Archives

A sample text widget

Etiam pulvinar consectetur dolor sed malesuada. Ut convallis euismod dolor nec pretium. Nunc ut tristique massa.

Nam sodales mi vitae dolor ullamcorper et vulputate enim accumsan. Morbi orci magna, tincidunt vitae molestie nec, molestie at mi. Nulla nulla lorem, suscipit in posuere in, interdum non magna.

Війна за золотий пісок

Сонце пригріває, літній оздоровчий сезон наближається. Кому вдастся цього року скористатися цілющими факторами української природи? І чи вдастся взагалі? Я про це думаю кожного разу, як згадую чотирирічної давності історію про спробу роздерибанити чудовий профспілковий санаторій під Одесою.

А скільки таких дерибанів відбулося і ще відбудеться – поки при владі усе ті ж мародери – не має значення, під прапорами якого кольору вони удуть на грабіж…

Війна за золотий пісок

До одного із санаторіїв «Укрпрофоздоровниці» у селищі Затока (Одеська обл.) зайшли три десятки чоловіків у камуфляжі. У руках – автомати Калашникова, на поясах – кобури з пістолетами. Увірвались до дирекції, потрощили меблі, зламали сейф. Працівники закладу із жахом дивилися на цей штурм.

Операція «Погром»
«Слава Богу, що наліт стався не під час курортного сезону, коли тут повно мам із маленькими дітьми», – говорить тимчасовий в. о. директора санаторію Володимир Максименко.

Загарбники шукали печатку, але цього разу їм не пощастило: атрибут у цей час був у Максименка, який виїхав у справах до Одеси.

– Щойно дізнався про погром, відразу ж відправив печатку від гріха подалі –до Києва, в наш центральний офіс. І заяву про напад написав до міліції. Поки те, поки се, поки перевіряли інформацію. Але врешті-решт дали команду УБОЗу, який звільнив базу, а нападників завіз до Одеси для свідчень. Не знаю, чи справжні були в них автомати, чи, може, макети “під Калаш” – є такі і газові, і пневматичні. Але навіть з пневматики можна пробити руку чи ногу.

Подальша наша розмова засвідчила, що ці події – типова спроба рейдерського захоплення. Тільки цього разу любителям чужого не пощастило.

Початок історії покладено чотири роки тому, коли попередник Максименка уклав угоду про спільну діяльність із певним товариством з обмеженою відповідальністю. ТОВ мало провести роботи із реконструкції санаторного господарства, зокрема, побудувати очисні споруди. У підсумку очікували підвищення рентабельності санаторію і, відповідно, зростання його прибутків. Якими вже 2008-го року санаторій мав почати ділитися з партнером.

Роботи йшли аж ніяк не ударними темпами, аферою пахло дедалі відвертіше. Не дочекавшись адекватної реакції з боку попереднього директора, «Укрпрофоздоровниця» не стала продовжувати з ним контракт. Але коли до закінчення контракту залишалося сім днів, стався той напад. Разом із автоматниками був і колишній директор. Якби вони захопили печатку – півсанаторію профспілки вже не побачили б ніколи.

Коли «зашкалює» тонометр
З того часу санаторій у «підвішеному» стані. Справа щодо злощасної угоди про спільну діяльність без кінця розглядається у судах.

– Замучився судитися, – каже Максименко. – До того ж, після усіх пригод у мене стався жахливий гіпертонічний криз. Який саме був тиск – не знаю, тонометр зашкалювало. Два місяці майже нічого не їв.

За цей час новий директор помітно змарнів, схуд на двадцять кілограмів. Тільки це не те схуднення, яке додає здоров’я та шарму, та й Максименко – не модель…

За начебто вкладені “у справу” півтора мільйона гривень ТОВ вимагає – ні, не грошей, хай навіть і з відсотками. А більше як половину території санаторію. Воно й не дивно. Гроші – папірці, а от земля тут золота. Точніше – пісок, адже санаторій розташований на піщаній косі й місцеві пляжі вважаються одними з найкращих у Причорномор’ї.

Щоб точно з’ясувати хто що кому винен, санаторій замовив експертизу вартості виконаних робіт. Підозра щодо завищення суми «інвестицій» виникла після того, як виявилося, що корпус “очисних споруд” не має навіть фундаменту. А велося будівництво напівлегально, без проекту.

Пограбованих – десять мільйонів
Засновники «Укрпрофоздоровниці» – Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності (фактично – державна установа, подібна до Пенсійного фонду) та Федерація профспілок України (ФПУ). Можна (і треба!!!) критикувати нинішні профспілки за беззубість та стиль роботи керівництва, можна сперечатися щодо ролі ФПУ в сучасному українському суспільстві тощо. Але у будь-якому разі варто пам’ятати, що справжні власники профспілкового майна – це десять мільйонів членів цієї організації. І в правовій державі розпоряджатися колективною власністю мільйонів людей повинні саме ці мільйони. А держава має надійно захищати це право і цю власність – законами та їх суворим виконанням.

Небезпечність одеського прецеденту ще й у тому, що кожна успішна рейдерська провокує інших рейдерів на захоплення профспілкового та іншого колективного та й державного майна.

Ще не так давно багато підприємств мали власні санаторії-профілакторії, бази відпочинку, дитячі табори. Сьогодні цього вже практично немає. Ці заклади або продано, або віддано в оренду комерційним структурам, або непридатні для використання за призначенням. Краще чи гірше, але фактично тільки профспілки продовжують виконувати найважливішу соціальну функцію з реабілітації трудящих, відновлення їхнього здоров’я. Саме у цій системі працює понад 100 реабілітаційних відділень, десятки тисяч місць для санаторного лікування.

Не є таємницею, що в розпал сезону в санаторіях здебільшого відпочивають ті, хто може заплатити чималу повну вартість путівки, – до цього змушує санаторії сьогоднішній непростий ринковий час. Але водночас профспілкові санаторії щорічно реалізують понад 200 тисяч путівок за соціально низькими цінами, практично за собівартістю. Гадаєте, що нові власники управлятимуть краще, знизять ціни, вкладатимуть гроші в медичне обладнання? Ні, не будуть. Про це свідчить доля тих закладів, які свого часу профспілки передали в комунальну власність. Жоден з них не використовують за призначенням. Приміром, санаторій ім. Куйбишева в Ялті передали в комунальну власність 1996 року. Два корпуси продано комерційним структурам, у парковій зоні побудовано багатоповерхові житлові будинки. Ще один ялтинський санаторій – «Гірник» – переданий у комунальну власність 2000 року. Як оздоровниця він не використовується. Санаторій «Жовтень» у Євпаторії переданий у комунальну власність в 1998 р. Проданий комерційним структурам. Як оздоровниця не використовується. Список можна продовжити.

Нині, за інформацією гендиректора Одеського представництва «Укрпрофоздоровниці» Л. Рогатіної, тільки в цій південній області у судах розглядають шість справ щодо спроб заволодіння майном профспілкових санаторіїв…

Виникає справедливе запитання: що це за держава, де люди з автоматами вдираються до санаторіїв? Що це за країна, де через “дірки” у законодавстві пройдисвіти можуть легко відбирати чужу власність?
Втім, у той час як рейдери з державними портфелями та депутатськими мандатами кладуть собі у кишеню цілу країну, дивуватися одеській війні на пляжі не випадає

Олег ЛИСТОПАД
Селянська правда, №89, 6 листопада 2008

Leave a Reply