Чи відмовились би ви від подарунка за 16 тисяч євро? Ні? А наші доблесні чиновники – відмовились. Щоправда, подарунок було призначено не персонально комусь із слуг народу, а – державі.
ДАРОВАНОМУ ЗУБРУ У ЗУБИ ДИВЛЯТЬСЯ. І НЕ ТІЛЬКИ В ЗУБИ
Шістнадцять тисяч – це вартість десятка молодих зубрів, які міжнародна спільнота хотіла подарувати Україні для відновлення поріділого поголів’я цих унікальних тварин. А весь проект – із перевезенням, акліматизацією тощо, коштує півтора мільйона євро. Волохатих велетнів мали б привезти до національного парку Сколівські Бескиди зі Швейцарії, зі спеціалізованого центру розведення, у якого міжнародний Фонд великих рослиноїдних ссавців купив їх по 1600 євро за голову. Але, як уже писала наша газета, на заваді цьому цікавому проекту стала парочка наших доблесних високочиновних ветеринарів. Їм замало було швейцарських сертифікатів, ветеринари захотіли поїхати у відрядження до цієї самої Швейцарії (за кошт зубролюбів, звичайно). Для перевірки здоров’я зубрів, як то кажуть, безпосередньо на місці. І чхати їм на те, що інструкції, накази та розпорядження таких перевірок не передбачають…
Цими днями я поцікавився у провідного співробітника Інституту екології Карпат Оксани Марискевич долею цих швейцарсько-українських зубрів. Виявилося, що вони усе ще швейцарські. А після повені, яка знищила майже усі мости й місточки в околицях Сколівських Бескид, доставка півторатонних тварин на те місце, яке вибрали вчені, взагалі стає неможливою – навіть якщо у ветеринарів прокинеться совість.
ОСТРІВ ЗУБРИНОГО БЕЗТАЛАННЯ
Зубрам, або як ще їх називають, європейським бізонам, завжди не щастило. Ще б пак – скільки м’яса можна здобути за один постріл. Під час і після Першої світової війни на території сучасної України їх було вибито до ноги. Відродження лісових велетнів у Радянському Союзі почалося після 1945 року.
Зокрема на Волинь 1965 року з Біловезької Пущі завезли 15 зубрів. 1990-го їх тут мешкало вже 210.
Але ще через рік Союз розпався, і волинські, й інші українські зубри опинилися у новій країні. На такому собі острові Незалежності. Який став для європейських бізонів островом безталання.
Так, на Волині за підрахунками голови Асоціації “ЗУБР” В. Гончарова, починаючи з 1992 року чисельність зубрів почала поволі знижуватися і на сьогодні не перевищує 16 особин, тобто майже стільки, скільки завезли 1965-го!
Щоправда, в державній статистичній звітності (форма 2–ТП “Мисливство”) фігурує інша цифра – 24 зубри. Де ж правда? Цифри щодо кількості зубрів на Волині скачуть мов воші. Так, у Інвентаризаційному листі субпопуляції зубра за 2005 рік вказується, що із наявних на 1 січня 2005 р. 38 голів відділилося стадо з 11 особин і в жовтні–листопаді 2005–го. мігрувало за межі мисливського господарства “Звірівське” у північному напрямку. Чого б ці доволі консервативні й майже осілі тварини подалися світ за очі? – дивується Гончаров. Про появу 11 зубрів на території іншого лісового чи мисливського господарства інформації немає. Як і відповіді на глобальніше питання: а де ж взагалі поділися майже дві сотні волинських зубрів?
БЮРОКРАТИЧНИЙ ЗУБРОМОР
Якби ж то пропали безвісті лише волинські зубри. 1992 року на Чернігівщині мешкало 120 зубрів. Сьогодні – жодного. А ще повністю знищено популяції цих тварин у Рівненській, Хмельницькій та Івано–Франківській областях.
За офіційними даними, чисельність зубра за останні 15 років знизилася в Україні втричі! (685 голів – у 1992 р. й 255 – у 2007 р.). У цей же самий час чисельність зубра в Польщі, Білорусі й Росії зростає.
Директор громадської організації Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) Володимир Борейко вважає, що 1992 року в Україні зубрів було навіть більше – близько 720. І нинішня його статистика розходиться з офіційною: лише 190–230 голів. Усього ж за підрахунками громадськості за нову українську історію в країні знищено (із врахуванням приплоду) близько 1100 зубрів.
Початок занепаду з такими труднощами відновленого у радянські часи стада зубрів поклало ухвалене Мінприродою України ще 1991 року “Положення про порядок обліку, паспортизації та видачі дозволів на переселення, добування (відлов, відстріл) із метою селекції зубрів”. Це Положення дало можливість Держкомлісгоспу, який відповідає за усю українську мисливську фауну, організувати під виглядом так званого “селекційного відстрілу” масштабне комерційне полювання на зубрів для іноземних і багатих українських мисливців. Тільки у 1990-х роках таким чином щороку відстрілювали 15–20 зубрів, а всього з 1991 р. по 2007 р. їх було відстріляно 150–200 голів. Офіційний дозвіл на відстріл зубра коштував 3500 доларів. Скільки ж платили “зверху”, щоб єгері та вищі за рангом посадові особи заплющили очі на порушення під час полювання, не знає напевно ніхто. Адже незалежне розслідування, проведене КЕКЦ, показує, що зазвичай убивали не хворих та калічних зубрів (у чому й мала полягати селекція), а найбільших, найкрасивіших, які мають найкращі трофейні якості – тих, чиї прибиті на дошку роги на міжнародних виставках трофеїв завойовують золоті медалі.
