – в сегменті малої гідроенергетики, а також більш як 150 МВт – у напрямі електрогенерації на біомасі (всього – близько 2,8 Гвт). Отже, з реалізацією зазначених планів, а також з урахуванням діючих потужностей «зеленої» енергетики (близько 580 МВт), до 2015 р. частка поновлюваних джерел збільшиться в балансі до 6,5%, що набагато вище означених Стратегією планів до 2020 р.

Не перехвалити

Пропагуючи потребу заміни традиційних видів енерговиробництва на відновлювані, я далекий від того, щоб робити таку заміну безоглядно.

Будь-які енергетичні проекти, особливо – масштабні, далеко не такі вже й безневинні. А особливо – коли реалізуються в умовах олігархічно-деспотичного режиму. Нові вітроелектростанції плануються на залишках степів (замість створювати там заповідники – для вивчення чорноземів, суто української рослинності тощо). Новими малими ГЕС «інвестори» збираються спотворити Карпати і знищити тамтешній туристичний потенціал (який же дурень поїде дивитися на іржаву трубу дериваційної ГЕС замість мальовничого потічка?). А нові фото- та геліостанції дають прибуток чомусь виключно наближеним до «самого» – братам Клюєвим, наприклад.

На мою особисту думку, головне, чого не вистачає новій Енергетичній стратегії – це навіть не підвищення ролі ВДЕ. Стратегії не вистачає розгорнутого і потужного розділу з енергозбереження. У моєму під’їзді усе ще стоять дерев’яні вікна, яким – по тридцять років. Вітер через щілини так і свистить – і влітку, і взимку. І видуває цей вітер хтозна скільки тепла. Скільки я не просив ЖЕК, щоб хоча б скло в усі віконниці повставляли – марно. Не кажу вже про заміну на склопакети. Розмови про економію енергії як у житлово-комунальному секторі, так і у промисловості залишаються лише розмовами. Хоч би скільки Азаров не «заклинав» з екранів телевізорів надмірну енерговитратність нашої економіки та способу життя, від цього ж нічого не зміниться. На спеціалізовані програми треба було витрачати гроші, а не на Євро, яке лише зжерло державні кошти і пішло собі у небуття.

Ні з цим урядом, ні з його попередниками енергозберігаючої каші не звариш. Надія лише – на оновлення влади.

Олег ЛИСТОПАД

«Селянська правда», №86, 26 липня 2012