«Положення» також передбачало створення Фонду охорони зубрів, куди мало б відраховуватися 9 відсотків від суми, вирученої за відстріл зубра. Але такий Фонд так і не було створено, а гроші – від 47 до 63 тис. дол. – поділися невідомо куди. Змусити Прокуратуру розслідувати цю явно кримінальну справу громадськість не може досі.
Для зручності стрижки купонів на полюванні зубрів Держкомлісгосп 28 лютого 2002 р. видав наказ № 26 “Про затвердження граничних рівнів цін на мисливські трофеї, добуті іноземними громадянами, і граничних рівнів тарифів на послуги, що їм надаються”. На думку голови ГО “ЕкоПраво-Київ” Бориса Васильківського, цей документ незаконно включав до переліку послуг організацію комерційних полювань на два види, занесені до Червоної книги України, – зубра та ведмедя, на яких заборонено полювання і придбання виготовлених з них трофеїв.
ЗУБРОЦИД ЗУПИНЕНО. ЩО ДАЛІ?
Понад два роки боротьби в судах знадобилося громадським природоохоронцям, щоб змусити і Держкомлісгосп, і Мінприроди скасувати відомчі документи, які дозволяли нуворишам вибивати українських зубрів. Але уважний читач запитає нас: а що ж сталося з рештою лісових велетнів, адже 150–200 “селекційних” зубрів – це лише шоста частина вибитих ста двадцяти сотень, про які йшлося вище.
Решту зубрів вибили браконьєри, переважно – місцеві. Дозвіл полювати на червонокнижних тварин, даний сановитим і грошовитим мисливцям, стер у свідомості місцевого населення “табу” на убивство рідкісної тварини. “Якщо панам та панкам можна, то чим ми гірші?” І волохатий бік європейського бізона дедалі частіше став потрапляти у приціл не тільки оптики інкрустованого золотом та сріблом “Зауера”, а й простої дубельтівки виробництва тульського заводу.
Як на масове браконьєрство та падіння чисельності тварин відреагували державні природоохоронці? Та фактично ніяк. За Законами України “Про Червону книгу України” і “Про тваринний світ” відповідальними за збереження дикої фауни є уже згадані Держкомлісгосп і Мінприроди України.
Держкомлісгосп фактично нічого не робить з охорони зубрів у мисливських господарствах, що належать цьому відомству. За останні 15 років відомо тільки два випадки затримки браконьєрів на зубрів (у Вінницькій і Чернівецькій областях), тоді як решта випадків браконьєрського відстрілу зубрів залишаються нерозкритими.
Упродовж 15 років Держкомлісгосп і Мінприроди України навіть не спромоглися провести жодної колегії, на яких розглядалися б питання охорони зубрів, вони не подавали пропозицій до уряду щодо організації державної підтримки охорони зубрів тощо. Лише у квітні 2007 побачив світ спільний наказ цих відомств про охорону зубра. Але це зроблено радше “для галочки”. Адже в плані заходів, що затверджений наказом, не передбачено конкретних термінів і коштів, не визначено виконавців.
Члени Міжнародної групи фахівців з питань зубрів Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), Комісії з рідкісних видів МСОП та Комісії із зубрів і бізонів Всеросійського теріологічного товариства, які на нещодавньому Київському міжнародному екологічному форумі ознайомились зі станом зубрів в Україні, були просто шоковані. Адже досі їм подавали лише «пригладжену» офіційну інформацію.
Масове знищення таких рідкісних тварин, як зубри не тільки зашкодило міжнародному іміджу України, а й завдало значних збитків державі, які можна приблизно оцінити в 2 млн 750 тис. гривень.
Якщо тенденції збережуться, то в найближчі 10–15 років зубр в Україні буде цілком вибитий: за підрахунками КЕКЦ нині в Україні народжується й доживає до року близько 20 зубрів, а гине, зокрема від браконьєрів – 30 зубрів.
Зубра може врятувати тільки спеціальна державна програма. Про це громадські організації кілька разів писали до Мінприроди, але міністерство проти.
Тим часом потрібно негайно провести якісний облік тварин, здійснити переселення бодай частини зубрів у заповідники і національні парки, а там, звідки перевозити їх недоцільно – організувати спеціальні заказники з надійною охороною.
Та тільки хто буде це робити? Адже нинішнім “державним діячам” не до зубрів та й охорони природи узагалі. Вони з ранку до вечора зайняті: ділять багатство і владу…
Олег ЛИСТОПАД, «Селянська правда», 19 вересня 2008
На фото: вони повинні жити!
Фото В. Борейка
Leave a Reply